ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.09.2004 Справа N 32/637
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
<...>., розглянувши касаційну скаргу ДПІ <...> на постанову від
03.03.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі
N 32/637 господарського суду м. Києва за позовом Підприємства з
іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою
відповідальністю "М" до ДПІ <...> про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень <...>, У С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду від 24.12.2003 р. <...>,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 03.03.2004 р. <...>, позов задоволено:
визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ <...> від
13.02.2003 р., <...> від 14.04.2003 р., <...> від 24.06.2003 р.,
<...> від 28.08.2003 р. про нарахування податкового зобов'язання у
розмірі <...> грн. у вигляді пені за порушення позивачем
законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Судові рішення мотивовані безпідставністю донарахування
відповідачем податкових зобов'язань, оскільки частиною 4 ст. 6
Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
передбачено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені
законами України, та вносити відповідні зміни і доповнення до
таких договорів шляхом підписання окремих письмових документів.
У касаційній скарзі ДПІ <...> просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про
відмову в позові з огляду на порушення апеляційною інстанцією норм
матеріального права, а саме: ст. 16 Закон України "Про Єдиний
митний тариф" від 05.02.92 р. N 2097-XII ( 2097-12 ) (2097-12)
, ст. 1 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, ст. 2, 3, 217 ЦКУРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну
скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у ній
фактичних обставин правильність застосування господарськими судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було
укладено зовнішньоекономічний договір N <...> від 24.01.2000 р. із
ЗАТ "М" (Російська Федерація), за яким позивач зобов'язався
поставити ЗАТ "М" насіння кукурудзи в кількості 100 тонн на
загальну суму 139500 доларів США. Згідно з доповненням до договору
N <...> від 19 квітня 2000 року сума оплати була зменшена до
137791,91 доларів з причин поставки позивачем товару, що не
відповідав стандартам якості, зазначеним у договорі.
Невідповідність товару підтверджується актами експертизи,
проведеної Краснодарською торгово-промисловою палатою <...>.
Стаття 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"
від 16.04.91 р. N 959-XII ( 959-12 ) (959-12)
закріплює принцип свободи
зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у
зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не
заборонені чинними законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо
та у виключній формі заборонені законами України.
Отже, чинне законодавство України не забороняє суб'єктам
зовнішньоекономічної діяльності укладати договори (контракти) та
вносити відповідні зміни і доповнення до таких договорів.
Апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач застосував
до позивача санкції у вигляді пені за порушення строку повернення
валютної виручки, встановленого ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня
1994 року N 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, не врахувавши факту зменшення
договірної ціни за договором N <...> від 24.01.2000 р. згідно з
доповненням до договору N <...> від 19 квітня 2000 року.
Юридичною підставою для встановлення нової ціни договору є
взаємна згода сторін, що була виражена шляхом підписання
доповнення до договору N <...> від 19 квітня 2000 року.
Пункт 2.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і
отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими
операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку
України від 24.03.99 р N 136 ( z0338-99 ) (z0338-99)
, передбачає, що банк
знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування
виручки за цією операцією (або її частини - у разі здійснення
обов'язкового продажу) на поточний рахунок останнього.
Відповідно до пункту 2.5 цієї Інструкції ( z0338-99 ) (z0338-99)
, якщо
змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі,
внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною
операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару,
то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з
яким унесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну
операцію з контролю. Якщо змінюються умови договору, що перебуває
у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом
зобов'язань за експортною операцією резидента частково
здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від
резидента копії документа, згідно з яким унесені зміни до цього
договору, банк здійснює контроль за своєчасністю розрахунків лише
щодо тієї частини договору, яка передбачає розрахунки в грошовій
формі.
Таким чином, підставою для зняття операції з контролю є
отримання резидентом відповідної суми компенсації згідно з
договором.
Отже, посилання відповідача на існування заборгованості в
іноземній валюті перед позивачем з боку ЗАТ "М" за вищезазначеним
договором у сумі 1708,09 доларів США є безпідставним, оскільки
виручка позивача у сумі, передбаченій договором із врахуванням
додатка N <...> від 19.04.2000 р., до нього надійшла у повному
розмірі на валютний рахунок позивача у строк, передбачений Законом
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Висновок апеляційного господарського суду щодо неправомірного
застосування відповідачем санкцій до позивача у вигляді пені за
порушення строку повернення валютної виручки в сумі
17125,00 доларів США, встановленого ст. 1 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
є правильним, оскільки при прийнятті рішення про застосування
зазначених санкцій відповідач не врахував факту проведення
зарахування зустрічної однорідної вимоги за контрактами між
позивачем та компанією "М" N <...> від 17 квітня 2000 року,
N <...> від 17 квітня 2000 року та контрактом N <...> від
21 травня 1999 року, що підтверджується угодою про погашення
взаємних заборгованостей від 21 липня 2000 року.
Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 14 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
усі суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати
форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих,
що не суперечать законам України та відповідають міжнародним
правилам.
Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, Декретом КМ України
"Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від
19.02.93 р. N 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
, не забороняється припинення
зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування
зустрічної однорідної вимоги.
Відповідно до ст. 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного на момент
існування спірного правовідношення, допускається припинення
зобов'язань сторін у цивільно-правових відносинах шляхом
зарахування зустрічної однорідної вимоги.
Безпосередньо домовленість про проведення взаємозаліку була
оформлена зазначеною угодою про погашення взаємних
заборгованостей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Таким чином, висновок апеляційної інстанції про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ <...> від
13.02.2003 р., <...> від 14.04.2003 р., <...> від 24.06.2003 р.,
<...> від 28.08.2003 р. про нарахування податкових зобов'язань у
розмірі 281864,6 грн. у вигляді пені за порушення позивачем
законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності є
обґрунтованим та відповідаючим чинному законодавству.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення
та неправильного застосування в постанові апеляційної інстанції
норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ <...> залишити без задоволення, а
постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 р. - без змін.