ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2002 Справа N 14/277
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів : Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.
за участю представників:
позивача - Рибченко О.Г., Самченко О.М.,
Бойчук В.М.
відповідача – Піх С.Є.
розглянувши у відкритому Дніпропетровського НВО
судовому засіданні касаційну електровозобудування
скаргу (надалі – НВО “ДЕВЗ”)
на постанову від 10.10.2002
Київського апеляційного
господарського
суду
у справі № 14/277
за позовом НВО “ДЕВЗ”
до Української державної інноваційної
компанії
Про стягнення 2360222 грн. збитків, завданих у зв’язку з
неналежним виконанням договірних зобов’язань
Рішенням від 25.06.2002 господарського суду м. Києва (суддя
Капацин Н.В.) позов задоволено повністю – на підставі ст.ст.
161, 162, 203, 212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
постановлено стягнути з
відповідача 992622 грн. прямих збитків та 1367600 грн. збитків у
вигляді неодержаних доходів, заподіяних позивачу у зв’язку з
припиненням подальшого фінансування інноваційного проекту,
оформленого листом Української державної інноваційної компанії
від 06.02.2002 № 15-362, шляхом відмови від виконання
зобов’язань за інноваційним договором № 98-07 від 12.11.98, та з
посиланням на доведеність розміру понесених позивачем збитків.
Постановою від 10.10.2002 Київського апеляційного господарського
суду (судді: Губенко Н.М., Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) рішення
скасовано, в позові відмовлено з огляду на те, що відповідно до
ст. 21 Закону України “Про інвестиційну діяльність” зобов’язання
для інвестора відшкодувати збитки учасникам інвестиційної
діяльності виникає тільки після прийняття інвестором рішення про
зупинення інвестування, яке в матеріалах справи відсутнє.
Постанова також мотивована тими обставинами, що страхові платежі
та витрати на виконані роботи були передбачені умовами
інноваційного договору, в зв’язку з чим не є його збитками, а є
обов’язковими витратами, зумовленими виконанням умов договору,
окрім того, відсутність припинення дії інноваційного договору на
час звернення з позовом вказує на передчасне звернення з
позовними вимогами про стягнення неодержаного прибутку.
НВО “ДЕВЗ” у поданій касаційній скаргу просить постанову
скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін,
оскільки вважає, що нові вимоги відповідача до позивача надати
додаткові документи з відповідними висновками щодо
інноваційності проекту для розгляду їх кредитною радою компанії
з метою з’ясування можливості подальшого дофінансування проекту
фактично є односторонньою відмовою УДІК від дофінансування
проекту на умовах (у розмірах та у строки), передбачених
інноваційним договором № 98-07 від 12.11.98, чим порушено
приписи ст.ст. 161, 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Окрім того,
статтею 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. ст. 20,21 Закону
України “Про інвестиційну діяльність” не передбачено
обов’язковість припинення інноваційного договору як умову
покладення на сторони договору майнової чи іншої
відповідальності, а достатнім визнається факт недодержання
відповідачем договірних зобов’язань, що було встановлено
господарським судом м. Києва, підтверджено висновками суду
апеляційної інстанції та не заперечується самим відповідачем.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає
задоволенню, а оскаржувана постанова – скасуванню із залишенням
без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
На спірні цивільні правовідносини, пов’язані з відшкодуванням
збитків, завданих позивачу внаслідок неналежного виконання
відповідачем грошових інвестиційних зобов’язань за інноваційним
договором № 98-07 від 12.11.98, поширюється дія ст. 161, 162,
203, 212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 20, 21 Закону України
“Про інвестиційну діяльність”, що враховано судом першої та
апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції на підставі всебічної правової оцінки
умов укладеного між сторонами інноваційного договору № 98-07 від
12.11.98, договору № 26-203/97 від 16.05.97, укладеного між НВО
“ДЕВЗ” та Укрзалізницею, листа Української державної
інноваційної компанії від 06.02.02 № 15-362, договору
страхування заставленого майна № 110120 від 26.04.99 та інших
наявних у справі доказів з достовірністю встановлено неналежне
виконання відповідачем як інвестором грошових зобов’язань за
інноваційною угодою шляхом їх часткового виконання в обсязі 2
000 000 грн. і відмови в подальшому фінансуванні інноваційного
проекту та як наслідок, понесення позивачем 245982 грн. прямих
збитків від страхування заставленого майна, 746640 грн. прямих
збитків по виконанню інноваційного договору за рахунок власних
коштів та 1367600 грн. збитків у вигляді неодержаних доходів,
які позивач отримав би в разі належного виконання зобов’язань
відповідачем від третьої особи – Укрзалізниці за умовами
договору № 26-203/97 від 16.05.97.
Судом також зафіксовано наявність причинно-наслідкового зв’язку
між невиконанням відповідачем договірних зобов’язань в повному
обсязі і у встановлений строк до закінчення строку дії
інноваційного договору (вересень 2001р.) та заподіянням позивачу
збитків, що не спростовано судом апеляційної інстанції в
оскаржуваній постанові.
Згідно зі ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в разі невиконання або
неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, під якими
розуміються витрати, зроблені кредитором, а також не одержані
кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було
виконано боржником.
Отже, достатньою підставою для покладання на боржника
відповідальності у вигляді відшкодування збитків є факт
неналежного виконання відповідачем договірних зобов’язань, що
встановлено судом першої інстанції, підтверджено судом
апеляційної інстанції та визнано відповідачем.
Таким чином обов’язок відшкодування збитків не залежить від
припинення грошових зобов’язань чи дії цивільної угоди, чим
спростовуються вміщені в оскаржуваній постанові висновки суду
про недоведеність позивачем понесення прямих збитків, які
грунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин
вимог ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Водночас колегія враховує, що положення ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
кореспондуються з вимогами ст. 20 Закону України
“Про інвестиційну діяльність”, згідно яких при недодержанні
договірних зобов’язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть
майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством
України і укладеними договорами, а ст. 21 цього закону прямо
передбачено обов’язок інвестора відшкодувати збитки учасникам
інвестиційної діяльності в разі одностороннього зупинення або
припинення такої діяльності інвестором.
При прийнятті первісного рішення судом правомірно відхилено
доводи відповідача щодо відсутності його вини у заподіянні шкоди
з мотивів зміни джерел та обсягів фінансування Державного
інноваційного фонду України та його правонаступника – позивача,
оскільки згідно імперативних вимог ст. 212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від відповідальності за неможливість
виконання грошового зобов’язання, тобто незалежно від наявності
чи відсутності вини боржника.
Помилковими вважаються також висновки суду апеляційної інстанції
про передчасне звернення позивача з позовними вимогами про
стягнення неодержаного прибутку до часу припинення інноваційного
договору від 12.11.98, оскільки згідно зі ст. 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства мають право звертатися до
господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів незалежно від чинності чи
нечинності цивільних угод. Окрім того, виходячи зі змісту ч. 2
ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правова природа упущеної вигоди
полягає в тому, що підставою її відшкодування є доведеність
реального отримання позивачем в майбутньому певних доходів, які
він був позбавлений можливості отримати саме у зв’язку з
неналежним виконанням зобов’язання відповідачем (боржником). В
даному випадку судом при прийняття рішення від 25.06.2002 чітко
встановлено неможливість одержання позивачем прибутку в розмірі
1367600 грн. в рамках виконання договору № 26-203/97 від
16.05.97 у зв’язку з неправомірним припиненням фінансування
відповідачем інноваційного проекту згідно умов інноваційного
договору від 12.11.98 № 98-07, тобто, збитки від невиконання
договору з третьою особою мають похідний характер від
інвестиційних зобов’язань відповідача.
Натомість висновки суду апеляційної інстанції про відсутність
підстав для відшкодування збитків про суті грунтуються лише на
відсутності прийняття відповідачем як інвестором рішення про
зупинення або припинення інвестиційної діяльності у
відповідності зі ст. 21 Закону України “Про інвестиційну
діяльність”.
Однак, зазначені висновки суду відхиляються касаційною
інстанцією як такі, що не відповідають фактичним обставинам
справи з наступних підстав. Чинним інвестиційним законодавством
України взагалі і ст. 21 Закону України “Про інвестиційну
діяльність” зокрема не встановлено механізм та форму прийняття
інвестором рішення про зупинення або припинення інвестиційної
діяльності, а тому суд першої інстанції цілком обгрунтовано
дійшов висновку про фактичне прийняття відповідачем такого
рішення у формі листа від 06.02.2002 № 15-362, який по суті є
відмовою останнього від подальшого фінансування інноваційного
проекту всупереч умовам інноваційної угоди, оскільки в
односторонньому порядку цим листом запроваджено додаткові умови-
обмеження до договору, які унеможливлюють їх виконання позивачем
та зупиняють зобов’язання відповідача дофінансувати
інвестиційний проект. При цьому судом враховано, що оформлене
листом відповідача від 06.02.2002 штучне безпідставне
нав’язування контрагенту додаткових умов є односторонньою зміною
умов інноваційного договору від 12.11.98 № 98-07 всупереч
вимогам ст. 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а внесення змін чи
доповнень до договору з цього приводу у встановленому порядку
(за згодою сторін) не мало місця.
З огляду на те, що підставою скасування рішення від 25.06.2002
судом апеляційної інстанції стало помилкове застосування
останнім ст. 21 Закону України “Про інвестиційну діяльність” та
ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а судом першої інстанції
встановлено доведеність неналежного виконання відповідачем
договірних зобов’язань та, як наслідок понесення позивачем
збитків і ці обставини не спростовано апеляційним господарським
судом, первісне рішення є правомірним та відповідає чинному
законодавству і фактичним встановленим обставинам даної справи.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом апеляційної інстанції до спірних цивільних
правовідносин норм матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із
залишенням без змін рішення судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дніпропетровського НВО електровозобудування
задовольнити.
Постанову від 10.10.2002 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 14/277 скасувати, а рішення від 25.06.2002
господарського суду м. Києва у даній справі залишити без змін.
Стягнути з відповідача на користь позивача 850 грн. витрат по
держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку касації.
Наказ доручити видати господарському суду м. Києва.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
Й.Мілевський