ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2002 Справа N 37/176
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А,
суддів: Жаботиної Г.В., Чупруна В.Д.,
розглянувши касаційну ДПІ у Орджонікідзевському районі
скаргу м. Маріуполя
на постанову від 30.07.2002
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 37/176
за позовом ЗАТ “Квартет”
до - ДПІ у Орджонікідзевському районі
м. Маріуполя,
- відділення Державного
казначейству у м.
Маріуполі
Про стягнення коштів бюджету в сумі 57347,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.06.2002
(суддя Москальова І.В.), залишеним без змін постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 30.07.2002
(судді Старовойтова Г.Я., Калантай М.В., Кондратьєва С.І.),
позов задоволено частково: на користь позивача з Державного
бюджету України через відділення Державного казначейства в
м. Маріуполі стягнуто бюджетну заборгованість по податку на
додану вартість у сумі 57285,00 грн.; в позові про стягнення
бюджетної заборгованості в сумі 62,00 грн. відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що за даними декларації з податку
на додану вартість за березень 2002 року сума податку на додану
вартість з від’ємним значенням складає 57347,00 грн. (графа 21),
з яких до відшкодування протягом тридцяти днів з дня подання
декларації зазначено 57285,00 грн. (графа 23), а 62 грн.
підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань
протягом трьох наступних звітних періодів (графа 25). Висновок
про право позивача на стягнення коштів бюджету місцевий і
апеляційний суди обгрунтували посиланням на підпункт 6.2.1
пункту 6.2 ст. 6, підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7, пункти 8.1,
8.6, ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункт 8 Положення про вантажну митну декларацію,
затвердженого постановою КМ України від 09.06.97 № 574.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення
апеляційною інстанцією пункту 4 Порядку відшкодування податку на
додану вартість, затвердженого наказом Державного казначейства
України та ДПА України від 02.07.97 № 209/72, та частини 2
ст. 101 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, просить скасувати постановлені по справі судові
рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому
засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно підпунктів 7.7.1 і 7.7.3 пункту 7.7. ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли за
результатами звітного періоду сума різниці між сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг), та сумою податкового кредиту має від’ємне
значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з
Державного бюджету України протягом місяця, наступного після
подачі декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку
протягом цього строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету.
Відповідно до пункту 8.1 ст. 8 цього Закону платник податку,
який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт,
послуг) за межі митної території України (експорт) і подає
розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового
місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом
тридцяти календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Зазначений розрахунок подається разом із митною декларацією, яка
підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі
митної території України відповідно до митного законодавства,
або актом, який засвідчує передання права власності на роботи
(послуги), призначені для їх споживання за межами митної
території України, та копіями платіжних доручень, завірених
банком, про перерахування платником податків коштів на користь
іншого платника в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з
урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а
при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених
(імпортованих) таким платником податку – ввізною митною
декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для
їх вільного використання на митній території України.
Пунктом 1 постанови КМ України від 01.03.2002 № 243 “Про
вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з
податку на додану вартість за операціями з експорту продукції”
передбачено, що платник податку, крім того, подає оригінал
п’ятого основного аркуша (“примірник для декларанта”) вантажної
митної декларації форми МД-2 (МД-3), що є її складовою частиною,
оформленого митним органом під час здійснення митного оформлення
експорту товарів, на якому вчиняється напис про фактичне
вивезення експортованих товарів за межі митної території
України, що засвідчується підписом відповідальної особи і
гербовою печаткою митниці.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за даними декларації
з податку на додану вартість за березень 2002 року різниця між
сумою податкових зобов’язань і податковим кредитом має від’ємне
значення і становить 57347 грн., з яких 57285 грн. позивачем
вказано в графі 23 “Сума бюджетного відшкодування, яка може бути
відшкодована платнику протягом 30 календарних днів з дати
подання цієї декларації (рядок 6 Розрахунку експортного
відшкодування (додаток 3)”.
Здійснення позивачем у зазначеному звітному періоді експортних
операцій підтверджується митними деклараціями, в яких позивач
вказаний відправником і відповідальним за фінансове врегулювання
та в яких міститься напис відповідальної особи Маріупольської
митниці, тобто митниці на кордоні, згідно графи 29 митної
декларації, про вивезення задекларованих товарів в повному
обсязі за межі митної території України 13.03. і 26.03. 2002.
Цей напис скріплений печаткою Маріупольської митниці. Вказані
митні декларації суди попередніх інстанцій обгрунтовано оцінені
як належний доказ факту вивезення (експортування) товарів
позивачем.
Позивачем також виконані вимоги підпункту “б” пункту 8.1 ст. 8
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо надання до розрахунку експортного відшкодування завірених
банком копій платіжних доручень, про що зазначено в довідці ДПІ
у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 24.05.2002 про
результати перевірки позивача з питання правомірності
відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість по
декларації за березень 2002 року.
На підставі зазначених встановлених обставин справи суди
попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у
позивача права на бюджетне відшкодування в сумі 57285,00 грн.
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Порядку відшкодування
податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України і
Головного управління Державного казначейства України від
02.07.97 № 209/72, в редакції наказу ДПА України і Державного
казначейства України від 21.05.2001 № 200/86, відшкодування
податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами
Державного казначейства України за висновками податкових органів
або за рішенням суду.
Згідно підпунктів 1,2 пункту 4 Положення про Державне
казначейство України, затвердженого постановою КМ України від
31.07.95 № 590, на Державне казначейство покладено організацію
виконання Державного бюджету України та контроль за цим, а також
управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в
іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та
позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за
рахунок коштів державного бюджету.
Дійшовши правильного висновку в резолютивній частині рішення про
стягнення на користь позивача з державного бюджету суми
бюджетного відшкодування та про покладення перерахування цієї
суми на відділення Державного казначейства в м. Маріуполі,
місцевий і апеляційний господарський суди разом з тим помилково
вважали, що в позові до названого відділення слід відмовити з
посиланням на те, що право позивача на отримання бюджетного
відшкодування було порушено у зв’язку з ненаданням податковою
інспекцією відповідного висновку.
Згідно пункту 4 статті 1, абзацу 2 частини 2 та частини 6 ст. 84
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
резолютивна частина рішення повинна містити висновок про
задоволення або про відмову в позові повністю чи частково по
кожній із заявлених вимог. При задоволенні позову в резолютивній
частині рішення вказується, зокрема, найменування сторони, на
користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено
стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні
дії. Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і
відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо
кожного з них.
Оскільки резолютивна частина рішення від 10.06.2002 не
відповідає вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що, однак, не вплинуло на правильність
висновків суду щодо прав і обов’язків сторін по справі, рішення
підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого резолютивної
частини в іншій редакції відповідно до повноважень органів
Державного казначейства України, визначених підпунктами 4.1,
4.2, 4.3 пункту 4 Порядку відшкодування податку на додану
вартість, та виключення абзацу шостого резолютивної частини
стосовно висновку про відмову в позові до відділення Державного
казначейства в м. Маріуполі.
Враховуючи, що постановою від 30.07.2002 рішення місцевого суду
залишене без змін, вказана постанова також підлягає зміні у
відповідній частині.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 5 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 10.06.2002 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
30.07.2002 змінити:
- абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій
редакції: “Зобов’язати відділення Державного казначейства
України в м. Маріуполі перерахувати з рахунку обліку доходів
державного бюджету на користь закритого акціонерного товариства
“Квартет” (рахунок 26001188019001 в Маріупольській філії МФ КБ
“Приватбанк” м. Маріуполь) бюджетну заборгованість по податку на
додану вартість в сумі 57285,00 грн. (п’ятдесят сім тисяч двісті
вісімдесят п’ять гривень 00 копійок)”;
- абзац шостий резолютивної частини виключити.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області
від 10.06.2002 та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 30.07.2002 залишити без змін.
Головуючий Є.Усенко
С у д д і Г. Жаботина
В. Чупрун