ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
26.12.2002                                        Справа N 7/124
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючий)
Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
Розглянувши  у відкритому засіданні в м. Києві касаційну  скаргу
Головної  державної  інспекції з  карантину  рослин  України  на
рішення господарського суду м. Києва від 15.04.2002 у справі  за
позовом  ПП  “Зелений  щит” до Головної  державної  інспекції  з
карантину рослин України
 
про   заборону  використання  запатентованого способу  фумігації
зерна та стягнення сум
 
                           УСТАНОВИВ:
 
           У  листопаді 2001 року ПП “Зелений щит” звернулося  в
господарському  суді  з  позовною заявою до  Головної  державної
інспекції  з  карантину рослин України про заборону використання
запатентованого  способу фумігації зерна  та  стягнення  5565000
грн.
 
Вказав,  що він, позивач, є власником винаходу “Спосіб фумігації
зерна препаратами на основі фосфіна” про що 16.07.2001 Державним
департаментом    інтелектуальної    власності    було     видано
деклараційний патент за № 40440А.
 
Розробив   і  запровадив  вказаний  спосіб  Сухно  І.Г.,   якому
20.11.2000  було  видано свідоцтво про державну реєстрацію  прав
автора.
 
Посилаючись  на  те,  що  відповідач з  16.07.2001р.  без  згоди
власника  патенту використовував запатентований спосіб фумігації
зерна просив, з огляду вимог Закону України “Про охорону прав на
винаходи  і корисні моделі” та  Закону  України  “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
        , задовольнити позов.
 
Рішенням  господарського  суду м. Києва  від  15.04.2002  (суддя
Кондес Л.О.) позов задоволено у повному обсязі.
 
У   касаційній  скарзі  відповідач  просить  зазначене   рішення
скасувати,   у  позові  відмовити,  посилаючись  на  неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права.
 
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи  та обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає,  що
касаційна  скарга  підлягає  частковому  задоволенню   з   таких
підстав.
 
Відповідно  до ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         та п. 6  постанови
Пленуму Верховного суду України від 29.12.76 № 11 (із змінами  і
доповненнями) “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
          мотивувальна
частина  рішення повинна мати встановлені судом  обставини,  які
мають  значення для справи, їх юридичну оцінку, а  також  оцінку
всіх  доказів,  розрахунки, з яких суд виходив  при  задоволенні
грошових  та  інших майнових вимог. Визнаючи одні та  відхиляючи
інші докази, суд має це обгрунтувати.
 
Мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон  та
інші  нормативні  акти  матеріального права,  на  підставі  яких
визначені права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
 
Ухвалюючи  рішення,  суд виходив з того,  що  відповідачем  було
використано запатентований винахід без згоди власника патенту.
 
Проте, з такими висновками суду повністю погодитись не можна.
 
Як  видно  з матеріалів справи, деклараційний патент на  винахід
було  видано  позивачу на спосіб фумігації зерна препаратами  на
основі фосфіна (а.с.12-12 звор.).
 
Згідно  ст.  28 Закону України “Про охорону прав на  винаходи  і
корисні  моделі”  спосіб, що охороняється  патентом,  визнається
застосованим,  якщо  використано  кожну  ознаку,   включену   до
незалежного пункту формули винаходу або ознаку, еквівалентну їй.
 
Суд  в  порушення  норм процесуального права -  ст.ст.  32-34,43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
         -  цих
обставин  не  з’ясував, як і питання про те, в разі  доведеності
заявлених  вимог, хто був користувачем запатентованого винаходу,
що впливає на визначення належного відповідача (відповідачів)  у
даній справі.
 
Крім  того,  за  приписом статті 31 наведеного  Закону  будь-яка
особа,  яка до дати подання до установи заявки або якщо заявлено
пріоритет  до дати їх пріоритету в інтересах своєї діяльності  з
комерційною   метою   добросовісно   використала    в    Україні
технологічне  (технічне) вирішення, тотожне заявленому  винаходу
(корисній моделі) чи здійснила значну і серйозну підготовку  для
такого  використання,  зберігає право на безоплатне  продовження
цього   використання  або  на  використання  винаходу  (корисної
моделі),  як  це  передбачалося  зазначеною  підготовкою  (право
попереднього користування).
 
Право   попереднього   користування  обмежується   тим   обсягом
використання тотожного заявленому винаходу вирішення, яким  воно
було на дату подання заяви.
 
Не   визнається  порушення  прав,  що  випливають   з   патенту,
використання   запатентованого   винаходу   (корисної   моделі),
зокрема, без комерційної мети.
 
Суд,  в  порушення  наведених  норм  процесуального  закону,  не
перевірив,  чи  можуть бути застосовані наведені положення  цієї
норми згаданого Закону на спірні правовідносини сторін.
 
Не  обгрунтував  суд  належним чином, з  наведенням  відповідних
розрахунків,  і суму стягнутих збитків при тому, що  питання  їх
стягнення залежить і від з’ясування зазначених вище обставин.
 
Таким  чином,  при ухваленні судового рішення не було  з’ясовано
належним  чином  дійсні  обставини справи,  що  вплинуло  на  їх
правильну   юридичну  оцінку,  застосування  норм  матеріального
права, тому визнати його обгрунованим не можна.
 
При  новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,  повно
з’ясувати дійсні обставини справи і вирішити спір відповідно  до
встановленого та вимог закону.
 
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,  111-
10-111-12  ГПК  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий  господарський  суд
України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну скаргу Головної державної інспекції з карантину рослин
України задовольнити частково.
 
Рішення  господарського суду м. Києва від 15.04.2002  скасувати,
справу передати на новий розгляд до цього ж суду в іншому складі
суду.
 
Головуючий               В.Перепічай
 
Судді                    І.Вовк
 
                         П. Гончарук