ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2002 Справа N 6/4/18
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. – головуючого
Цвігун В.Л.
Яценко О.В.
розглянувши ТОВ “Торговий союз», м. Кременчук
матеріали
касаційної скарги
на постанову від 03.10.2002р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 6/4/18 господарського суду Запорізької
області
за позовом ТОВ “Торговий союз», м. Кременчук
До ВАТ “Запоріжгаз», м. Запоріжжя
Про стягнення 100 000,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Шапошник Р.Ф., довір. від 23.12.2002 р. б/н
від відповідача – Єльник П. Г., довір. від 01.10.2002 р.
№ 16/2655
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Торговий союз” звернулося до господарського суду
Запорізької області з позовом до ВАТ “Запоріжгаз» про стягнення
100 000 грн. за простим векселем.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
24.05.2002р. у справі № 6/4/18 (суддя Яценко О.М.) позовні
вимоги задоволено.
При прийняті рішення суд першої інстанції виходив з того, що
законним векселедержателем є ТОВ “Торговий союз” та спірний
вексель було пред’явлено до оплати відповідачу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 03.10.2002р. у справі № 6/4/18 (головуючий суддя – Лотоцька
Л.О., судді: Бахмат Р.М., Коршун А.О.) рішення скасовано, в
позові відмовлено.
Постанова мотивована тим, що пред’явлення векселя до платежу
повинно відбуватися в місці платежу, яке зазначено в векселі, а
позивач доказів пред’явлення спірного векселя до оплати у місці,
визначеному у векселі, не надав, що було кваліфіковано судом
апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові, оскільки
відповідно до ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, коли невиконання
або неналежне виконання зобов’язання обумовлено умислом або
необережністю кредитора, боржник звільняється від
відповідальності за невиконання або неналежне виконання.
Не погоджуючись з даною постановою, ТОВ “Торговий союз”
звернулось з касаційної скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить скасувати оскаржуваний судовий акт та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На думку скаржника суд при вирішенні справи порушив ст. ст. 4,
27, 34 Положення про переказний і простий вексель, ст. ст. 161,
209 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, главу 19 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а
також є наявною вина відповідача в тому, що він відмовляється
від виконання зобов’язання через те, що вексель не було
пред’явлено до сплати в належному порядку.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування місцевим судом норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з
наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 21.08.1997 р.
відповідачем було емітовано простий вексель № 693137976904 на
суму 100 000 грн. Законним веселедержателем даного векселя є
позивач.
З урахуванням того, що Женевська конвенція 1930 року, якою
запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі, набрала чинності для України 06.01.2000 р., а векселі
були видані відповідачем в серпні 1997 року, до даних
правовідносин має застосовуватися Положення про переказний і
простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від
07.08.1937 р. N 104/1341 (далі – Положення).
Відповідно до ст. 34 та ст. 77 Положення простий вексель строком
за пред'явленням оплачується при його пред'явленні. Він повинен
бути пред'явленим до платежу протягом одного року від дня його
складання.
Згідно з ст. 53 та ст. 77 Положення по закінченню строків,
встановлених для пред'явлення переказного векселя строком за
пред'явленням, векселедержатель втрачає свої права проти
індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов'язаних осіб,
за винятком акцептанта.
В силу ст. 78 Положення векселедавець за простим векселем
зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.
Відповідно до ст. 43 та ст. 77 Положення векселедержатель може
обернути свій позов проти зобов'язаних осіб при настанні терміну
платежу, якщо платіж не був здійснений.
Отже, векселедержатель може обернути свій позов проти
векселедавця у разі неоплати векселя після його пред’явлення.
При винесені постанови суд апеляційної інстанції виходив з того,
що пред’явлення векселя до платежу повинно бути здійснено в
місці платежу, що вказано в векселі, а саме в м. Запоріжжі в КБ
“Еліта”, тому позивач пред’явлення векселів до оплати міг
здійснити тільки в банківській установі.
Проте, законодавством, що застосовується до даної справи, не
регламентовано порядок і процедуру пред’явлення векселів до
оплати.
Отже, законодавством України, діючим в період виникнення спірних
правовідносин, не передбачено, що місце пред’явлення векселів до
оплати і місце здійснення платежу співпадають, а час
пред’явлення векселів до оплати і час здійснення платежу
збігаються.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо місця
пред’явлення векселя до оплати є таким, що не ґрунтується на
вимогах чинного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції, векселедержатель
пред’являв до оплати відповідачу спірний вексель, про що
свідчить акт від 16.08.2001 р. (а.с. 23), пояснення керівника
ТОВ “Торговий союз” (а.с. 67) та пояснення в судовому засіданні
24.10.2001 р. заступника голови правління ВАТ “Запоріжгаз» (а.с.
69).
Проте, акт від 16.08.2001 р., складений адвокатом і керівником
позивача, а також письмові пояснення останнього не можуть
служити належним доказом пред’явлення векселя до оплати.
Разом з тим, посилання суду першої інстанції на пояснення
заступника голови правління ВАТ “Запоріжгаз» є необґрунтованим,
оскільки, як вбачається з матеріалів справи (ухвала
господарського суду Запорізької області від 24.10.2001 р.),
представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що
позивач пред’явив вексель технічному директору Луньову В.І., в
компетенцію якого не входить вирішення питань оплати векселів.
Отже, судом не було досліджено тієї обставини, чи був технічний
директор Луньов В.І. належним чином уповноважений на розгляд
такої вимоги та прийняття рішення про її задоволення чи відмову
в задоволенні.
Також, встановивши факт залишення позивачем у приймальній голови
правління ВАТ “Запоріжгаз» нотаріально засвідченої копії
векселю, суд не дав цим обставинам належну правову оцінку.
За таких обставин справи, рішення та постанова у справі № 6/4/18
підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та
вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства
України.
На підставі наведеного, та керуючись ст. ст. 34, 43, 53, 77, 78
главами V, VI, VII Положення про переказний і простий вексель,
затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. N
104/1341, та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Торговий союз” на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
03.10.2002р. у справі № 6/4/18 задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 03.10.2002р. та рішення господарського суду Запорізької
області від 24.05.2002 р. у справі № 6/4/18 скасувати.
3. Справу № 6/4/18 направити на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.Л. Цвігун
О.В. Яценко