ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 38/48
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Дубенської міської ради Рівненської області
на ухвалу від 03.02.04 господарського суду м. Києва
та постанову від 29.03.04 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 38/48 господарського суду м. Києва
за позовом Дубенської міської ради Рівненської області
до Рівненська обласна державна адміністрація
про визнання недійсним розпорядження
У справі взяли участь представники
позивача: Мякищук О.Ф., довір. № 23 від 05.01.04
відповідача: Музика А.і., довір. у справі
Дубенська міська рада Рівненської області звернулася з позовними
вимогами до Рівненської обласної державної адміністрації про
визнання недійсним розпорядження голови облдержадміністрації від
19.07.02 № 427 “Про використання культової будівлі м. Дубно
(Підборці)”, оскільки зазначеним актом міська рада
зобов’язується передати релігійним громадам культову будівлю,
якою міська рада не розпоряджається і яка має фактичного
власника.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.02.04 провадження по
справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(суддя Ю.Власов).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.03.04 ухвалу господарського суду м. Києва від 03.02.04
залишено без змін (колегія суддів у складі: м. Куц- головуючий,
П. Дзюбко, І.Панова).
Не погоджуючись з прийнятими ухвалою господарського суду та
постановою апеляційного господарського суду, Дубенська міська
рада Рівненської області звернулася з касаційною скаргою, в якій
просить оскаржувані судові рішення скасувати, оскільки їх
винесено з порушенням норм процесуального права, а саме,
ст.ст. 1,12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Скаржник посилається на те,
що оскаржуване розпорядження відповідача прийнято з порушенням
ст. 17 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”
( 987-12 ) (987-12)
, відповідно до якого організаціями, на балансі яких
знаходяться культові будівлі і майно, передаються у безоплатне
користування тільки ті культові будівлі, що становлять державну
власність. Проте, культова будівля Свято-Вознесенської церкви
м. Дубно не є державною власністю і не знаходиться на балансі
Дубенської міської ради. Суд першої та апеляційної інстанції не
надали належної оцінки тим обставинам, що культова будівля
Свято-Вознесенської церкви м. Дубно є об’єктом права власності
релігійної громади УПЦ КП Свято-Вознесенської парафії, а
розпорядження ОДА від 19.07.02 № 427 прийняте в порушення ст. 4
ЗУ “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та ст. 17 ЗУ “Про свободу совісті
та релігійні організації” ( 987-12 ) (987-12)
. Скаржник вважає, що спір
виник між органом місцевого самоврядування (Дубненською міською
радою) та органом державної виконавчої влади (Рівненською
облдержадміністрацією) щодо перевищення повноважень
облдержадміністрації стосовно міської ради, тому положення п. 3
Роз’яснення ВАСУ від 29.02.1996 № 02-5/109 не може
застосовуватися при розгляді даного спору та бути підставою для
припинення проведення у даній справі.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дўйшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Судами попередніх інстанцій встановлене наступне.
Розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації від
19.07.02 № 427 Про використання культової будівлі у м. Дубно
(Підборці) доручено виконкому Дубенської міської ради передати
її релігійним громадам УПЦ м. Дубно та УПЦ-Київський патріархат
м. Дубно (Підборці), уклавши з кожною громадою окремі договори
та визначивши порядок користування нею.
Суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що
провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки оскаржуване
Розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації
стосується порядку користування культовою спорудою. Керуючись
ст. 17 ЗУ “Про свободу совісті та релігійні організації”
( 987-12 ) (987-12)
, рішення державних органів з питань володіння та
користування будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в
порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам
підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших
підстав, а також у спорах про визнання недійсним актів з
підстав, зазначених у законодавстві.
Посилання скаржника на те, що культова будівля
Свято-Вознесенської церкви м. Дубно не є держаною власністю,
оскільки не значиться в переліку об’єктів комунальної власності
територіальної громади м. Дубно і не знаходиться на балансі
Дубенської міської ради до уваги колегією суддів не приймається
з наступних підстав.
Згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу УРСР 1027 року
до введення в дію ЗУ “Про свободу совісті та релігійні
організації” ( 987-12 ) (987-12)
все майно церковних і релігійних громад
в Україні було визнано державною власністю. Зазначене
законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття,
тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в
особі органів, передбачених в ст. 17 Закону, є належним
власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 ЗУ
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
зазначені державні органи мають право
володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і
майном, а також вчиняти щодо цих майнових об’єктів будь-які дії,
що не суперечать закону. Втрата чинності Адміністративним
кодексом УРСР 1927 року на час виникнення спірних правовідносин
у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього
Кодексу в період його чинності. Це стосується і наслідків
виконання припису ст. 336 названого законодавчого акту щодо
визнання культових будівель і майна державною власністю.
На підставі ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та
релігійні організації” ( 987-12 ) (987-12)
рішення державних органів з
питань володіння та користування культовими будівлями і майном
можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним
процесуальним кодексом України.
Попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що
оскаржуване розпорядження Рівненської обласної державної
адміністрації стосується порядку користування культовою
будівлею, а спір між позивачем та відповідачем з таких підстав
не підлягає вирішенню в господарських судах України. Тому суд
першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на
підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючі викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
ухвалені у справи судові рішення відповідають матеріалам справи,
чинному законодавству, тому підстав для задоволення касаційної
скарги не має.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дубенської міської ради Рівненської залишити
без задоволення, ухвалу від 03.02.04 господарського суду
м. Києва та постанову від 29.03.04 Київського апеляційного
господарського суду у справі № 38/48 господарського суду
м. Києва - без змін.