803/168/17 Про визнання протиправним та скасування рішення митних органів про визначення коду товару та повернення переплачених сум - 26.04.2023 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.03.2022 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.),

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

28.07.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї, внаслідок інвалідності з дитинства в період з 01.07.2011 по 19.06.2020;

стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на її користь заборгованість по пенсії у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї внаслідок інвалідності дитинства в період з 01.07.2011 по 19.06.2020 в сумі 226800 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї, внаслідок інвалідності з дитинства в період з 01.07.2011 по 19.06.2020.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї, внаслідок інвалідності з дитинства у період з 01.07.2011 по 19.06.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.03.2022 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 скасовано. Позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення, яким позов залишено без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском шестимісячного строку, не навівши підстав для його поновлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.03.2022, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 122 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 та (п.1 частини четвертої статті 328 КАС України), не застосовано положення частини 1 статті 123 КАС України, яка мала бути застосована.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України та частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/12017/19 (постанова від 31.03.2021), в якій Суд дійшов наступних висновків:

"…встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України (2747-15) , певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 (v017p710-11) визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами".

У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав також наголосила на тому, що: "пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву".

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою з інвалідністю з дитинства III групи.

З ІНФОРМАЦІЯ_2 (з дати повноліття позивача) по ІНФОРМАЦІЯ_3 (досягнення 23-річного віку) пенсію у зв`язку з втратою годувальника на дитину інваліда, позивач отримувала особисто згідно поданої до пенсійного органу заяви.

В період з 23.06.2011 по 19.06.2020 (дата подання заяви про поновлення пенсії) позивач не отримувала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї, внаслідок інвалідності з дитинства. Як вказує відповідач, нарахування та виплата пенсії припинені у зв`язку з досягненням ОСОБА_1 23-річного віку та ненаданням відомостей про встановлення інвалідності безстроково.

19.06.2020 на підставі заяви ОСОБА_1 пенсійним органом їй поновлена виплата пенсії у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї, внаслідок інвалідності з дитинства, у липні 2020 року виплачено 2100 гривень - розмір місячної пенсії, а також 21143,33 гривень - сума заборгованості.

03.03.2021 на порталі електронних послуг ПФУ позивач подала звернення, в якому просила виплатити пенсію за період з 01.07.2011 (з дати припинення) по 19.06.2020 (по дату поновлення) у зв`язку з втратою годувальника, як дорослому члену сім`ї внаслідок інвалідності з дитинства.

Листом від 03.04.2021 за № 10769-6535/С-01/80400/21 відповідач повідомив, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, обчислену відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Виплату пенсії поновлено з дати звернення - 19.06.2020.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо невиплати пенсії за період з 23.06.2011 по 19.06.2020, звернулась 28.07.2021 з цим позовом до суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не заявляла клопотання про поновлення строку, але зазначила, що у червні 2020 року, після звернення до департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради щодо отриманням одноразової грошової допомоги у зв`язку з негативними наслідками поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, отримала відповідь департаменту, відповідно до якої їй повідомлено про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав перебування заявниці на обліку в пенсійному фонді, як отримувача пенсії по втраті годувальника. На переконання, заявника, саме з цього періоду їй стало відомо про порушене право, яке полягає у припиненні виплати пенсії з 2011 року.

При цьому, позивачем не наведено та в матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення нею будь-яких дій з 2011 по червень 2020 року з метою отримання інформації щодо підстав припинення виплати пенсії. Понад це, як слідує із відповіді департаменту, звертаючись 09.06.2020 до відділу прийому громадян із заявою про виплату допомоги, ОСОБА_1 до свого звернення надала довідку про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду України, як отримувача пенсії та неотримання ніяких видів виплат.

З цього слідує, що позивач до отримання відповіді департаменту була обізнана про перебування на обліку в пенсійному органі, а не дізналась про це, як вона вказує, з відповіді департаменту. Крім того, ОСОБА_1 не могла не знати про припинення виплати їй пенсії з 2011 року, чого позивач і не заперечує.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 815/460/18, колегія суддів вважає безпідставними, через те, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 відступила від подібних правових висновків щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, у спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1 з 2011 року припинено нарахування та виплату пенсії, через що до спірних правовідносин застосовується строк позовної давності.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що отримання позивачем відповіді департаменту, листа відповідача у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повиннна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти майже через 9 років після припинення виплати пенсії у липні 2011 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з вимогою щодо поновлення виплати пенсії за період з 01.07.2011 по 19.06.2020, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Крім того, оскільки факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції правомірно застосував наслідки, передбачені частиною 3 статті 123 КАС України, залишивши позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і погоджується з її висновками.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.