ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.12.2002 Справа N 3/147
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.
– головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П.
за участю представників сторін:
позивача – не з’явився,
відповідача – Никифорова О.Е.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго”, м. Херсон (далі –
ВАТ “ЕК “Херсонобленерго”)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2002
зі справи № 3/147
за позовом державної податкової інспекції у Цюрупинському
районі, м. Цюрупинськ Херсонської області (далі – ДПІ)
до ВАТ “ЕК “Херсонобленерго”
про стягнення суми фінансових санкцій 132882,50 грн.,
В С Т А Н О В И В:
ДПІ подала до господарського суду Херсонської області позов про
стягнення з ВАТ “ЕК “Херсонобленерго” фінансових санкцій до
державного бюджету у сумі 132882,50 грн. згідно з рішенням ДПІ
від 24.05.2001 № 23/23-1/25652927-2025, прийнятим з посиланням
на те, що ВАТ “ЕК “Херсонобленерго” в особі його структурного
підрозділу – Цюрупинського району енергозбуту та електричних
мереж всупереч приписам статті 3 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
розрахунки із споживачами за надані протягом лютого-.05.2001 р.
послуги проведено не через реєстратори розрахункових операцій.
Заявою від 25.07.2002 ДПІ уточнила позовні вимоги, зазначивши
платіжні реквізити, на які вона вважала за потрібне зарахувати
стягувану суму (розрахунковий рахунок в управлінні Державного
казначейства України в м. Херсоні).
Рішенням господарського суду Херсонської області від 25.07.2002
(суддя Янковська І.Є.) у позові відмовлено. У прийнятті рішення
названий суд виходив з того, що вимоги позивача суперечать його
ж рішенню про застосування фінансових санкцій, яким
передбачалося стягнення останніх до місцевого, а не до
державного бюджету. Згідно із статтею 25 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
суми
стягуваних на підставі Закону фінансових санкцій перераховуються
суб’єктами підприємницької діяльності до місцевого бюджету за
місцем їх реєстрації, відповідач же - ВАТ “ЕК “Херсонобленерго”
– зареєстрований у м. Херсоні, а не в Цюрупинському районі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2002 (Продаєвич Л.В. – головуючий, судді Жеков В.І.,
Пироговський В.Т.) рішення суду першої інстанції скасовано, а
позов задоволено. Названу постанову мотивовано посиланнями на
пункт 8 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу
в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 і
підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, пункт 3 статті 50
Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
і пункт 13 статті 35
Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”. Із
зазначених законодавчих приписів суд апеляційної інстанції
робить висновок про те, що сума заявлених до стягнення
фінансових санкцій може зараховуватись до бюджету будь-якого
рівня, у тому числі й державного бюджету України.
ВАТ “ЕК “Херсонобленерго” у касаційній скарзі зазначає про
неправильне застосування судом апеляційної інстанції згаданих
норм Законів України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
, “Про Державний бюджет України на 2002 рік» і
Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
та про відсутність у
постанові названого суду правової оцінки підстав застосування
судом першої інстанції статті 25 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу ДПІ заперечує проти доводів ВАТ
“ЕК “Херсонобленерго”, посилаючись на існування конкуренції
правових норм – загальної (Закон України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
) і спеціальної
(Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік»,
Бюджетний кодекс України) – щодо стягнення коштів до бюджету, і
робить висновок про необхідність застосування норми, яку він
вважає спеціальною; просить залишити без змін постанову суду
апеляційної інстанції з даної справи.
Сторони належним чином відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повідомлено про час і
місце розгляду справи. Представник ДПІ у судове засідання не
з’явився.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної
інстанції та зміни мотивувальної частини рішення суду першої
інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади (у тому числі органи
державної податкової служби) зобов’язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
України та законами України.
Згідно з пунктом 8 статті 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні» органи державної податкової служби
мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів
суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому
законом. Стосовно фінансових санкцій, визначених статтями 17-24
Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, такий порядок передбачено статтею 25 названого
Закону, за якою суми цих санкцій перераховуються до відповідного
місцевого бюджету за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності. Перерахування сум зазначених санкцій до державного
бюджету України ні цей Закон, ані інші законодавчі акти не
передбачають.
Наведені у постанові суду апеляційної інстанції приписи
Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
і Закону України “Про
Державний бюджет України на 2002 рік» регулюють питання,
пов’язані з виконанням державного бюджету України, а не місцевих
бюджетів, і тому не можуть застосовуватись до правовідносин, що
виникають у зв’язку з вирішенням даного спору. До того ж Закон
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
згідно з його преамбулою визначає виключно правові засади
застосування названих реєстраторів, і передбачені ним санкції
щодо суб’єктів підприємницької діяльності не можуть вважатися
такими, що сплачуються за порушення податкового законодавства.
Водночас названим судом у прийнятті оскаржуваної постанови
помилково не застосовано згадану статтю 25 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Таким чином, суд апеляційної інстанції припустився неправильного
застосування норм матеріального права.
Резолютивна частина рішення суду першої інстанції відповідає
вимогам закону. Мотивувальна ж частина цього судового акта
підлягає зміні. Згадане у ній посилання ДПІ на статтю 29
Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
не може бути взято судом
до уваги у зв’язку з тим, що ця норма не містить припису про
зарахування сум санкцій, нараховуваних за порушення порядку
застосування реєстраторів розрахункових операцій, до державного
бюджету України. Згаданий у заяві ДПІ від 25.07.2002 лист
Міністерства фінансів України від 11.04.2002 № 0234-2308/94 не є
нормативно-правовим актом і не може застосовуватись
господарським судом у вирішенні спору.
У зв’язку з наведеним, керуючись статтями 111-7-111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2002 зі справи № 3/147 скасувати.
2.Рішення господарського суду Херсонської області від 25.07.2002
з цієї ж справи змінити, замінивши абзац її мотивувальної
частини, який починається словами: “Посилання позивача на
Бюджетний кодекс України...” двома новими абзацами у такій
редакції:
“Посилання позивача на статтю 29 Бюджетного Кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
судом не береться до уваги, оскільки ця норма не
містить припису про зарахування сум санкцій, нараховуваних за
порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових
операцій, до державного бюджету України. Зазначений позивачем
лист Міністерства фінансів України від 11.04.2002 № 0234-2308/94
не є нормативно-правовим актом і не може застосовуватись
господарським судом у вирішенні спору.
Так само не беруться до уваги доводи позивача, пов’язані із
застосуванням Закону України “Про Державний бюджет України на
2002 рік» у частині визначення штрафів та санкцій, сплачених за
порушення податкового законодавства як складової доходів
загального фонду державного бюджету України. Закон України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
згідно з його преамбулою визначає виключно правові засади
застосування названих реєстраторів і передбачені ним санкції
щодо суб’єктів підприємницької діяльності не можуть вважатися
такими, що сплачуються за порушення податкового законодавства”.
В іншій частині назване рішення залишити без змін.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко