ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2002 Справа N 33/207
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Чупруна В.Д.,
суддів : Грека Б.М. – (доповідача у справі),
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової адміністрації
судовому засіданні України
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 30.10.2002
у справі № 33/207
господарського суду м. Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства
“Аура” Державної акціонерної
холдингової компанії “Артем”
до Державної податкової адміністрації
України
про Визнання недійсним остаточного
висновку ДПА України та зобов’язання
надати остаточний позитивний
висновок,
за участю представників від:
позивача - Дубовик О.В. за довіреністю від 09.04.2002 № 74-
909
відповідача - Колісник В.І. за довіреністю від 10.06.2002 № 10-
2213/1342
ЗАТ “Аура” ДАХК “Артем” заявлено позовні вимоги до ДПА України
про визнання недійсним остаточного висновку від 24.04.2002 №
2652/6/23-5116 про недоцільність продовження термінів
розрахунків за зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 №
4335/511, укладеного з АТВТ “Реконд” (м. Санкт-Петербург, РФ)
про поставку продукції подвійного призначення – танталових
конденсаторів К 52-7АВ-63В-750, що використовуються в якості
комплектуючих для авіаційних керованих ракет “470”, а також про
зобов’язання відповідача надати позитивний остаточний висновок
для отримання індивідуальної ліцензії на продовження терміну
розрахунків за вказаним договором, оскільки ДПА України
безпідставно відмовляє у наданні такого висновку.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.07.2002 (суддя
Лосєв А.М.) у справі № 33/207 позов задоволено частково:
- зобов’язано ДПА України протягом 15 днів з моменту набрання
рішенням суду законної сили видати позитивний остаточний
висновок для отримання індивідуальної ліцензії на продовження
терміну розрахунків ЗАТ “Аура” ДАХК “Артем” за
зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 № 4335/511 за
період з 21.01.2002 – 19.02.2002 на суму 1 083 598, 20 рос.
руб., з 21.01.2002 – 19.02.2002 на суму 793 019, 90 рос. руб, з
14.02.2002 – 04.03.2002 на суму 561 680, 65 рос. руб., з
14.02.2002 – 13.03.2002 на суму 689 283, 00 рос. руб.;
- провадження у справі в частині визнання недійсним остаточного
висновку ДПА України від 24.04.2002 № 2652/6/23-5116 про
недоцільність продовження термінів розрахунків за
зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 № 4335/511 –
припинено;
- стягнуто з ДПА України на користь позивача судові витрати в
сумі 101, 50 грн..
За результатами апеляційного провадження Київським апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 30.10.2002
(головуючий – суддя Фролова Г.М., судді: Бакуліна С.В.,
Полянський А.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено
без змін, а апеляційну скаргу ДПА України – без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПА
України звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 17.10.2002 скасувати, а
провадження у даній справі – припинити.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДПА України посилається
на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм
матеріального та процесуального права і стосується прав і
обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
Так, з огляду на пункт 7 Порядку віднесення операцій резидентів
при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів
виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва,
оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних
виробів і товарів спеціального призначення, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1994 № 882
законодавцем чітко визначено, що ДПА України надається
остаточний, а не позитивний висновок безпосередньо Національному
банку України, а не позивачу. Таким чином, суд зобов’язаний був
залучити до участі у справі Національний банк України, оскільки
рішення господарського суду впливає на його обов’язки щодо
видання ліцензії.
Окрім того, судовими актами фактично зобов’язано ДПА України
виконати певні дії, а саме: видати позитивний остаточний
висновок, чим порушено ст. 12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Таким чином, на думку відповідача, господарські суди першої та
апеляційної інстанції, відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повинні були
припинити провадження у даній справі.
У відзиві ЗАТ “Аура” ДАХК “Артем” заперечує проти доводів,
викладених у касаційній скарзі. Так, на думку позивача,
залучення до участі у справі НБУ є недоречним, оскільки рішення
місцевого господарського суду ніяким чином не впливає на його
обов’язки щодо надання чи відмови у видачі індивідуальної
ліцензії, воно лише забезпечує захист прав і охоронюваних
законом інтересів позивача, тобто спонукає ДПА України виконати
обов’язки, покладені на неї постановою КМ України від 28.12.1994
№ 882 та видати остаточний висновок про можливість продовження
строків за зовнішньоекономічним контрактом, що в подальшому
надає позивачу можливість тільки звернутися до НБУ із
відповідною заявою.
Отже позивач вважає, що прийняті у справі судові акти є
законними.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши правильність
застосування місцевим та апеляційним господарськими судоми норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
Як з матеріалів справи вбачається і встановлено судами, між ЗАТ
“Аура” ДАХК “Артем” та АТВТ “Реконд” (м. Санкт-Петербург, РФ)
укладено зовнішньоекономічний договір від 25.09.2001 № 4335/511,
за яким останнє зобов’язується виробити та поставити позивачу
вироби на загальну суму 4 396 605, 00 рос. руб., протягом 90
днів з моменту отримання 100% передоплати, яка здійснюється у 5-
ти денний термін з дня одержання, на рахунок продавця.
Отримання виробів від АТВТ “Реконд” відбувалося із порушенням
строків, передбачених ст. 1 Закону від 23.09.1994 № 185/94-ВР
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Прострочка становила за період 21.01.2002 – 19.02.2002 на суму 1
083 598, 20 рос. руб., з 21.01.2002 – 19.02.2002 на суму 793
019, 90 рос. руб, з 14.02.2002 – 04.03.2002 на суму 561 680, 65
рос. руб., з 14.02.2002 – 13.03.2002 на суму 689 283, 00 рос.
руб., що не заперечується сторонами.
ЗАТ “Аура” ДАХК “Артем” звернулося до відповідача з листом від
27.03.2002 № 148/05 з проханням надати остаточний висновок про
можливість продовження терміну розрахунків за
зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 № 4335/511. Однак,
остаточним висновком ДПА України від 24.04.2002 № 2652/6/23-5116
відповідачем визнано за недоцільне продовження термінів
розрахунків за зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 №
4335/511.
Місцевим господарським судом було припинено провадження у
справі в частині визнання недійсним остаточного висновку ДПА
України від 24.04.2002 № 2652/6/23-5116, з мотивів того, що
даний висновок не містить в собі ознак акту ненормативного
характеру, а тому визнано судом таким, що не підлягає розгляду в
господарських судах України.
В силу статті 6 Закону від 23.09.1994 № 185/94-ВР “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
у разі
перевищення термінів, зазначених у статтях 1 і 2 Закону, в разі
виконання резидентами договорів виробничої кооперації,
консигнації, комплексного будівництва, оперативного і
фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і
товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні
ліцензії.
Згідно з п. 5.2. Інструкції про порядок здійснення контролю і
отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими
операціями, затвердженої постановою Правління НБУ № 136 від
24.03.1999 наявність остаточного висновку ДПА України є
обов'язковою умовою для отримання ліцензії на продовження
термінів розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими
операціями.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що згідно пункту
7 Порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними
зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої
кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного
та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і
товарів спеціального призначення, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.1994 № 882 законодавцем
визначено, що ДПА України надається остаточний, а не позитивний
висновок безпосередньо Національному банку України, а не
позивачу. Колегія суддів вважає, що за таких обставин в судових
актах слід було обговорити питання щодо доцільності залучення до
участі у справі Національного банку України, оскільки рішення
господарського суду впливає на його обов’язки щодо видання
індивідуальної ліцензії.
Окрім того, враховуючи ту обставину, що ЗАТ “Аура” ДАХК “Артем”
заявлено позовну вимогу про зобов’язання ДПА України надати саме
позитивний остаточний висновок для отримання індивідуальної
ліцензії на продовження терміну розрахунків за
зовнішньоекономічним договором від 25.09.2001 № 4335/511,
місцевому господарському суду слід враховувати, що зазначеними
судовими актами фактично зобов’язано ДПА України виконати певні
дії, а саме: видати позитивний остаточний висновок. За таких
обставин, суду слід було звернути особливу увагу та визначити чи
відповідає за своїм змістом заявлена позовна вимога матеріально-
правовому способу захисту порушеного права. Для цього суду
необхідно більш ретельно проаналізувати суть позовних вимог
через призму статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на пункт 3 ст. 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права
є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення
місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо
господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується
прав та обов’язків осіб, які не були залучені до участі у
справі.
Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського
суду від 30.10.2002 та рішення господарського суду м. Києва від
29.07.2002 у справі № 33/207 підлягають скасуванню, оскільки
прийняті з порушенням норм процесуального права.
Згідно частини 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або
постанові господарського суду.
Разом з цим, відповідно до частини 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 107, 108, п. 3 ст. 111-9,
п. 3 ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України
від 15.11.2002 № 10-2213/206 – задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду
від 30.10.2002 та рішення господарського суду м. Києва від
29.07.2002 у даній справі скасувати, а справу № 33/207 передати
на розгляд господарському суду м. Києва.
Головуючий - суддя В.Чупрун
Судді Б.Грек
М.Черкащенко