ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2002 Справа N 5859/5-28
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Плахотнюк С.О., Панченко Н.П. , Плюшка І.А.
розглянула касаційну скаргу Харківського єврейського фонду
“Турбота - Маалот Хесед” на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.09.2002 р. у справі № 5859/5-28 за
позовом Харківського благодійного єврейського фонду “Турбота –
Маалот Хесед” до Харківського міського благодійного фонду “Зі
Амерікан Джуіш Джоинт Дистрибютюшн Коміті Інк.”
про стягнення 117942 грн.
Касаційну скаргу розглянуто у відкритому судовому засіданні за
участю представників:
Позивача: Биренбаум Б.С., Стовба А.В.;
Відповідач: Сердюк О.В.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2002
р. позов Харківського благодійного єврейського фонду “Турбота –
Маалот Хесед” задоволено. З Харківського міського благодійного
фонду “Зі Амерікан Джуіш Джоинт Дистрибюшн Коміті Інк.” На
користь позивача стягнуто 117942 грн. основного боргу, 1179, 42
грн. державного мита та 118 грн. судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
24.07.02 рішення господарського суду Харківської області від
22.06.2002 р. скасовано. У позові відмовлено з огляду на те, що,
на думку апеляційної інстанції спірний договір № 1-х 86-2000 від
29.12.2000 року є односторонньозобовязуючим, оскільки за
визначенням Закону України “Про благодійництво та благодійну
діяльність” благодійництво є добровільною безкорисливою
пожертвою фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам
матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної
допомоги, а серед засад благодійництва зазначено добровільність.
У звязку з отриманням організацією від благодійника благодійної
допомоги, в останнього виникли відповідні обовязки.
У касаційній скарзі благодійний фонд “Турбота – Маалот Хесед”
просить скасувати наведену постанову апеляційної інстанції як
прийняту при неправильному застосуванні норм матеріального та
процесуального права, залишивши в силі рішення першої інстанції.
Зокрема, скаржник посилається на те, що висновок апеляційної
інстанції щодо того, що спірний договір є
односторонньозобовязуючим суперечить ст. 1 Закону України “Про
благодійництво”, згідно якої благодійна діяльність здійснюється
на засадах спільності інтересів та рівності прав її учасників.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями, які приймали рішення у даній
справі, правильність застосування норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, сторони у справі є учасниками Проекту благодійного
заходу по організації соціальних послуг, пріоритет в якому
віддається літнім євреям – жертвам нацистських переслідувань.
29.12.2000 р. між Харківським міським благодійним фондом “Зі
Амерікан Джуіш Джойнт Дистрібьюшн Коміті, Інк.” (далі фонд
Джойнт”) і Харківським міським благодійним єврейським фондом
“Турбота –Маалот-Хесед” (далі – “Організація”) укладено договір
№ 1-Х № 86-2000 реалізації благодійного проекту. Згідно з п. п.
1.1, 3.1 договору Фонд “Джоинт” надає організації відповідно до
Проекту на умовах і в порядку, визначеному цим договором, грант
- благодійну допомогу в сумі 1900000 грн. на період січень-
березень 2001 року. За цей період банківський рахунок
організації надійшло 1782058 грн.
Вважаючи, що фондом “Джоинт” незаконно не дораховано організації
117942 грн., організація звернулася до господарського суду
Харківської області.
Задовольняючи позовні вимоги “Організації” господарський суд
Харківської області мотивує своє рішення тим, що “в силу ст. 161
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобовязання повинні виконуватися належним
чином і у встановлений строк, а в силу ст. 162 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від виконання зобовязань не
допускається”.
Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення господарського суду і
відмовляючи в позові “Організації” вважає, що договір про
реалізацію благодійного проекту в понятті Закону України “Про
благодійництво та благодійні організації” – це домовленість про
добровільне безкорисливе пожертвування фізичних та юридичних
осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової,
організаційної та іншої благодійної допомоги. Судом першої
інстанції помилково визнано необмежене право “організації” на
отримання усій суми гранту без врахування і належної оцінки умов
договору і без застосування Закону України “Про благодійництво
та благодійні організації” від 16.09.97 р. № 531/97-ВР.
У відповідності з цивільним законодавством України відносини, що
випливають з передачі майна у формі благодійництва, пожертв є
близькими за своїм змістом до дарування для досягнення її
одержувачами певної наперед обумовленої мети. При цьому,
пожертвувач має право контролювати використання пожертви
відповідно до обумовленої мети.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновком апеляційної інстанції про те, що правовідносини сторін
регулюються зазначеним Законом України та договором № 1-х № 86-
2000 “Про реалізацію благодійного проекту на період січень-
березень 2001 р”, який укладено сторонами у відповідності з цим
Законом.
У відповідності зі ст. 15 Закону України “Про благодійництво та
благодійні організації” на фінансування благодійних програм
повинна використовуватись вся сума надходжень, що надійшла за
фінансовий рік від підприємств і організацій, які перебувають у
власності благодійної організації, ст. 22 – “набувачі
благодійної допомоги у формі благодійних внесків і пожертвувань,
що мають цільовий характер (благодійні гранти) повинні звітувати
перед благодійниками та благодійними організаціями про їх
використання. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено
судом апеляційної інстанції за умовами договору грант мав
цільовий характер і грошова частина гранту надалася частками від
загальної суми, щомісячно, одноразово відповідно до кошторису,
який “Організація” повинна була надавати Фонду “Джоинт”
щомісячно з урахуванням використання попередньої частки згідно з
проектом (п. 4.1.). Встановлення випадків використання гранту на
цілі, які не передбачені кошторисом, надавали Фонду “Джоинт”
право припинити надання гранту або скоротити чи збільшити
грошову частину гранту, що було передбачено умовами договору.
Підставою для прийняття рішення щодо зменшення суми гранту і
були результати перевірок реалізації організації проекту.
Договором не передбачено процедуру та порядок перевірок, але,
враховуючи ст. 4.1 договору, вважати їх незаконними у суду не
було підстав.
Судом першої інстанції не було взято до уваги мотиви відзиву на
позовну заяву, в яких відповідачем пояснювалось, що сторони
продовжували у 2001 році укладати нові благодійні проекти і в
заявках про благодійне фінансування позивач повідомляв про
залишок коштів.
З матеріалів справи не вбачається і рішеннями судів не
встановлено підстав, які б підтверджували невиконання договору і
благодійного проекту з боку відповідача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції
відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та чинному
законодавству.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11, 111-
12, 111-13 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Харківського єврейського фонду “Турбота -
Маалот Хесед” на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25.09.2002 р. у справі № 5859/5-28
залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.09.2002 р. у справі № 5859/5-23 залишити без змін.
Головуючий Плахотнюк С.О.
Суддя Панченко Н.П.
Суддя Плюшко І.А.