ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.12.2002 Справа N 12/325
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменко В.М.,
судді Васищак І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу спільного українсько-американського
підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю
корпорації “Агродон”
на рішення господарського суду Донецької області від
05.06.2002р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.08.2002 р.
у справі № 12/325
за позовом спільного українсько-американського підприємства у
формі товариства з обмеженою відповідальності корпорації
“Агродон”
до сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Шахтарське”
про стягнення 586 743,0 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Ричков Б.Е. (довіреність № 418 від 24,05.2002 р.)
від відповідача: не з’явився,
та представника Генеральної прокуратури України: не заявився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.06.2002 р.
(суддя Арсірій Р.О.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 06.08.2002 р. (головуючий,
суддя Скакун О.А., судді Колядко Т.М., Мирошниченко С.В.), у
задоволенні позовних вимог спільного українсько-американського
підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю
(СП) корпорації “Агродон” до сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю (СТОВ) “Шахтарське” про стягнення
586743,0 грн., відмовлено.
Рішення і постанова мотивовані тим, що оскільки позивачем не
доведена неможливість повернення майна в натурі, а з
повідомлення відповідача № 176 від 30.05.2002 р. вбачається, що
оприскувач “Фімко” знаходиться у володінні СТОВ “Шахтарське”, то
вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, суди двох інстанцій
зважали і на те, що позовні вимоги заявлені всупереч діючому
законодавству, а клопотання про зміну позовних вимог або вихід
за їх межі, позивачем не заявлялось.
Вирішуючи даний спір, суди двох інстанцій керувалися ст. 469
Цивільного кодексу (ЦК) України, ст. 22 Господарського
процесуального кодексу (ГПК) України та виходили з такого.
На підставі контрактів № 6.29 від 1996 р. та 6.7. від 1997 р.,
СП корпорація “Агродон” (позивач) передала СТОВ “Шахтарське”
(відповідач) майно, а саме гербіциди (харсес, раундап, діален)
за ціною, що була визначена у доларах США та складала 123 930
доларів, і оприскувач “Фімко” вартістю 15855 доларів, а
відповідач, в свою чергу, мав поставити товарну продукцію в
розрахунок отриманих гербіцидів і оприскувача.
6.10.2000 року позивач звернувся до відповідача з позовом про
спонукання поставити 616474 т товарного соняшника на суму
586743,0 грн. В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на
вказані контракти, товарно-транспортні накладні, власний
розрахунок заборгованості за контрактами, акти звіряння.
18.04.2002 р. позивач уточнив позовні вимоги, оскільки, ухвалою
арбітражного (господарського) суду Донецької області від
04.07.2001 р. у справі № 28/11 пд контракти № 6.29 від 1996 р.
та 6.7. від 1997р. визнано неукладеними, і просив стягнути з
відповідача вартість безпідставно отриманого майна у сумі
586743,0 грн. Вартість майна, яка визначена в доларовому
еквіваленті, позивачем відповідно до п. 4 ст. 55 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
була перерахована в гривнях за курсом Національного
банку України на день подання позову.
Судами двох інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовлено,
оскільки, на думку суду, у відповідача, згідно ст. 469 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
виникло зобов’язання повернути безпідставно
придбане майно. Таке зобов’язання кореспондується з правом
позивача вимагати повернення безпідставного придбаного майна і
лише в разі неможливості повернути майно в натурі, повинна бути
відшкодована його вартість. Доказів того, що оприскувач за шість
років експлуатації став непридатним для застосування, а
гербіцидів у наявності немає, позивачем не надано.
Крім того, суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказує на
те, що змінюючи позовні вимоги про спонукання поставити 616474 т
товарного соняшника на стягнення вартості поставленого
відповідачу майна у сумі 586743,0 грн., позивач одночасно змінив
предмет та підстави позову, що суперечить ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги СП корпорації “Агродон”.
Скаржник вважає, що висновок двох судів про те, що позивачем
недоведена неможливість повернення майна в натурі, не відповідає
дійсності, оскільки статтею 8 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено норми
амортизації згідно яких для групи 3, до якої відноситься і
оприскувач “Фімко”, встановлена норма – 15 % на календарний рік.
Отже, скаржник вважає, що за час знаходження оприскувача у
відповідача амортизація склала 90% (6 років х 15%), і це є
встановленим фактом неможливості його повернення в натурі.
Таким чином, скаржник стверджує, що судами двох інстанцій не
було застосовано ч. 5 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
передбачено, що факти, які відповідно до закону вважаються
встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
В силу ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, особа, яка одержала майно
за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої
законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно
придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли
підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.
Оскільки контракти № 6.29 та 6.7, на підставі яких відповідачем
було отримано майно, а саме гербіциди (харсес, раундап, діален)
і оприскувач “Фімко”, ухвалою арбітражного (господарського) суду
від 04.07.2001 р. у справі № 28/11пд були визнані неукладеними,
позивач змінив підставу позову і просив суд стягнути з позивача
вартість використаного відповідачем у власних цілях майна у сумі
586743,0 грн., що узгоджується з вказівками ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка надає позивачу право змінити підставу позову до
прийняття рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в разі
неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі
повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на
момент придбання.
Висновок судів двох інстанцій про те, що позивачем не доведена
неможливість повернення майна в натурі, оскільки оприскувач
“Фімко” на момент розгляду справи знаходився у володінні
відповідача, а доказів того, що оприскувач за шість років
експлуатації прийшов до стану непридатного для застосування, а
гербіцидів у наявності немає, колегія суддів вважає передчасним,
оскільки можливість повернення майна в натурі судом належним
чином не досліджена.
Так, відповідно до ст. 4 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується також положеннями ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
яка зобов’язує господарський суд не обмежуватись поданими
документами і матеріалами, а витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі недостатності
поданих сторонами документів.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стверджуючи, що оприскувач “Фімко” знаходиться у володінні
відповідача, суди двох інстанцій перевищили оцінку листа СТОВ
“Шахтарське” № 176 від 30.05.2002 р., який свідчить лише про
залишкову його вартість, яка складає 17274,0 грн., проти його
вартості на момент отримання оприскувача відповідачем у 1996
році, що складала 15855 доларів США.
Згідно ж закону, як зазначалося вище, відшкодування вартості
майна визначається на момент його придбання.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитьсь з твердження
скаржника про те, що факт неможливості повернення майна в
натурі, встановлений ст. 8 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Так, в силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не потребують
доказування загальновідомі, преюдиційні факти і факти, що
призумуються. Також не потребують доказування при розгляді
справи і факти, які згідно з законом припускаються
встановленими, тобто законні презумпції (ч. 5 ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
За загальним правилом процесуального права законні припущення
(презумпції) складають юридичні факти, що входять до підстав
вимог та можуть носити суперечливий характер і бути спростовані.
Отже, законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не
доказових.
Юридичний факт – це передбачені в законі обставини, які є
підставою для виникнення (зміни, припинення) конкретних
правовідносин, які в свою чергу, розподіляються на дві групи:
подія та дія. (подія – юридично значимі факти, які виникають
незалежно від волі особи; дія - життєві факти, які є
волевиявленням осіб).
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
регулює правовідносини у галузі податкового
законодавства, зокрема, стаття 8 названого Закону, на яку
посилається скаржник як на підставу своїх вимог та заперечень,
регулює лише порядок віднесення на витрати виробництва (обігу)
платника податку матеріальні цінності (основні фонди), що
використовуються у його господарській діяльності, і з огляду на
викладене вище не встановлює будь-яких юридичних фактів,
зокрема, неможливість повернення оприскувача “Фімко” в натурі.
Враховуючи наведене, судові акти, ухвалені у даній справі
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1.Касаційну скаргу спільного українсько-американського
підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю
корпорації “Агродон” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 05.05.2002
р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.08.2002р. у справі № 12/325 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій