ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2002 Справа N 3021/3-30
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів : Козир Т.П.
Семчука В.В.
за участю повноважних представників:
позивача - Круп Л.В., Резнікова М.Д.
відповідачів - Андрієнко С.Л., Хайло М.В.
3-ї особи
розглянувши у відкритому Приватного підприємства “Україна”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 8.07.2002 року
у справі № 3021/3-30
Харківського апеляційного господарського суду
за позовом Приватного підприємства “Україна”
до Сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю
агрофірма “8 березня”
про стягнення 5100 гривень
В С Т А Н О В И В:
В березні 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Харківської області з позовом до відповідача про стягнення 5100
грн., посилаючись на те, що останній не виконує умов контракту
по розрахункам за поставлену продукцію.
16.04.2002 уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з
відповідача 31005,39 грн. пені за несвоєчасне виконання
зобов’язань та основний борг – 107,06 т. молока.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2002
року та додатковим рішенням від 23.05.2002 року позов
задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
8.07.2002 року вказане судове рішення скасовано та у задоволенні
позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати як постановлену з порушенням норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить в її
задоволенні відмовити, оскільки вважає, що при прийнятті
оскаржуваної постанови апеляційним господарським судом не було
допущено порушень норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин
проаналізувавши правильність застосування господарським та
апеляційним господарським судами при прийнятті оскаржуваних
судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і відповідачем
12.08.1998 року було укладено контракт № 50/31. За пунктом 3
контракту позивач зобов’язався поставити відповідачу дизпаливо
за ціною 500 грн. за 1 тн. та бензин А-76 за ціною 600 грн. за 1
тн. Зустрічну поставку сторони передбачали пунктом 6.2 договору,
коефіцієнт обліку – молоко за ціною 320 грн. за 1 тн., та цим же
пунктом передбачили строк зустрічної поставки – 60 банківських
днів.
Позивач на виконання названого контракту поставив відповідачу
дизпаливо та бензин А-76 на загальну суму 40459,18 грн., що
підтверджується накладними № № 8/56 від 12.08.98, 16/64 та 38/70
від 19.08.98, 61/125 від 22.09.98.
Відповідач на виконання контракту № 50/31 від 12.08.98 не
здійснив у строк передбачений контрактом (60 банківських днів)
зустрічну поставку молока у кількості, яка з урахуванням
коефіцієнта, передбаченого контрактом і за розрахунком позивача
складає 107,06 тн. на загальну суму 34260,14 грн.
За таких обставин суд вважає, що господарський суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція, правильно прийшов до висновку
про обгрунтованість позовних вимог позивача.
Прете, господарський суд не звернув увагу на ті обставини, що з
позовом про стягнення пені у сумі 5100 грн. за прострочку
зобов’язання за контрактом № 50/31 до господарського суду
позивач звернувся 5.03.2002, а з заявою про збільшення позовних
вимог – стягнення 107,06 тн. молока та збільшення позовної
вимоги про стягнення пені до 31005,30 грн. позивач звернувся
16.04.2002, тобто за межами трирічного строку позовної давності,
передбаченого статтею 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що згідно з
частиною 1 ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для відмови
у задоволенні позову.
Тому відповідно до вищевказаних вимог закону апеляційний
господарський суд правильно прийняв постанову про скасування
рішення господарського суду як прийнятого з порушенням норм
матеріального права.
Постанова апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та
вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі в тому, що
перебіг строку позовної давності переривався шляхом пред’явлення
позову від 10.10.2000 суд вважає необгрунтованими, оскільки
відповідно до вимог ч. 4 ст. 79 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває
перебігу строку позовної давності, а як вбачається з матеріалів
справи, даний позов ухвалами арбітражного та господарського суду
Харківської області відповідно від 06.03.2000 та 26.11.2001
залишався без розгляду.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до наполягань скаржника
надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
і не є компетенцією касаційної інстанції, тому до
уваги не приймаються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
8.07.2002 року залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.
Головуючий Дерепа В.І.
С у д д і : Козир Т.П.
Семчук В.В.