ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2002 Справа N 14/94
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Цвігун В.Л.
розглянула у відкритому засіданні
касаційні скарги Міністерства фінансів України,
Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.08.2002
у справі № 14/94
господарського м. Києва
суду
за позовом Акціонерного комерційного промислово-
інвестиційного банку (Промінвестбанк)
до Міністерства фінансів України (надалі –
Міністерство фінансів),
Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України (надалі –
Міністерство економіки)
Про стягнення 37.100.000,00 грн.
В засіданні взяли участь представники
- Генпрокуратури: Кузьменко Ж.М. – прокурор відділу (посв. №
125) -19.12.02;
- позивача: Кирилюк О.Ф. (за дов. від 07.08.2001) –
19.12.02 та 26.12.02,
Кудрицький Р.П. (за дов. 17-27/7 від
03.01.2002) – 19.12.02 та 26.12.02;
- відповідачів: Міністерства фінансів
Давиденко М.В. (за дов. № 101-11/474 від
20.05.2002) – 19.12.02,
Матузка Я.В. (за дов. № 101-11/911 від
11.11.2002) – 26.12.02;
Міністерства економіки
Булгаков С.В. (за дов. № 82-17/109 від
12.11.2002) – 19.12.02 та 26.12.02.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України Осетинського А.Й. від 10.12.2002 у зв’язку з хворобою
судді Ходаківської І.П. для перегляду в касаційному порядку
справ, призначених до розгляду колегією суддів у складі:
головуючого – Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В., Ходаківської
І.П. , котра почала слухання справи № 14/94 та відклала її
розгляд з 14.11.2002 на 19.12.2002, утворено колегію суддів в
наступному складі: головуючий – Першиков Є.В., судді Савенко
Г.В., Цвігун В.Л., яка розглядала справу з початку.
Про вказані обставини сторонам повідомлено на початку судового
засідання 19.12.2002. Відводів складу колегії суддів не
заявлено.
У судовому засіданні, розпочатому 19.12.2002, було оголошено
перерву до 25.12.2002 для підготовки і оголошення повного тексту
постанови колегії суддів Вищого господарського суду України за
клопотанням позивача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2002 (суддя
Капацин Н.В.) стягнуто з Міністерства фінансів України на
користь Банку суму 37.100.000 (тридцять сім мільйонів сто тисяч)
грн. основного боргу та 1769 грн. судових витрат. Стягнуто з
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції
України на користь Банку суму 37.100.000 (тридцять сім мільйонів
сто тисяч) грн. основного боргу та 1769 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.08.2002 (колегія суддів у складі: головуючий – Бенедисюк
І.М., судді Брайко А.І., Львов Б.Ю.) рішення господарського суду
міста Києва від 14.03.2002 змінено. Пункти 1, 2 резолютивної
частини рішення замінено пунктами 1,2,3,4 з викладенням їх в
новій редакції, відповідно до якої позов Промінвестбанку
задоволено, стягнуто з Міністерства фінансів України та
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції
України в солідарному порядку на користь Промінвестбанку у
відшкодування шкоди 37.100.000 (тридцять сім мільйонів сто
тисяч) грн., а також державне мито та витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу. В решті рішення залишено
без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З прийнятою постановою не погоджуються Міністерство фінансів та
Міністерство економіки, які оскаржили його в порядку касації.
Міністерство фінансів мотивує свою касаційну скаргу зокрема
безпідставністю висновку місцевого суду щодо бездіяльності
Міністерства фінансів; неможливістю виконання пункту 3 Постанови
Кабінету Міністрів України від 25.08.1999р. № 1551; контролем з
боку Секретаріату Кабінету Міністрів за виконанням рішень
останнього; вжиттям Міністерством фінансів всіх можливих
законних заходів до розв'язання проблеми заборгованості
Херсонського суднобудівного заводу перед Промінвестбанком;
безпідставністю застосування до спірних правовідносин норм
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки в даному випадку
мають місце бюджетні правовідносини. Крім того перший відповідач
вважає, що наслідком прийняття апеляційним судом постанови, що
оскаржується, стало пряме порушення норм бюджетного
законодавства, зокрема Закону України "Про державний бюджет
України на 2002 рік" у вигляді примусу до використання бюджетних
коштів на цілі, що не передбачені цим Законом.
Міністерство економіки також зокрема зазначає, що існує
спеціальний порядок підготовки проекту Закону про Державний
бюджет України; Кабінет Міністрів України на своєму засіданні
розглядав проект Закону про Державний бюджет України та приймав
остаточне рішення щодо проекту Закону; до участі у справі
необхідно було залучити Міністерство промислової політики
України, до сфери управління якого належить "Херсонський
суднобудівний завод"; нецільове використання бюджетних коштів
заборонено; міністерством неодноразово вирішувалися питання
виділення коштів Херсонському суднобудівному заводу; розмір
шкоди не відповідає можливостям Державного бюджету; відповідно
до статті 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
відшкодування
шкоди, завданої діями або бездіяльністю органів державної влади,
здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок цих органів;
норми Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
не застосовуються до
бюджетних відносин.
Промінвестбанк у відзиві на касаційні скарги та доповненнях до
нього посилається на те, що рішення та постанова попередніх
судових інстанцій є законними і обґрунтованими, заперечує всі
доводи скаржників та просить залишити постанову апеляційного
суду без змін, а касаційні скарги – без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги та додані до них
документи, відзиви, заслухавши пояснення представників сторін та
Генеральної прокуратури України, колегія суддів встановила
наступне.
Президент України 12.07.99 видав Указ № 813/99 "Про заходи щодо
забезпечення виробничої діяльності державного підприємства
"Херсонський суднобудівний завод", пунктом 1 якого зобов'язав
Кабінет Міністрів України разом з Промінвестбанком вирішити до
1.08.1999 року в установленому порядку питання щодо
реструктуризації на 5 років заборгованості державного
підприємства "Херсонський суднобудівний завод" перед цим банком
у сумі 231,3 мільйона гривень та визначити в місячний строк
механізм погашення зазначеної заборгованості.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Указу Президента
України від 12.07.99 № 813/99, прийняв Постанову від 25.08.99 №
1551 "Про реструктуризацію заборгованості державного
підприємства "Херсонський суднобудівний завод" (далі - Постанова
№ 1551), де в пункті 2 зазначено, що частина боргу державного
підприємства "Херсонський суднобудівний завод" підлягає
погашенню в період до 31.12.2000 року за рахунок 50 відсотків
виручки від реалізації недобудованих суден, а залишок
непогашеного у 2000 році підприємством боргу погашається
протягом 2001-2004 років рівними частинами за рахунок цільового
фінансування на поворотній основі з державного бюджету.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 1551 Кабінет Міністрів України
зобов'язав Міністерство фінансів і Міністерство економіки
передбачати під час формування проектів Державного бюджету
України на 2001-й і наступні роки виділення коштів на поворотній
основі для обслуговування заборгованості державного підприємства
"Херсонський суднобудівний завод" перед Промінвестбанком.
Згідно з угодою № 17-1465/2 від 14.09.99 про реструктуризацію
заборгованості Херсонського суднобудівного заводу по кредитах та
відсотках перед Промінвестбанком України та додатком № 1 до неї
сторони угоди – Промінвестбанк і завод – передбачили погашення
боргу за рахунок держбюджету в 2001 році на суму 37,1 млн. грн.
Попередні судові інстанції з урахуванням вимог ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначили, що Міністерство фінансів і
Міністерство економіки не надали належних доказів як
безпосередньо включення до проекту Державного бюджету України на
2001 рік видатків на суму 37,1 млн. грн., так і доказів про
вчинення відповідних дій, спрямованих на таке включення. А тому
місцевий та апеляційний суди дійшли висновку, що у зв'язку з
бездіяльністю відповідачів щодо виконання Постанови № 1551
позивачеві заподіяна шкода на суму 37,1 млн. грн., яка згідно зі
ст. 440 Цивільного кодексу підлягає відшкодуванню за рахунок
відповідачів. Згідно зі ст. 451 Цивільного кодексу особи, які
спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність.
Мінфін і Мінекономіки спільно не виконали сукупні зобов'язання
по включенню до проекту Державного бюджету України на 2001 рік
виділення коштів для погашення заборгованості державного
підприємства "Херсонський суднобудівний завод" перед
Промінвестбанком.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. ст. 4, 161
Цивільного кодексу зобов'язання виникають і повинні виконуватися
відповідно до закону.
Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода,
заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка
заподіяла шкоду, у повному обсязі.
Згідно зі ст. 442 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, заподіяна
громадянинові незаконними діями державних і громадських
організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових
обов'язків у галузі адміністративного управління,
відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього
Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну
такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку,
встановленому законом.
Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що
виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить
з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду
(статті 209 та 440 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
). Однак
щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є
виключення з цього загального правила, тобто коли обов'язок
відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини
(стаття 450 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Крім застосування принципу вини при вирішенні спору про
відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає
відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між
неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.
Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
державні органи як юридичні особи несуть юридичну
відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями.
Згідно з частиною першою статті 33 Цивільного кодексу держава не
відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є
юридичними особами, а ці організації не відповідають по
зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна
установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в
її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її
зобов'язаннями несе власник відповідного майна (стаття 32
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Місцевий та апеляційний господарські суди не визначили наявності
саме договірних правовідносин між позивачем та відповідачами у
справі. А тому, враховуючи вказане, попередні судові інстанції
належним чином не визначили підставності застосування до
відповідачів саме цивільно-правової, а не публічно-правової
відповідальності органів державної влади.
Роблячи висновок про заподіяння Промінвестбанку шкоди, попередні
судові інстанції також не дали належної правової оцінки тій
обставині, що заявлена позивачем сума заподіяної шкоди фактично
є часткою давно і об’єктивно існуючої заборгованості
підприємства перед банком, щодо якої Президентом і Урядом
України приймалися відповідні рішення про реструктуризацію і
погашення із залученням бюджетних коштів на поворотній основі, а
не про пряме відшкодування заборгованості із Державного бюджету.
Місцевий та апеляційний суди також відповідним чином не
встановили причинно-наслідкового зв’язку між невключенням
оспорюваної суми саме до проекту Державного бюджету, який
об’єктивно не може бути підставою для виділення коштів
Промінвестбанку, на відміну від самого Державного бюджету,
затвердженого відповідним законом після проходження певної
процедури, і неотриманням Промінвестбанком у 2001 році
відповідних сум – часток заборгованості державного підприємства
перед банком.
При цьому попередні судові інстанції також належним чином не
врахували як визначені законодавством та нормативними актами
повноваження відповідачів як органів виконавчої влади, так і
наявність певної процедури складання і затвердження Кабінетом
Міністрів України проекту Державного бюджету.
Апеляційний господарський суд, приймаючи постанову, підставно
відзначив, що бюджетними є відносини, що виникають у процесі
складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та
розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням
Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Промінвестбанк
не є суб'єктом бюджетних правовідносин.
Однак при цьому належним чином не були враховані принципи
відшкодування шкоди державою, викладені у рішенні
Конституційного Суду України від 03.10.2001 N 12-рп/2001 у
справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(конституційності) окремих положень статті 32 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону
України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про
відшкодування шкоди державою), згідно з якими положення вказаних
статей про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними
діями судів та правоохоронних органів, здійснюється за рахунок
коштів на утримання таких органів, визнано таким, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(є
неконституційним).
При цьому колегія суддів відзначає, що статтею 25 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2001 рік", в якій ішлося про
відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями не
лише судів та правоохоронних органів, а й інших органів
державної виконавчої влади за рахунок коштів на утримання таких
органів, фактично запроваджується цивільно-правова, а не
публічно-правова відповідальність.
Також відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення
Конституційного Суду України у цій справі, воно відповідно до
статті 74 Закону України "Про Конституційний Суд України", має
преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при
розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли
внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані
неконституційними.
Таким чином попередні судові інстанції, розглядаючи справу,
належним чином не визначили правомірність стягнення завданих
збитків безпосередньо з двох державних органів виконавчої влади.
При цьому як суд першої інстанції так і апеляційний суд не
врахували і того, що згідно з Указом Президента України від
27.04.95 N 335 "Про Державне казначейство України" зокрема
організація виконання Державного бюджету України і здійснення
контролю за цим; управління наявними коштами Державного бюджету
України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних
позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та
організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету
України; фінансування видатків Державного бюджету України є
основними завданнями Державного казначейства України. Отже при
розгляді відповідної категорії спорів у якості співвідповідача
чи третьої особи слід залучати відповідний орган Державного
казначейства України, чого попередніми судовими інстанціями
зроблено не було.
Відповідно до вимог ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського
суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вказане, а також те, що прийняття правильного рішення
у справі потребує встановлення і дослідження всіх об’єктивних і
суб’єктивних чинників і обставин в їх сукупності, колегія суддів
дійшла висновку, що рішення та постанова у даній справі
підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційні скарги Міністерства фінансів України та
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції
України задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.08.2002 та рішення господарського суду м. Києва від
14.03.2002 у справі № 14/94 скасувати.
Справу направити до господарського суду м. Києва на новий
розгляд.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
В.Цвігун