ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
19.12.2002
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2002 р.
у справі за позовом ТОВ "Енергорезерв" (далі - Товариство) до ДПІ
про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12 лютого 2002 р.
позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення ДПІ в Оболонському районі від
29 серпня 2002 р. N 661/10/23-404-30184212-12436 у частині
донарахування податку на прибуток в сумі 93 тис. грн.,
донарахування ПДВ у сумі 16141,5 грн., фінансових санкцій з
податку на прибуток в сумі 4800 грн. та з ПДВ у сумі 805 грн.
У решті позов залишено без розгляду.
Таке рішення прийнято з посиланням на те, що податковою
службою при здійсненні перевірки не враховані документально
підтверджені підприємством витрати, і те, що підприємство фактично
в четвертому кварталі 2000 року та в першому кварталі 2001 року
мало збитки, відображені у скоригованій декларації, яку подав
позивач 4 жовтня 2001 р.
За висновком суду, в період, за який здійснена перевірка, у
позивача були відсутні податкові зобов'язання, тому податкова
служба безпідставно здійснила відповідні донарахування та
застосувала фінансові санкції.
Крім того, з рішення випливає, що податкова служба при
здійсненні перевірки, виявивши у поданих підприємством податкових
деклараціях завищення або заниження суми його податкових
зобов'язань, сама повинна була визначити податкові зобов'язання
підприємства, причому без застосування фінансових санкцій.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
5 вересня 2002 р. вказане рішення залишив без змін із тих самих
підстав.
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими рішеннями,
ДПІ подала касаційну скаргу до вищого господарського суду України,
в якій просить постанову Київського апеляційного господарського
суду від 5 вересня 2002 р. та рішення господарського суду м. Києва
від 12 лютого 2002 р. скасувати і в позові відмовити.
На думку скаржника, вказаними судами порушені норми
матеріального права, які, як він стверджує, полягають у тому, що
суд помилково визначив податковий орган таким, що є відповідальним
за нарахування відповідних податків, оскільки згідно зі статтею 10
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
статтею 20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідальність за правильність нарахування,
своєчасність сплати податків та дотримання податкового
законодавства несе платник податку у порядку та розмірах,
визначених законом. Зокрема така відповідальність передбачена
статтею 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон).
У відзиві на касаційну скаргу позивач у справі просить
рішення і постанову суду залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ
без задоволення, оскільки вважає судові рішення такими, що
відповідають чинному законодавству. При цьому позивач наполягає на
тому, що ДПІ під час перевірки зобов'язана була зважити на
документи, не враховані позивачем при подачі відповідних
декларацій, і у зв'язку з тим, що з урахуванням зазначених
документів за підрахунками позивача у нього відсутні на період
здійснення перевірки податкові зобов'язання, податкова служба не
мала права здійснювати відповідні донарахування та застосовувати
фінансові санкції.
ДПІ здійснено перевірку Товариства з питань дотримання вимог
податкового законодавства, правильності обчислення повноти та
своєчасності сплати до бюджету вказаним підприємством податків та
зборів за період з 1 січня 1999 року по 31 березня 2001 року і за
наслідками цієї перевірки складено акт від 20.08.2001
N 3119/10/23-403.
У цьому акті зазначено, що підприємством у складі валових
доходів не враховані доходи, отримані від здійснення
товарообмінної (бартерної) операції, внаслідок чого за 2000 рік
занижено валові доходи на суму 1,2 тис. грн. та за перший квартал
2001 року на суму 308,5 тис. грн.
За результатами перевірки підприємству донараховано податок
на прибуток за четвертий квартал 2000 року 0,4 тис. грн. і за
перший квартал 2001 року - 92,6 тис. грн. та 16141,5 грн. ПДВ.
На підставі вказаного акта заступник начальника ДПІ
застосував до підприємства фінансові санкції у вигляді накладення
штрафу з ПДВ на суму 805 грн. і з податку на прибуток на суму
4800 грн.
Позивач із таким рішенням не погодився, тому подав позов про
визнання його недійсним у частині, про яку йшлося вище.
У позовній заяві зазначено, що підприємством 24 жовтня
2001 року в порядку пункту 5.1 статті 5 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
до ДПІ
подано нові податкові декларації з урахуванням виявлених у раніше
поданих деклараціях помилок, з яких вбачається, що в період, в
якому здійснена перевірка, позивач не мав податкових зобов'язань.
З урахуванням зазначеного позивач вважає, що податкова служба
на підставі підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
повинна була самостійно виявити у поданих підприємством
деклараціях помилки і з урахуванням виявлених помилок визначити
суму податкових зобов'язань підприємства, не застосовуючи при
цьому відповідні фінансові санкції.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та статтею 20 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідальність
за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та
дотримання податкового законодавства несе платник податку в
порядку та розмірах, визначених законом.
Порядок нарахування та строки сплати податку на прибуток та
ПДВ визначені вказаними законами.
Відповідальність за порушення податкового законодавства
передбачено Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема, підпунктом 17.1.3 пункту
17.1 статті 17 передбачено, що у разі, коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплати за
кожний із податкових періодів, установлених для такого податку,
збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25% такої
суми та не менше десяти мінімумів доходів громадян.
Із вказаного випливає, що згідно з підпунктом "б" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, на який посилається
позивач, податкова служба дійсно зобов'язана самостійно визначити
суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані
документальних перевірок результатів діяльності цього платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Але вказані
зобов'язання у податкової служби виникають не з метою звільнення
платників податків від відповідальності за правильність
нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового
законодавства, а з метою визначення розміру застосування санкцій.
Як вбачається з акта перевірки, рішення ДПІ та інших
матеріалів справи, податковою службою були застосовані санкції
згідно із згаданим вище підпунктом Закону.
Стосовно посилання позивача на те, що ним 4 жовтня 2001 року
подано скориговані декларації, в яких відображені операції, не
відбиті в раніше поданих деклараціях, і з яких вбачається, що
позивач у період, в якому здійснена перевірка податковою службою,
не мав податкових зобов'язань, то це посилання безпідставне,
оскільки акт перевірки складено 20 серпня 2001 року, а рішення ДПІ
винесено 29 серпня 2001 року. Тобто, рішення ДПІ винесено до
подачі позивачем у цій справі скоригованих декларацій, тому ці
декларації, зрозуміло, і не могли бути враховані податковою
службою.
Крім того, відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків звільняється від штрафів, визначених
підпунктами 17.1.2-17.1.7 пункту 17.1 цієї статті лише у разі,
коли платник податків самостійно виявляє факт заниження
податкового зобов'язання до початку його перевірки контролюючими
органами, і самостійно погашає суму недоплати та штраф у розмірі
10% суми такої недоплати.
З огляду на викладене постанова Київського апеляційного
господарського суду від 5 вересня 2002 р. та рішення
господарського суду м. Києва від 12 лютого 2002 р. підлягають
скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального
права, а в позові Товариству слід відмовити.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9,
частиною 1 статті 111-10, статтею 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
5 вересня 2002 р. та рішення господарського суду м. Києва від
12 лютого 2002 р. скасувати.
У позові ТОВ "Енергорезерв" відмовити.
Надруковано:
"Господарське судочинство в Україні",
2004 р.