ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
18.12.2002                                      Справа N Н25/38
 
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,
за участю представників сторін:
позивача – не з’явились,
відповідача – Старостенка В.М., Злобіна В.С.
розглянувши касаційну скаргу Нікопольської об’єднаної  державної
податкової інспекції Дніпропетровської області (далі –  державна
податкова інспекція)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.10.2002
зі справи № Н25/38
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інтеррибфлот
– Дніпро”, м. Нікополь (далі – ТОВ “Інтеррибфлот - Дніпро”)
до  державної  податкової  інспекції  та  відділення  державного
казначейства України у місті Нікополі
 
про   зобов’язання надати висновок щодо відшкодування  бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість та про відшкодування
цієї заборгованості,
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням  господарського  суду  Дніпропетровської  області   від
03.06.2002  (суддя Чередко А.Є.), залишеним без зміни постановою
Дніпропетровського   апеляційного   господарського   суду    від
01.10.2002  (колегія  суддів  у  складі:  Євстигнєєва   О.С.   –
головуючого,  суддів  Тищик  І.В.  і  Чимбар  Л.О.)  позов   ТОВ
“Інтеррибфлот - Дніпро” задоволено: державну податкову інспекцію
зобов’язано надати відділенню державного казначейства України  у
місті  Нікополі висновок щодо відшкодування ТОВ “Інтеррибфлот  -
Дніпро” з державного бюджету
 
52  625, 90 гривні бюджетної заборгованості з податку на  додану
вартість  за  липень  2001 року і 32  726,  10  гривні  такої  ж
заборгованості  за  серпень  2001  року;  відділення  державного
казначейства  України у місті Нікополі зобов'язано  повернути  з
державного  бюджету  України  на  підставі  висновку   державної
податкової інспекції зазначену суму бюджетної заборгованості.
 
Судові рішення обгрунтовано приписами підпунктів 7.7.1 та  7.7.3
пункту  7.7.  статті  7 Закону України “Про  податок  на  додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        , згідно з якими, зокрема, у разі коли за
результатами  звітного  періоду  різниця  між  загальною   сумою
податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту має від’ємне
значення,  така сума підлягає відшкодуванню платнику  податку  з
Державного  бюджету  України протягом місяця,  наступного  після
подачі  декларації. Названим Законом передбачено,  що  підставою
для  отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової
декларації  за  звітний  період  і  не  встановлено,   що   таке
відшкодування   залежить  від  результатів  перевірок   органами
державної податкової служби платників податків. На думку судових
інстанцій  у  справі, ТОВ “Інтеррибфлот - Дніпро”  виконало  усі
необхідні  для  бюджетного  відшкодування  дії,  у  тому   числі
стосовно   подання  митної  декларації,  яка  підтверджує   факт
вивизення  (експортування)  товарів за  ме6жі  митної  території
України.
 
У  касаційній  скарзі  до  Вищого  господарського  суду  України
державна  податкова  інспекція  просить  скасувати  рішення   та
постанову   зі  справи  з  огляду  на  вимоги  наказу  Державної
податкової  адміністрації  України  від  25.03.98  №  139   “Про
посилення   контролю   за   проведенням  встановленого   порядку
відшкодування  податку на додану вартість”  стосовно  проведення
бюджетного  відшкодування тільки за умови  проведення  перевірки
платника податків і зустрічних перевірок основних постачальників
такого платника податків, а також з посиланням на підпункт 6.2.1
пункту  6.2  статті  6  Закону України “Про  податок  на  додану
вартість”  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
        ,  згідно  з  яким  товари  вважаються
вивезеними  за  межі митної території України у  разі,  якщо  їх
вивезення   засвідчене  належно  оформленою   митною   вантажною
декларацією.  На думку скаржника, вантажно-митні декларації  ТОВ
“Інтеррибфлот  -  Дніпро” належним чином не оформлені  і,  отже,
факт  здійснення позивачем експортних операцій документально  не
підтверджено,  тому відсутні правові підстави для  відшкодування
податку   на  додану  вартість.  Крім  того  державна  податкова
інспекція  посилається на порушення судовими  інстанціями  вимог
процесуального  права України, а саме: судом як  першої,  так  і
апеляційної  інстанцій не досліджувались подані нею докази  щодо
зменшення  суми позову за уточненими податковими деклараціями  з
податку  на  додану  вартість;  апеляційну  скаргу  приймала  до
провадження   колегія  суддів  Дніпропетровського   апеляційного
господарського суду в одному складі, а розглядала колегія суддів
в   іншому   складі  без  відповідного  повідомлення   державної
податкової інспекції.
 
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
         повідомлено про час і місце розгляду
скарги Вищим господарським судом України. Представник позивача у
судове засідання не з’явився.
 
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх  юридичну
оцінку,  заслухавши пояснення представників державної податкової
інспекції,  Вищий господарський суд України дійшов висновку  про
те,  що судовими інстанціями неповно з’ясовано обставини, які  є
предметом доказування у справі, і неправильно застосовано  норми
матеріального та процесуального права, виходячи з такого.
 
Згідно  з  підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7  Закону  України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         суми податку,  що
підлягають  сплаті  до  бюджету  або  відшкодуванню  з  бюджету,
визначаються   як   різниця  між  загальною   сумою   податкових
зобов'язань,  що виникли у зв'язку з будь-яким продажем  товарів
(робіт,  послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду.
 
У    прийнятті    рішення   зі   справи   господарським    судом
Дніпропетровської   області  встановлено,   що   за   наслідками
господарської  діяльності позивача за липень–серпень  2001  року
різниця  між  загальною сумою податкових  зобов'язань  та  сумою
податкового  кредиту має від'ємне значення і  згідно  з  абзацом
першим  підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України  “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         підлягає відшкодуванню
з  Державного бюджету України протягом місяця, наступного  після
подачі декларації.
 
Позов у даній справі подано у зв’язку з порушенням передбаченого
законом  права  ТОВ  “Інтеррибфлот  -  Дніпро”  на  одержання  з
державного  бюджету сум бюджетної заборгованості  з  податку  на
додану вартість. За таких обставин платник податку відповідно до
абзацу  п'ятого  підпункту  7.7.3 пункту  7.7  статті  7  Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         має право
після  виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду  з
позовом   про   стягнення  коштів  з  бюджету.   Натомість   ТОВ
“Інтеррибфлот   -   Дніпро”  подано   позов   про   зобов'язання
податкового   органу  надати  органам  державного   казначейства
висновок про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на
додану  вартість та зобов’язання органу державного  казначейства
на підставі зазначеного висновку відшкодувати заборгованість. На
обгрунтування  заявленої вимоги позивач,  зокрема,  послався  на
пункт  4  Порядку  відшкодування  податку  на  додану  вартість,
затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України
та  Головного  управління  Державного казначейства  України  від
02.07.97  № 209/72. Проте таке обґрунтування позовних  вимог  не
може бути взято до уваги.
 
Закон України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
          не
ставить   право   платника  податку  на   отримання   бюджетного
відшкодування  у  залежність  від  того,  чи  подано   державною
податковою   інспекцією   до  органу   державного   казначейства
висновок, про який йдеться у пункті 4 названого Порядку. До того
ж  цим  пунктом  Порядку  врегульовано відносини,  пов’язані  із
взаємодією   податкових   органів  та   територіальних   органів
Державного    казначейства   України   у    вирішенні    питання
відшкодування  з  державного  бюджету  України  суми  від’ємного
значення  зобов’язань з податку на додану вартість і не визначає
вид судового захисту, за яким платник податку може звернутись до
суду.
 
Відповідно  до  статті  1 Господарського процесуального  кодексу
України  ( 1798-12  ) (1798-12)
         підприємства та організації  мають  право
звертатися   до   господарського  суду  згідно  з   встановленою
підвідомчістю  господарських справ за захистом  своїх  порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
 
Отже  вимоги  ТОВ  “Інтеррибфлот  -  Дніпро”  щодо  зобов'язання
податкового   органу  надати  органам  державного   казначейства
висновок про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на
додану  вартість  за  своїм змістом не  відповідають  визначеним
законом матеріально-правовим способам захисту порушеного  права,
а  судами  першої  і  апеляційної інстанцій  у  розгляді  справи
неправильно   застосовано  норми  процесуального   права.   Тому
провадження  у  справі  в  цій частині  підлягає  припиненню  на
підставі  пункту  11  статті  80  Господарського  процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Що   ж   до   вимоги   ТОВ  “Інтеррибфлот  -  Дніпро”   стосовно
відшкодування  бюджетної  заборгованості  з  податку  на  додану
вартість, то Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність скасування судових актів зі справи у цій частині  і
направлення справи на новий розгляд з таких підстав.
 
Судом  першої  інстанції  встановлено, що  згідно  з  податковою
декларацією  за  липень  2001 року ТОВ “Інтеррибфлот  -  Дніпро”
підлягає  відшкодуванню з державного бюджету  52  625,90  гривні
податку  на додану вартість, а за серпень 2001 року - 32  726,10
гривні  податку  (всього  85  352  гривні).  Проте  у  постанові
апеляційної  інстанції  зазначено,  що  правомірним  є   рішення
господарського суду стосовно задоволення позову та  зобов'язання
відповідача надати висновок про повернення з державного  бюджету
податку  на додану вартість у сумі 88611гривень. Отже у  судових
актах   зі   справи   по  різному  визначено   суму   бюджетного
відшкодування податку на додану вартість.
 
Судовими  інстанціями  не досліджено належним  чином  обставини,
пов’язані з фактичним перетином митного кордону України товарів,
відвантажених  за контрактом від 10.10.2000 № 4/2000,  укладеним
ТОВ  “Інтеррибфлот - Дніпро” і фірмою “IKON-FUTER  Forein  Trade
LTD”  (Ізраїль) товарами. Поряд з цим апеляційною інстанцією  не
надано  оцінки  клопотанню  державної податкової  інспекції  від
24.09.2002   №  18772/10/10-047  стосовно  зменшення  від’ємного
значення  суми  податку на додану вартість за липень  і  серпень
2001  року.  У  цьому клопотанні зазначено,  що  сума  бюджетної
заборгованості  із зазначеного податку складає 8 451,95  гривні.
Отже  відсутні  підстави для висновку щодо повноти  встановлення
судовими   інстанціями   обставин,  що   входять   до   предмету
доказування  і мають суттєве значення для правильного  вирішення
спору.
 
У  новому  розгляді справи слід з’ясувати дійсну суму  бюджетної
заборгованості  з  податку  на  додану  вартість,  яка  підлягає
відшкодуванню ТОВ “Інтеррибфлот – Дніпро” з державного бюджету.
 
Судові інстанції дійшли висновку про те, що позовні вимоги не  є
майновими,  тому  прийнято рішення про повернення  позивачеві  з
державного бюджету 475 гривень сплаченого державного мита. Однак
позов  подано  не  тільки про зобов’язання державної  податкової
інспекції  надати висновок щодо відшкодування податку на  додану
вартість,  але  й  власне  стосовно такого  відшкодування,  тому
державне мито повинно бути сплачено відповідно до підпункту  “а”
пункту  2  статті  3  Декрету  Кабінету  Міністрів  України  від
21.01.93  № 7-93 “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
        . У новому розгляді
справи  слід  вирішити питання щодо сплати позивачем  державного
мита у розмірі, встановленому названим Декретом.
 
З матеріалів справи вбачається, що апеляційну скаргу приймала до
провадження   колегія  суддів  Дніпропетровського   апеляційного
господарського  суду  у складі: Лотоцька  Л.О.,  Коршун  А.О.  і
Лисенко  О.М.  Згідно з розпорядженням голови Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 16.09.2002 справу  передано
для  розгляду  колегії  суддів  у  складі:  Євстигнєєва  О.С.  -
головуючого,  суддів Тищик І.В. і Чимбар Л.О., яка  ухвалою  від
17.09.2002  прийняла  справу  до  свого  провадження.   Державна
податкова інспекція ознайомлювалась з матеріалами справи  згідно
з  клопотанням від 09.10.02 № 19785/10/10-047, тому її посилання
на  розгляд  справи  у незаконному складі суду  не  береться  до
уваги.
 
Враховуючи викладене та керуючись пунктом 11 статті 80, статтями
111-9   -   111-12   Господарського   процесуального     кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
1.   Рішення  господарського суду Дніпропетровської області  від
03.06.2002    та   постанову   Дніпропетровського   апеляційного
господарського  суду від 01.10.2002 зі справи № Н25/38  (02-5/5-
7/63) скасувати.
 
2.   Провадження  у  справі  у  частині  зобов’язання  державної
податкової   інспекції   надати  висновок   щодо   відшкодування
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість припинити.
 
3.   У  частині  відшкодування бюджетної  заборгованості  справу
передати    на    новий    розгляд   до   господарського    суду
Дніпропетровської області.
 
Суддя                                             В. Москаленко
 
Суддя                                             В. Джунь
 
Суддя                                             В. Селіваненко