ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2002 Справа N 5611/1-27
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. – головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
за участю від позивача: не з’явився
представників від відповідача: Килимник І.І. –
дов. від 12.12.02 № 3032
розглянувши у відкритому Харківської державної академії
судовому засіданні касаційну міського господарства
скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від
18.09.2002
у справі господарського суду Харківської
області
за позовом прокурора Київського району м.
Харкова в інтересах держави в
особі Харківського обласного
відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів, м.
Харків
до Харківської державної академії
міського господарства, м. Харків
про стягнення 27 708 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 17.06.02 господарського суду Харківської області
позовні вимоги задоволені частково. Стягнено з відповідача на
користь позивача 23090 грн.
Постановою від 18.09.02 Харківського апеляційного господарського
суду рішення від 17.06.02 господарського суду Харківської
області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ст. 20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
№ 204/94-ВР від 14.10.94 відповідач зобов’язаний
відрахувати до Фонду кошти на створення робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, розмір яких
визначається середньою заробітною платою на цьому підприємстві
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного
господарського суду Харківська державна академія міського
господарства звернулась у Вищий господарський суд України з
касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що
ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
зобов’язує
підприємства, установи і організації щорічно відраховувати
цільові кошти на створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №
314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування
інвалідів” затверджено “Положення про робоче місце інваліда і
про порядок працевлаштування інвалідів”, пункт 10 якого
визначає, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною
службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами
народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей і
професійних навичок.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Рішенням № 02 від 04.01.2000 виконавчий комітет райради м.
Харкова встановив відповідачу завдання на створення 53 робочих
місць для працевлаштування інвалідів, але фактично в 2000 році
на підприємстві працювало лише 43 інваліди.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції, що була чинна в 2000 році) місцеві ради спільно з
підприємствами, установами, організаціями, громадськими
організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України
соціального захисту інвалідів, АР Крим, областях, містах Києва
та Севастополя на підставі пропозиції органів Міністерства
соціального захисту населення України, щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
3mb`k3d3b.
Отже, зазначений Закон встановлює порядок визначення нормативів
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і в
якості обов’язкової умови додержання цього порядку передбачає,
що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством,
установою, організацією.
Згідно зі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
підприємства, установи організації, на яких працює інвалідів
менше ніж встановлено нормативом, зобов’язаний щорічно
відрахувати до відділень Фонду цільові кошти на створення
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на
здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної
реабілітації.
Частиною 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін
до Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
передбачено, що дія цього Закону не поширюється на надходження
коштів, зокрема, з неподаткових платежів до державного бюджету
України (в тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів),
які визначаються Законом України про Державний бюджет України на
відповідний рік.
До того ж, відрахування до Фонду не мали характеру обов’язкових
платежів і сплачувалися лише в тому разі, якщо підприємство не
виконувало нормативи створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів. Ці платежі мали характер санкції за
не створення робочих місць.
З наведеного випливає, що відрахування до Фонду, про які йдеться
у ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
( 875-12 ) (875-12)
, не належать до
податків і зборів (обов’язкових платежів), справляння яких
передбачені Законом України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
.
Пунктом 3.6. Інструкції про порядок надходження, обліку й
витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів,
затвердженої спільним наказом від 2.08.1999 року за №
130/171/398 Міністерства праці та соціальної політики України,
Міністерства фінансів України та Державної податкової
адміністрації України (зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 1.09.1999 року за № 592/3885), і яка діяла на момент
виникнення спірних відносин, передбачено, що відрахування
цільових коштів до Фонду підприємства проводять за рахунок
прибутку, який залишається в їхньому розпорядженні.
Позивач не надав суду доказів того, що відповідач мав в 2000
році прибуток, із якого мали бути здійснені відрахування
цільових коштів на створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх
соціально-трудової та професійної реабілітації.
При вирішенні спору господарський суд залишив поза увагою ту
обставину, що норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів у Харківській державній академії міського господарства
asb визначений рішенням райвиконкому. Проте статті 18, 19 Закону
України “Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні”
передбачають, що нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів визначаються на сесіях місцевих рад.
Згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції виконавчих органів сільских,
селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані
повноваження. Пунктом 12 статті 34 зазначеного Закону
передбачено, що повноваження по бронюванню на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих
місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до
законодавства потребують соціального захисту і не спроможні
конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в
установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з
обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих
осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць – є
саме делегованими повноваженнями. Із матеріалів справи не
вбачається, що місцева рада делегувала райвиконкому вказані
повноваження. Ппрацевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими радами, громадськими організаціями
інвалідів.
Господарським судом встановлено, що в 2000 році в Харківській
державній академії міського господарства працювало 43 інваліда.
За поясненнями представника відповідача Київським районним
центром зайнятості м. Харкова інвалідів для працевлаштування в
Харківську державну академію міського господарства більше не
направлялись, що підтверджується довідкою Київського районного
центру зайнятості. Так само, не було безпосереднього звернення
інвалідів на підприємство з метою їх працевлаштування.
За таких обставин принагідно визнати, що позивач покладає
відповідальність на відповідача за умови, коли інваліди не
працювали на даному підприємстві через невиконання чи неналежне
виконання зазначеному у ст. 18 вищевказаного Закону органами,
свого обов’язку щодо працевлаштування інвалідів.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, в
наслідок чого порушені норми матеріального права, тому судові
рішення не відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-7, ст. 111-
9 – ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення від 17.06.02 господарського суду Харківської області та
постанову від 18.09.02 Харківського апеляційного господарського
суду зі справі № 5611/1-27 скасувати.
В позові відмовити.
Доручити господарському суду Харківської області видати
відповідні накази на поворот виконання рішення господарського
суду від 17.06.02 з урахуванням ст. 122 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за умови надання
доказів, виконання рішення.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко