ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2002 Справа N 7/34-0
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Є.А,
суддів Жаботиної Г.В., Чупруна В.Д.
у відкритому судовому засіданні, розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Прайд – Шіппінг”
про перегляд у касаційному порядку постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 22.04.2002р.
у справі № 7/34-0
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Прайд –
Шіппінг”
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні
про визнання недійсним рішення ДПІ № 162/24117652/23-3 від
16.01.2002р.,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду Херсонської області від
02.03.2002р. (суддя Н.О.Задорожна) позов задоволено частково:
визнано недійсним у звязку з невідповідністю вимогам чинного
законодавства рішення Державної податкової інспекції у м.
Херсоні від 16.01.2002р. № 162/24117652/23-3 в частині
донарахування ТОВ “Прайд – Шиппінг” 3150грн. податку на
прибуток, 1072,50грн. штрафу з цього податку, 11204грн.72коп.
штрафу за перевищення встановленого ліміту залишків готівки у
касі за 1999р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
22.04.2002р. (судді Н.Б.Таценко, М.В.Сидоренко, О.О.Журавльов)
рішення Господарського суду Херсонської області від 02.03.2002р.
в частині задоволення позовних вимог скасовано.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 22.04.2002р., Товариство з обмеженою
відповідальністю “Прайд – Шіппінг” просить її скасувати та
залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області
від 02.03.2002р., мотивуючи свою вимогу тим, що апеляційним
господарським судом порушено норми матеріального та
процесуального права.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з
обмеженою відповідальністю “Прайд – Шіппінг” підлягає
задоволенню частково.
За результатами перевірки позивача відповідачем 16.01.2002р.
прийнято оспорюване рішення, яким позивачу донараховано 3150грн.
податку на прибуток та застосовано штрафні санкції з податку на
прибуток у сумі 1072грн.50коп. , донараховано 629грн.82коп.
податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції з
податку на додану вартість у сумі 680грн., за перевищення
встановленого ліміту залишків готівки у касі за 1999р. до
позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 11204грн.72коп.
Підставою для донарахування податку на прибуток стало виявлене
перевіркою заниження скоригованого валового доходу на суму
12400грн., в тому числі: на суму 1200грн. у 1 кварталі 1999р. та
на суму 111-60,92грн. у 3 кварталі 2001р.
Місцевим господарським судом встановлено, що на підставі
рахунків-фактур позивачем 26.02.1997р. було придбано товар, за
яким борг позивача становить 111-60грн.92коп.
Згідно ст. 43 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, угоди, що виконуються під
час їх укладення можуть укладатись усно, якщо інше не
встановлено законодавством. У випадках, коли угоди між
організаціями або між організацією і громадянином укладаються в
усній формі, організація яка оплатила товари або послуги,
повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що
стверджує одержання грошей і підстави їх одержання. Оскільки
угоду щодо придбання товару на суму 111-60грн. позивач
підтвердив рахунками-фактурами, а не відповідним договором, то
угода про придбання даного товару була укладена позивачам в
усній формі і мала бути виконана під час її укладення, а саме
26.02.1997р.
Згідно ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк для захисту
права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність)
встановлюється в три роки. Враховуючи, що угода щодо придбання
позивачем товарів мала бути виконана під час її укладення, яке
сталось 26.02.97р., то строк позовної давності за захистом
кредитора позивача за цією угодою, збіг 27.02.2000р.
Згідно п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход
включає доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій,
у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги,
отриманої платником податку в звітному періоді. Пунктом 1.22 ст.
1 вищезгаданого Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено поняття терміну
безповоротна фінансова допомога, який означає, що безповоротна
фінансова допомога – сума заборгованості платника податку перед
іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою
після закінчення строку позовної давності. Оскільки строк
позовної давності щодо стягнення вартості придбаних позивачем
товарів закінчився 27.02.2000р., то позивач був зобов’язаний
включити заборгованість у розмірі 111-60грн.92коп. до складу
валового доходу.
Згідно ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо строк виконання
зобов’язання не встановлений або визначений моментом
витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник
вправі провести виконання у будь який час. Оскільки зобов’язання
позивача щодо сплати вартості товару мало бути виконано в момент
укладення усної угоди, то застосування місцевим господарським
судом ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є помилковим.
Апеляційним господарським судом встановлено, що місцевий
господарський суд не дослідив факту щодо донарахування податку
на прибуток за заниження валового доходу на 1200грн. у 1
кварталі 1999р. Але виявивши дане порушення, апеляційний
господарський суд також не встановив обставини щодо цього.
Зміст постанови апеляційної інстанції визначено ст. 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, де п. 7 ч. 2 встановлено, що у постанові
мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною
інстанцією. Відповідно до ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд у визначеному законом порядку встановлює
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення
для правильного вирішення господарського спору на підставі
доказів. Таким чином, апеляційний господарський суд на підставі
залучених до справи доказів зобов’язаний був встановити
відповідні обставини справи. Як випливає з постанови
апеляційного господарського суду, апеляційний господарський суд
на підставі встановлених місцевим господарським судом обставин
справи перевірив правильність застосування місцевим
господарським судом норм матеріального права, що свідчить про
перевищення апеляційним господарським судом повноважень, наданих
розділом ХІІ ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивачем в період з 05.03.1999р. по 06.06.1999р. було
перевищено ліміт готівки, за що відповідач оскаржуваним рішенням
застосував до нього фінансові санкції у розмірі 11204грн.72коп.
Пункт 6 Порядку ведення касових операцій у національній валюті
України (затверджено постановою Правління Національного банку
України № 21 від 02.02.1995р. ( v0021500-95 ) (v0021500-95)
) визначає, що
підприємства мають право зберігати протягом 3 робочих днів понад
встановлений ліміт у касах готівку, що одержана в банку для
виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій,
відряджень, дивідендів (доходу). Після закінчення цих строків
суми готівки, що не використані за призначенням, повертаються в
банк не пізніше наступного робочого дня (клієнта та банку) і в
подальшому видаються підприємствам за їх першою вимогою на ті
самі цілі. Із приписів даної норми випливає право підприємства
на зберігання у касах протягом 3 робочих днів понад встановлений
ліміт готівки на цілі зазначені у даній правовій нормі. Отже,
для з’ясування прав та обов’язків сторін щодо зберігання
позивачем понадлімітного залишку готівки, господарський суд мав
встановити наявність чи відсутність обставин які надають право
позивачу на збереження протягом 3 робочих днів понадлімітного
залишку готівки.
Обов’язок доказування і подання доказів передбачений ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог та заперечень. Обов’язок щодо всебічного повного і
об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом, покладено на господарський суд
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Невиконання даного обов’язку є
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та підставою для
скасування судових рішень.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції,
визначені ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, де встановлено, що
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені судовим рішенням чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, а для вирішення
спору по суті необхідно встановлення певних обставин, які не
були встановлені як місцевим господарським судом так і
апеляційним господарським судом, то судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Прайд
- Шіппінг” задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від
02.03.2002р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 22.04.2002р. і передати справу на новий розгляд до
Господарського суду Херсонської області.
Головуючий - суддя Усенко Є.А.
судді Жаботина Г.В.
Чупрун В.Д.