ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2002 Справа N 21-1020
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Добролюбової - головуючого
Т.Дроботової
Н.Ткаченко
за участю представників:
позивача Стеблевський А.А. – дов. від
20.08.02р.
Іванов В.Д. – голова правління
відповідача не з’явилися
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Деснянському районі м. Києва
скаргу
на постанову від 12.09.2002р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 21/1020 господарського суду м.
Києва
за позовом Гаражно- будівельного кооперативу
“Бра тиславський-1”(далі ГБК
“Братиславський-1”)
до Державної податкової інспекції у
Ватутінському районі м. Києва
(правонаступник ДПІ у Деснянському
районі м. Києва)
Визнання недійсним розпорядження
ДПІ у Ватутінському районі м. Києва
про від 26.03.2001р. про зупинення операцій на рахунках в
установах банків
В С Т А Н О В И В
ГКБ “Братиславський-1” звернувся з позовом про визнання
недійсним розпорядження ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від
26.03.2001р. про зупинення операцій на рахунках позивача в
установах банків на підставі пункту 5 статті 11 Закону України
“Про державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
та статті 8
Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 167/98 ) (167/98)
.
Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження став акт
перевірки ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від 14.02.2001р. з
питань правильності нарахування та своєчасності сплати до
бюджету орендної плати за землю (1999-2000рр.). Проведеною
перевіркою була встановлена заборгованість по сплаті орендної
плати в сумі 10986,78грн. та пені в сумі 7650,92грн., яка
виникла в зв’язку з тим, що оскільки в цей час спірна земельна
ділянка площею 1,15 га була передана позивачем в суборенду АТ
трест “Київміськбуд” згідно до вимог контракту № 37-98 від
17.12.1998р, орендну плату слід було сплачувати не за ставкою
для гаражно-будівельних кооперативів, а на загальних підставах.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.12.2001р. (суддя
Шевченко Е.О.) позовні вимоги задоволені, а саме визнано
недійсним розпорядження ДПІ у Ватутінському районі м. Києва від
26.03.2001р. про зупинення операцій на рахунках в установах
банків.
Приймаючи рішення, суд прийшов до висновку, що спірна земельна
ділянка в оренду позивачем не передавалась, а тому висновки акта
перевірки відповідача є помилковими, в зв’язку з чим є
неправомірним і розпорядження відповідача про зупинення операцій
по рахунках позивача у банківських установах від 26.03.2001р.
Крім того у судовому рішенні зазначено, що згідно підпункту
19.4.7 статті 19 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
виключено пункт 5 Закону України
“ Про податкову службу в Україні ( 509-12 ) (509-12)
”, що надавав
податковим органам право на зупинення операцій суб’єктів
підприємницької діяльності на рахунках в банківських установах.
Таким чином, податкові органи після 01.04.2001р. повинні були
відкликати оскаржуване розпорядження.
За апеляційною скаргою ДПІ у Деснянському районі м. Києва,
Київський апеляційний господарський суд переглянув рішення
господарського суду м. Києва від 11.12.2001р. і постановою від
12.09.2002р. залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у Деснянському районі м. Києва подала до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2002р., в
якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, в
позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального права.
При цьому ДПІ у Деснянському районі м. Києва у касаційній
скарзі, зокрема, вказує на помилкове застосування судами при
розгляді справи вимог Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки він набрав чинності з
1.04.2001р. і не має зворотної дії у часі.
Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх
в судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях у
даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до підпункту 19.4.7. статті 19 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
( який набрав
чинності з 01.04.2001р.) виключено пункт 5 статті 11 Закону
України “Про державну податкову службу в Україні ” ( 509-12 ) (509-12)
щодо права органів державної податкової служби зупиняти операції
платників податків, інших платежів на рахунках в установах
банків, інших фінансово-кредитних установах, крім того у зв’язку
з набранням чинності вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
припинена
дія Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунками з бюджетами та державними
цільовими фондами” відповідно до пункту 4 розділу ХУ
“Перехідні положення” Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Беручи до уваги, що Закон України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
на підставі частини 1 статті 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не має зворотної дії у часі,
розпорядження податкових органів щодо зупинення операцій на
рахунках клієнтів, видані до 01.04.2001р., повинні виконуватись
банками до їх відкликання цими органами.
Таким чином, приймаючи рішення у даній справі, господарський суд
м. Києва помилково прийшов до висновку про обов’язковість
відкликання податковими органами розпоряджень, прийнятих до
01.04.2001р. у зв’язку з прийняттям Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Крім того, касаційна інстанція зазначає, що відповідно до статті
4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій
відповідності з нормами матеріального і процесуального права та
фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими
судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати
на увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані
стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній
частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені
фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не
взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та
доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є
порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо рівності всіх учасників судового
процесу перед законом і судом.
Проте, приймаючи рішення та постанову, суди першої та
апеляційної інстанції не прийняли до уваги, що в даному випадку
в порядку судового провадження, суду необхідно було встановити
факт наявності чи відсутності підстави для прийняття
оскаржуваного відповідачем розпорядження, а саме факт наявності
заборгованості по орендній платі за землю.
Зокрема, у мотивувальній частині рішення господарського суду м.
Києва вказується, що доводи позивача є обґрунтованими, оскільки
він (позивач) “не передавав у суборенду земельну ділянку 1,15
га, передану йому в тимчасове користування...”. При цьому
відсутнє будь - яке мотивування на підставі яких обставин,
встановлених судом та на підставі яких доказів, прийнято рішення
суду про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був
розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі
обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачений процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в
рішенні суду, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду м. Києва.
На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду м. Києва від 11.12.2001р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.09.2002р. у справі № 21/1020 господарського суду м. Києва
скасувати, справу скерувати для розгляду по суті до
господарського суду м. Києва.
Головуючий Т. Добролюбова
С у д д і Т. Дроботова
Н. Ткаченко