ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2002 Справа N 3/303
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Уліцького А.М.,
суддів: Рибака В.В.,
Чупруна В.Д.
розглянувши АКБ “Мрія” в особі Подільської філії
касаційну скаргу
на рішення від 12.09.2002р.
у справі № 3/303
господарського суду Луганської області
за позовом АКБ “Мрія” в особі Подільської філії,
м. Київ
до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”
Про стягнення 5734500,00 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Олєйніков Є.В., дов. від 11.07.2002р.
від відповідача: Зеленко І.В., дов. № 01-026-823 від
27.11.2002р.
В С Т А Н О В И В:
06.08.2002р. АКБ “Мрія” звернувся до господарського суду
Луганської області з позовом до ВАТ “Алчевський металургійний
комбінат” про стягнення основного боргу у сумі 5 млн. грн., 100
тис. грн. відсотків згідно ст. 48 Уніфікованого Закону “Про
переказні векселі та прості векселі” та 634,5 тис. грн.
відсотків відповідно п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Позов мотивовано тим, що АКБ “Мрія” за договором купівлі-продажу
векселів з реверсом № Т-38/00 придбав у ТОВ “Торгівельний дім
Україна – Азербайджан” простий вексель номінальною вартістю 5
млн. грн. емітента ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, який
у порушення ст.ст. 47, 70, 77, 78 Женевської вексельної
конвенції, ст. 21 Закону України “Про цінні папери та фондову
біржу” не сплатив.
Відповідач позов не визнав, пояснивши у відгуку, що оскільки
позивач не довів права векселедержателя згідно приписів
ст.ст. 16, 77 Уніфікованого Закону “Про переказні та прості
векселі” та п. 11 гл. 3 розділу 4 Положення обігу векселів, за
висновком відповідача, з урахуванням реверсної умови в договорі
купівлі-продажу належним боржником-відповідачем є ТОВ “Торговий
дім Україна – Азербайджан”.
Рішенням господарського суду від 12.09.02р. (суддя Журавльова
Л.І.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано відсутністю у позивача прав
векселедержателя, оскільки п. 7.6 договору купівлі-продажу
векселів з реверсом передбачав передачу прав третім особам
тільки за згодою сторін, а такої згоди не встановлено, тому
після закінчення строку дії угоди відповідно ст.ст. 16, 47
“Положення про переказний та простий вексель” затвердженого
постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.09.37р. не дає підстав для
задоволення позову.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2002р. за
касаційною скаргою АКБ “Мрія” порушено касаційне провадження по
перегляду рішення місцевого суду.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування рішення, як
невідповідного чинному законодавству, що регулює обіг векселів,
через необґрунтоване застосування норм Положення НБУ “Про роботу
банків з векселями” затвердженого постановою Правління НБУ від
28.05.1999р. № 258, яке суперечить Женевській конвенції, якою
запроваджено Уніфікований Закон “Про переказні та прості
векселі”.
Скаржник просить задовольнити позов, як відповідний його праву
векселедержателя та чинному законодавству виходячи з
верховенства права встановленого ст. 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., доводи сторін, які
підтримали свої вимоги, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Згідно повідомлення Генерального секретаря ООН Женевська
конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон “Про переказні і
прості векселі” набула чинності для України 6.01.2000р.
Як встановлено судом першої інстанції позивач уклав договір
купівлі-продажу векселів з реверсом 21.04.2000р. на момент дії в
Україні Уніфікованого Закону “Про переказні та прості векселі”
затвердженого Женевською конвенцією 1930 року, що відповідно
ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є частиною
національного законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд застосував до
відносин, з яких виник спір, законодавство, яке на той час не
було чинним, що стало підставою помилкової правової оцінки
встановлених у справі обставин та неврахування інших обставин
пов’язаних з обігом спірного у справі векселя.
Зокрема, суд першої інстанції виходячи з умов договору
купівлі-продажу від 21.04.2000 № 1-38/00 дійшов висновку про
ненабуття права векселедержателя не керуючись приписом ст. 2, 21
Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, ст. 128 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, якими визначені момент набуття права
власності на цінні папери та підстави, при яких простий вексель
не має сили вимоги до емітента, іншої зобов’язаної особи.
Доводи позивача щодо договору купівлі-продажу простого векселя
як уступки вимоги та посилання на висновок викладений у
постанові Верховного суду України від 18.03.02р. у справі
№ 04-1/11-18/178 про те, що зобов’язання осіб, які підписали
вексель, випливають виключно з векселя та не потребують
підтвердження та обґрунтованості будь-якими документами, окрім
самого векселя, оцінку при розгляді справи не одержали всупереч
вимогам ст.ст. 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Виходячи з викладеного рішення підлягає скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд для вирішення спору за приписами
чинного законодавства регулюючого правовідносини з обігу
простого векселя та визначення правової оцінки відносин, які
виникли при укладенні договору купівлі-продажу векселя у
позивача та стан зобов’язання по простому векселю
№ 6430434212823 відповідача.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від
12.09.2002р. у справі № 3/303 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий А.Уліцький
Судді В.Рибак
В.Чупрун