Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького Б.І., Школярова В.Ф., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова (далі – управління ПФУ) до відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Шевченка" (далі – Товариство) про стягнення заборгованості,

У квітні 2008 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до Товариства про стягнення 55 949 грн 91 коп., у якому послалося на те, що працівникам Товариства за період роботи в ньому призначено пенсії як науковим працівникам, але відповідно до вимог Закону України від 20 листопада 2003 року № 1316-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1316-15) різницю між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, Товариство не відшкодувало. Позивач зазначав, що на виконання статті 24 Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13 грудня 1991 року № 1977-XІІ (далі – Закон № 1977-XІІ (1977-12) ) та пункту 2 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 (372-2004-п) (далі – Порядок; постанова № 372 відповідно) Товариству були направлені повідомлення: за 2006 рік – на суму 22 999 грн 59 коп., за 2007 рік – на суму 32 950 грн 32 коп. (усього за період із 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року підлягає відшкодуванню 55 949 грн 91 коп.).

Господарський суд Львівської області постановою від 23 жовтня 2008 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2009 року постанову суду першої інстанції скасував і в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 березня 2011 року постанову апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Шевченка" (до зміни назви – Товариство) просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд до цього суду.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2005 року, в якій, на його думку, суд касаційної інстанції неоднаково застосовував статтю 24 Закону № 1977-XII та пункт 2 Порядку.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, застосовуючи статтю 24 Закону № 1977-XII та пункту 2 Порядку виходив із того, що Товариство є корпоративним підприємством державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об’єднання" та утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 року № 1870 (1870-98-п) шляхом перетворення Українського науково-дослідного інституту поліграфічної промисловості ім.Т.Г.Шевченка на зазначене акціонерне товариство. З довідки № 3120 про включення до ЄДРПОУ вбачається, що це Товариство за інституційним сектором економіки за КІСЕ належить до приватної не фінансової корпорації, в матеріалах справи відсутні відомості про 100 % фінансування зазначеного Товариства з державного бюджету. Згідно з пунктом 2 Порядку за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 % різниці у розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів. За таких обставин суд касаційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості.

У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, Вищий господарський суд України, застосовуючи статтю 24 Закону № 1977-XII, виходив із того, що відповідач є державним підприємством, тобто його власником є держава. Згідно зі статтею 16 Закону України від 27 березня 1991 року № 887-XII "Про підприємства в Україні" (був чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 887-XII (887-12) ) керівник підприємства, самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник підприємства не має права втручатись в оперативну діяльність керівника підприємства. Відповідно до статті 18 зазначеного Закону порядок використання прибутку визначає власник, тобто держава як власник підприємства має право використовувати тільки прибуток підприємства. З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у державного небюджетного підприємства є єдина можливість сплатити різницю в пенсіях тільки за рахунок чистого прибутку, яку здійснити він не має ні правових підстав, ні фактичної можливості, а тому касаційний суд залишив без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими в позові про стягнення заборгованості з відшкодування виплаченої наукової пенсії було відмовлено. Закон № 887-XII (887-12) , норми якого застосував Вищий господарський суд України, втратив чинність з 1 січня 2004 року у зв’язку з набранням чинності з цієї дати Господарського кодексу України (436-15) . Також цей суд застосував пункти 4, 5, 8 Порядку фінансування та виплати різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1826 (1826-2000-п) . Однак, зазначений порядок втратив чинність згідно з постановою № 372 (372-2004-п) . Цією ж постановою затверджено Порядок, пункт 2 якого застосував у справі, про перегляд якої подано заяву, Вищий адміністративний суд України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підставою перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю інших фактичних обставин справи та характером правовідносин із застосуванням різних норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Шевченка" відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.