ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2002 Справа N 12/46
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Чабана В.В.
суддів: Уліцького А.М., Рибака В.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
ТОВ “Енергорезерв” Соловйов К.М.
ДПІ у Оболонському районі Денисенко А.Ю.
м. Києва
розглянувши касаційну ДПІ у Оболонському районі м. Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 12/46
господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ “Енергорезерв”
до ДПІ у Оболонському районі м. Києва
Про визнання недійсним рішення
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Прокопенко Л.В.)
від 12.02.2002р. позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у
Мінському районі № 661/10/23-404-30184212-12436 від 29.08.2002р.
в частині донарахування податку на прибуток в сумі 93 тис. грн.,
донарахування податку на додану вартість в сумі 16141,5 грн., та
фінансових санкцій з податку на прибуток в сумі 4800 грн. та з
податку на додану вартість в сумі 805 грн..
В решті частини позов залишено без розгляду.
Таке рішення прийняте з посиланням на те, що податковою службою
при здійсненні перевірки не враховані документально підтверджені
підприємством витрати, і що підприємство фактично в 4 кварталі
2000 року та 1 кварталі 2001 року мало збитки, які відображені у
скоригованій декларації, поданої позивачем 04.10.2001р.
За висновком суду, у періоді, за який здійснена перевірка, у
позивача були відсутні податкові зобов'язання, тому податкова
служба безпідставно здійснила відповідні донарахування та
застосувала фінансові санкції.
Крім того, із рішення випливає, що податкова служба при
здійсненні перевірки, виявивши у поданих підприємством
податкових деклараціях завищення або заниження суми його
податкових зобов'язань, сама повинна визначити податкові
зобов'язання підприємства, при цьому без застосування фінансових
санкцій.
Київський апеляційний господарський суд (судді Шаргало В.І.,
Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.) постановою від 05.09.2002р.
вказане рішення залишив без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва
подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 05.09.2002р. та рішення
господарського суду м. Києва від 12.02.2002р. скасувати і в
позові відмовити.
На думку скаржника вказаними судами порушені норми матеріального
права, які полягають у тому, за твердженням скаржника, що суд
помилково визначив податковий орган таким, що є відповідальним
за нарахування відповідних податків, оскільки згідно ст. 10
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідальність за правильність нарахування,
своєчасність сплати податків та дотримання податкового
законодавства несе платник податку у порядку та розмірах,
визначених законом. І така відповідальність передбачена ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач у справі просить рішення і
постанову суду залишити без змін, а касаційну скаргу податкової
служби без задоволення, оскільки вважає судові рішення такими,
що відповідають чинному законодавству. При цьому позивач
наполягає на тому, що податкова служба під час перевірки
зобов'язана була врахувати документи, які позивач не врахував
при подачі відповідних декларацій і у зв'язку з тим, що з
урахуванням вказаних документів, за підрахунками позивача, у
нього відсутні у періоді, в якому здійснена перевірка, податкові
зобов'язання, податкова служба не мала права здійснювати
відповідні донарахування та застосовувати фінансові санкції.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України,
В С Т А Н О В И В:
Державною податковою інспекцією у Мінському районі м. Києва
здійснена перевірка ТОВ “Енергорезерв” з питань дотримання вимог
податкового законодавства, правильності обчислення повноти та
своєчасності сплати до бюджету вказаним підприємством податків
та зборів за період з 01.01.99р. по 31.03.2001р. і за наслідками
цієї перевірки складено акт № 3119/10/23-403 від 20.08.2001р..
В згаданому акті зазначено, що підприємством в складі валових
доходів не враховані доходи, отримані від здійснення
товарообмінної (бартерної операції), внаслідок чого за 2000 рік
занижені валові доходи на суму 1,2 тис. грн. та за 1 квартал
2001 року на суму 308,5 тис. грн.
За результатами перевірки підприємству донараховано податку на
прибуток за 4 квартал 2000 року 0,4 тис. грн. і за 1 квартал
2001 року 92,6 тис. грн. та 16141,5 грн. податку на додану
вартість.
На підставі вказаного акта заступник начальника ДПІ у Мінському
районі м. Києва застосував до підприємства фінансові санкції у
вигляді накладення штрафу по податку на додану вартість на суму
805 грн. і по податку на прибуток на суму 4800 грн..
Позивач з таким рішенням не погодився, тому подав позов про
визнання його недійсним в частині, про яку йшлося вище.
В позовній заяві зазначено, що підприємством в порядку пункту
5.1. ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
24.10.2001р. до ДПІ подані нові податкові
декларації, з урахуванням виявлених у раніше поданих деклараціях
помилок, з яких вбачається, що у періоді, в якому здійснена
перевірка, позивач не мав податкових зобов'язань.
З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що податкова служба
на підставі підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 згаданого Закону
повинна була самостійно виявити у поданих підприємством
деклараціях помилки і з урахуванням виявлених помилок визначити
суму податкових зобов'язань підприємства, при цьому не
застосовуючи відповідні фінансові санкції.
Згідно ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст. 20 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідальність за
правильність нарахування, своєчасність сплати податку та
дотримання податкового законодавства несе платник податку у
порядку та розмірах, визначених законом.
Порядок нарахування та строки сплати податку з прибутку та
податку на додану вартість визначені вказаними Законами.
Відповідальність за порушення податкового законодавства
передбачена Законом України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема підпунктом 17.1.3 пункту 17.1
ст. 17 передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, викладеними у пункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2
ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити
штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти
п'яти відсотків такої суми та не менше десяти мінімумів доходів
громадян.
Із вказаного випливає, що згідно підпункту “б” підпункту 4.2.2
пункту 4.2 ст. 4 згаданого Закону, на який посилається позивач,
податкова служба дійсно зобов'язана самостійно визначити суму
податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані
документальних перевірок результатів діяльності цього платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його
податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Але
вказані зобов'язання у податкової служби виникають не з метою
звільнення платників податків від відповідальності за
правильність нарахування, своєчасність сплати податку та
дотримання податкового законодавства, а з метою визначення
розміру застосування санкцій.
Як вбачається з акта перевірки, рішення ДПІ та інших матеріалів
справи податковою службою були застосовані санкції згідно
згаданого вище підпункту Закону.
Стосовно посилання позивача на те, що ним 04.10.2001р. подані
скориговані декларації в яких відображені операції, які в раніше
поданих деклараціях не були відображені, і з яких вбачається, що
позивач у періоді, у якому здійснена перевірка податковою
службою не мав податкових зобов'язань, то це посилання
безпідставне, оскільки акт перевірки складено 20.08.2001р., а
рішення ДПІ винесено 29.08.2001р. Тобто, рішення ДПІ, винесене
до подачі позивачем у цій справі скоригованих декларацій, тому
ці декларації, зрозуміло, і не могли бути враховані податковою
службою.
Крім того, відповідно до пункту 17.2 ст. 17 Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків
звільняється від штрафів, визначених підпунктами 17.1.2 – 17.1.7
пункту 17.1 цієї статті лише у разі коли платник податків
самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання до
початку його перевірки контролюючими органами, і самостійно
погашає суму недоплати та штраф у розмірі 10 відсотків суми
такої недоплати.
З огляду на зазначене постанова Київського апеляційного
господарського суду від 05.09.2002р. та рішення господарського
суду м. Києва від 12.02.2002р. підлягають скасуванню як такі, що
прийняті з порушенням норм матеріального права, а в позові ТОВ
“Енергорезерв” слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва задовольнити.
2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.09.2002 року та рішення господарського суду м. Києва від
12.02.2002 року у справі № 12/46 скасувати.
3.В позові ТОВ “Енергорезерв” відмовити.
4.Зобов'язати господарський суд м. Києва у разі потреби видати
відповідні накази згідно ст. 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Головуючий, суддя В.Чабан
Судді А.Уліцький
В.Рибак