ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2003 Справа N 20-3/072
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів : Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському
районі м. Севастополя
на постанову від 04.09.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 20-3/072
господарського суду міста Севастополя
за позовом Державної податкової інспекції у Балаклавському
районі м. Севастополя
до 1. Приватного підприємства "Ранет";
2. Приватного підприємства "Ніка"
про визнання угоди недійсною
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача не з'явились
від відповідача 1 Симоненко С.А. (довіреність без номеру від
10.04.2003р.)
від відповідача 2 не з'явились
В С Т А Н ОВ И В :
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.04.2003 року
(суддя Гоголь Ю.М.) у справі №20-3/072 позов задоволено; визнано
недійсним договір купівлі-продажу №21 від 13.08.2000 року,
укладений між ПП "Ніка" та ПП "Ранет"; стягнуто з ПП "Ранет"
державне мито в сумі1700,00 грн. в державний бюджет України;
стягнуто з ПП "Ранет" ДП "Судовий інформаційний центр" витрати на
оплату інформаційно-технічних послуг в сумі 118,00 грн.; стягнуто
з ПП "Ранет" в Державний бюджет суму в розмірі 321000,00 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
04.09.2003 р.( головуючий суддя - Гонтарь В.І., судді Голик В.С.,
Фенько Т.П.) рішення господарського суду міста Севастополя від
21.04.2003 року по справі 20-3/072 скасоване; в позові ДПІ у
Балаклавському районі м. Севастополя відмовлено; стягнуто з ДПІ у
Балаклавському районі м. Севастополя на користь ПП "Ранет" витрати
по сплаті державного мита в сумі 850,00 грн.
В касаційній скарзі ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя
просить постанову Севастопольського апеляційного суду від
04.09.2003 року відмінити, рішення Господарського суду м.
Севастополя залишити без змін, посилаючись на порушення
господарським судом норм процесуального та матеріального права, а
саме ст.34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач-1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому повністю
заперечує викладені в ній доводи.
Позивач та відповідач-2 не реалізували своє процесуальне право на
участь в судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника
відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові
господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню враховуючи наступне.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки рішенням
арбітражного суду Донецької області по справі №4/12-А від
29.01.2001 року державна реєстрація ПП "Ніка" скасована у зв'язку
з ненаданням в податкові органи звітності більше року, а також
неповідомлення про зміну місцезнаходження позивач, вбачається
укладення спірної угоди з боку ПП "Ніка" без наміру сплачувати
податки, маючи умисел на укриття від оподаткування доходів,
отриманих від реалізації товарів ПП "Ранет". Дії ПП "Ніка"
суперечать вимогам ст.67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, яка
встановлює, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах встановлених законом. Відповідно, спірна угода
укладена з метою, що суперечить інтересам держави.
Постанова апеляційного суду мотивована тим. що згідно рішення
арбітражного суду Донецької області від 29.01.2001 року по справі
№4/12-А ПП "Ніка" не виконує вимог Законів України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині подання податкових декларацій
з 23.11.2000 року. Таким чином, зроблений висновок про те, що
висновок суду першої інстанції, що до укладення спірної угоди з
червня 2000 року ПП "Ніка" не надавало звітності в податкові
органи, не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить
матеріалам справи. З матеріалів справи вбачається, що протягом
трьох місяців після укладення спірної угоди поставки, ПП "Ніка"
подавало звітність в податкові орган , реєстрація підприємства
була скасована за спливом півроку після укладення спірної. Таким
чином, висновки суду першої інстанції про наявність у ПП "Ніка" на
момент укладення угоди умислу про настання наслідків, що
суперечать інтересам держави і суспільства не відповідають
фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на доказах, які
маються в матеріалах справи. Позивачем не надано доказів укладення
угоди з метою, що суперечить інтересам держави, наявність умислу
на укладення угоди хоч би у однієї з сторін.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставами позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди апеляційної інстанції
мав дати оцінку спірній угоді, встановивши юридичний факт
укладення її з метою завідомо суперечною інтересам держави та
суспільства, або навпаки. Отже, встановивши , що позивачем не
доведено, що оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства, апеляційний суд фактично самій
угоді, а не правовій позиції позивача, остаточної оцінки не дав.
Колегія суддів також вважає, що висновок апеляційного суду про
відсутність в господарській справі певних доказів суперечить ч.1
ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі
у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб'єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною
і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак господарські суди і першої і апеляційної інстанції не
встановили достатніх фактичних та правових підстав для віднесення
чи невіднесення оспорюваної угоди до такої, що спрямована саме на
ухилення від оподаткування.
В касаційній скарзі позивач посилається на те, що встановлений
апеляційним судом факт невиконання ПП "Ніка" вимог Законів України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині
ненадання податкових декларацій з 23.11.2000 року також свідчить
про відсутність наміру сплачувати податки, оскільки згідно із
податковими накладними і прибутковими касовими ордерами
купівля-продаж м'ясопродукції проводилась з липня 2000 року до
лютого 2001 року.
З оспорюваних рішення та постанови а також з матеріалів справи
вбачається, що при розгляді справи належним чином не перевірено,
яку господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином
використані товари, отримані за спірною угодою, не досліджені
податкові накладні за спірною угодою (в тому числі і момент їх
складання), яким чином були використані товари, отримані за
спірними угодами відповідачем-1, та чи сплачував відповідач-1
податки від здійснення господарської діяльності.
Крім того колегія суддів відзначає, що господарські суди не
досліджували питання чи проводились документальні перевірки
правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум
податку на додану вартість відповідачем-2 до скасування державної
реєстрації (враховуючи суперечливі висновки арбітражного суду,
покладені судами в основу своїх судових актів), щодо проведення
документальних перевірок за спірними угодами з відповідачем-2
відповідача-1, застосування до останнього санкцій за порушення
податкового законодавства, та фактичних і правових наслідків
вжиття відповідних заходів для вирішення даного спору.
Колегія суддів вважає, що рішення арбітражного суду Донецької
області від 29.01.2001 року по справі №4/12-А спір розглядався не
між тими ж сторонами, що і в даній справі, тому встановлені ним
юридичні факти не мають приюдиційного значення для даної справи і
підлягають доказуванню в порядку ст.34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Також судом не дано належної повної правової оцінки щодо наявності
умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не витребувано
доказів, які б свідчили про порушення кримінальних справ за фактом
ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених в
позовній заяві.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що господарський
суд першої інстанції, визнавши спірну угоду недійсною, неправильно
застосував ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо наслідків визнання
спірної угоди недійсною, оскільки з ПП "Ранет" в доход держави має
бути стягнуте все отримане за угодою (товар), а на ПП "Ніка"
лежить обов'язок повернути ПП "Ранет" отриману за цією угодою
грошову суму. Визначені ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
санкції не
передбачають на власний розсуд і одностороннього застосування.
Що стосується розподілу судових витрат, відповідно до ст.49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, то суд першої інстанції не відмотивував з
яких саме підстав при виявленні під час укладення спірної угоди в
діях відповідача-2 умислу завідомо суперечного інтересам держави і
суспільства ним покладені судові витрати на відповідача-1
Для висновку про невідповідність спірної угоди приписам ст.49 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
слід достеменно встановити наявність чи
відсутність умислу з боку однієї чи обох сторін спірної угоди на
укладення її з метою завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами і доповненнями, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення у даній справі цим вимогам не відповідають.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.3 ч.1 ст.111-9, ч.1
ст.111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ДПІ у Балаклавському районі міста Севастополя від
03.10.2003 р. №5106/10-051/10 на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 04.09.2003 року по справі №
20-3/072 задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2003 року
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 04.09.2003 року по справі № 20-3/072 - скасувати.
Справу № 20-3/072 направити господарському суду міста Севастополя
на новий розгляд.
Головуючий суддя Є. Усенко
Судді С. Бакуліна
О.Глос