ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2002 Справа N 4/1130-35/133
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства
“Енергоринок”
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 26.09.2002 р.
у справі № 4/1130-35/133
за позовом державного підприємства “Енергоринок”
до 1) закритого акціонерного товариства “Інтеграція”;
2) відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта”
в
особі філії “Магістральні нафтопродукти “Дружба”
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук О.В. (довіреність від 10.09.2002 р.);
Мамонов Д.В. (довіреність від 21.06.2002 р.);
від відповідача – 1: не з’явився,
від відповідача – 2: Шолок В.М. (довіреність № 147 від
03.12.2002р.);
Головач В.В. (довіреність № 154 від 17.12.2002 р.);
Чорний Є.О. (довіреність № 143 від 19.11.2002 р.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.06.2002
р. (суддя Левицька Н.Г.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2002 р.
(головуючий, суддя Онишкевич В.В., судді Кузь В.Л., Бойко С.М.),
в задоволенні позовних вимог державного підприємства (ДП)
“Енергоринок” до закритого акціонерного товариства (ЗАТ)
“Інтеграція” та відкритого акціонерного товариства (ВАТ)
“Укртранснафта” в особі філії “Магістральні нафтопродукти
“Дружба” про визнання недійсною угоди (переказове доручення) № А
від 03.01.1999 р. про списання заборгованості за поставлену в
Оптовий ринок електричної енергії України (далі – ОРЕ) та
отриману електроенергію з ОРЕ, відмовлено.
Рішення і постанова мотивовані тим, що оскільки оспорювана угода
збігається з прийнятою Радою ринку і затвердженою постановою
Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі
– НКРЕ) формою Угоди (переказового доручення), то позовні вимоги
є необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому суди двох інстанцій керувалися главою 3, ст. 154
Цивільного кодексу (ЦК) України, Положенням “Про національну
комісію регулювання електроенергетики України”, затвердженим
Указом Президента України № 335/98 від 21.04.1998 р., Постановою
Кабінету Міністрів України № 755 від 05.05.2000 р. “Про
утворення ДП “Енергоринок”, Постановою НКРЕ № 1036 від
05.08.1998 р. “Про затвердження рішень Ради ринку від 22-
23.07.1998 р. (протокол № 9)” та виходили з такого.
3.01.1999 року між ЗАТ “Інтеграція” та державним акціонерним
товариством (ДАТ) “Магістральні нафтопроводи “Дружба”
(правонаступником якого є філія “МН “Дружба” ВАТ
“Укртранснафта”) було укладено угоду (переказове доручення) № А
про списання заборгованості за поставлену в ОРЕ та отриману
електроенергію з ОРЕ.
Відповідно до умов цієї угоди ЗАТ “Інтеграція” як кредитор ОРЕ
погоджує зменшення заборгованості за поставлену в ОРЕ
електроенергію на суму 2000000,0 грн., а ДАТ “МП “Дружба” як
дебітор ОРЕ погоджує зменшення заборгованості за отриману в ОРЕ
електроенергію на цю ж суму.
Відповідно до п. 2 вказаної угоди розпорядник коштів ОРЕ з
моменту виникнення кредиторської і дебіторської заборгованості в
межах вказаної суми проводить списання та подає повідомлення
Кредитору та Дебітору.
Судами двох інстанцій встановлено, що вказана угода укладена
відповідно до умов договору між Членами оптового ринку
електричної енергії України від 15.11.1996 року та Інструкції
про порядок використання коштів оптового ринку електроенергії,
яка є додатком № 4 до вказаного договору.
Відповідно до оспорюваної угоди позивач виконував функції
розпорядника системи розрахунків, а також коштів оптового ринку
електроенергії (на час укладення угоди ним виступало Державне
підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”,
правонаступником якої відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України № 755 від 05.05.2000 р. “Про утворення ДП “Енергоринок”
та п. 2 Статуту ДП “Енергоринок”, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України № 922 від 05.05.2000 р., є Державне
підприємство (ДП) “Енергоринок”). Тобто в даному випадку позивач
виконував по відношенню до сторін спірної угоди функції
оператора, зокрема, отримання та підтвердження взаємозаліків у
відповідних формах грошових еквівалентів.
Форма угоди (переказового доручення) про списання заборгованості
була прийнята рішенням Ради ОРЕ від 22-.23.07.1998 р. і
затверджена постановою НКРЕ № 1036 від 05.08.1998 р. Сторонами
такої угоди є Кредитор і Дебітор, які і підписують цю Угоду.
Суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки
оспорювана угода по своїй суті повністю відповідає формі угоди,
яка затверджена названою вище постановою НКРЕ, тобто повноважним
органом, створеним Указом Президента України від 21.04.1998 р.
за № 335/98, то вона є обов’язковою до виконання як для сторін
такої угоди, так і для розпорядника коштів, яким є позивач у
даній справі.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, позивач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і
просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати
недійсною угоду (переказове доручення) № А від 03.01.1999 р. про
списання заборгованості за поставлену в ОРЕ та отриману
електроенергію з ОРЕ.
На думку скаржника, судами двох інстанцій неправильно
застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 44, 154,
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 21 Закону України
“Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
.
Скаржник вважає, що оспорювана угода є трьохсторонньою угодою,
оскільки покладає на позивача як на розпорядника коштів певний
обов’язок. В силу ст.ст. 44, 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
письмові
угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Утім,
вказана угода підписана лише представниками двох сторін, а саме
ЗАТ “Інтеграція” та ДАТ “МН “Дружба”, тому вона не відповідає
чинному законодавству України і повинна бути визнана недійсною
на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, на думку скаржника, суди двох інстанцій порушили
вимоги ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України, оскільки застосували до спірних відносин акт державного
органу - постанову НКРЕ України від 05.08.1998 № 1036, яка не
відповідає чинному законодавству України.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України № 755 від 05.05.2000 р.
“Про утворення ДП “Енергоринок” та п. 2 Статуту ДП
“Енергоринок”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України № 922 від 05.05.2000 р., встановлено, що метою
діяльності ДП “Енергоринок” (позивач) є виконання функцій
розпорядника системи розрахунків, а також коштів оптового ринку
електричної енергії.
В силу п. 7.2.5 договору між Членами оптового ринку електричної
енергії України від 15.11.1996 р. розпорядник системи
розрахунків виконує розпорядження Ради ОРЕ, які були погодженні
НКРЕ України відповідно до умов цього Договору.
Інструкцією про порядок використання коштів оптового ринку
електричної енергії України, яка є невід’ємною частиною
вказаного договору, на позивача (ДП “Енергоринок”) покладено
функції оператора, зокрема, реєстрація переказових доручень,
повідомлень, актів-прийому передачі електроенергії, списання
кредиторської та дебіторської заборгованості (п. 4.6., п. 7).
Положенням “Про Національну комісію регулювання
електроенергетики України”, затвердженим Указом Президента
України від 21.04.1998 р.№ 335/98, передбачено, що комісія
відповідно до покладених на неї завдань розробляє і затверджує
обов’язкові для виконання нормативні акти з питань, що належать
до її компетенції (п. 3 ч. 4 положення).
Постановою НКРЕ України № 1036 від 05.08.1998 року “Про
затвердження рішень Ради ринку від 22.07.1998 – 23.07.1998 р.
(протокол № 9)” затверджено нову форму переказового доручення
(угоди) і введено її в дію з.08.1998 року (пункт 6.1.8 протоколу
№ 9). Відповідно до затвердженої форми угода є двосторонньою і
підписується лише двома сторонами: Кредитором та Дебітором.
Таким чином, в силу загальних вимог цивільного законодавства
України зобов’язання, що виникло з цієї угоди не створює
зобов’язань для особи, яка не брала в ній участь в якості
сторони. У зв’язку з чим, п. 2 угоди (переказового доручення” №
А від 03.01.1999 р., яким покладено на позивача не учасника цієї
угоди, обов’язок списати кредиторську та дебіторську
заборгованість у сумі 2000000,0 грн. та подати повідомлення
Кредитору та Дебітору, є нікчемним.
Утім, в силу ст. 60 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
угода не може бути
визнана повністю недійсною, якщо відповідають законові лише
окремі її частини і обставини справи свідчать про те, що угода
була б укладена і без включення до неї недійсної її частини.
Твердження скаржника про те, що спірна угода є недійсною,
оскільки вона покладає на позивача обов’язок здійснити певні
дії, але підписана лише відповідачами, у тому числі і від його
імені, тобто особами, які не мають на це відповідних
повноважень, є помилковим.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було здійснено
взаємозалік, про що свідчать листи повідомлення ПД№
2011/2309/1/11 від 16.11.99р. на суму 1565322,06 грн., №
2011/2309/1/3 від 21.03.00р. на суму 1329828,01 грн., які НЕК
“Укренерго” надсилала ЗАТ “Інтерграція” та ДАТ “МН “Дружба” з
метою повідомлення відповідачів про проведення на ОРЕ операцій
щодо зменшення заборгованості за поставлену в ОРЕ та отриману з
ОРЕ електроенергію у зазначених сумах. Листи повідомлення
підписані директором та головним бухгалтером НЕК “Укренерго” та
скріплені печаткою цього підприємства.
Відповідно до ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо угода укладена
не уповноваженою особою, а в подальшому нею схвалена (проведено
взаємозалік), то таке схвалення робить її дійсною з моменту
укладення. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною
з мотивів відсутності належних повноважень у представника на
укладення угоди задоволенню не підлягає. Факт здійснення
взаємозаліку встановлено судом першої інстанції та підтверджено
позивачем (скаржником) у судовому засіданні.
Крім того, обов’язок, покладений на позивача п. 2 спірної угоди
щодо проведення списання заборгованостей, узгоджується з
договором між Членами оптового ринку електричної енергії України
від 15.11.1996 року та Інструкцією про порядок використання
коштів оптового ринку електричної енергії України, які
визначають певні права та обов’язки позивача - ДП “Енергоринок”,
як розпорядника системи розрахунків та розпорядника коштів ОРЕ.
Тому не підписання спірної угоди позивачем не звільняє його від
обов’язку списати вказану в угоді заборгованість та подати
повідомлення Кредитору і Дебітору, оскільки це є одним із видів
його діяльності, що в подальшому і було виконано позивачем.
Водночас колегія суддів зважає і на те, що право відповідачів
проводити взаємозалік, передбачено постановою Кабінету Міністрів
України від 21.05.1997 р. № 487 (в редакції, що діяла на час
укладання угоди).
Так, згідно з ч. 4 пункту1 названої постанови, ернергогенеруючі
та енергопостачальні компанії здійснюють розрахунки з підрядними
організаціями, підприємствами – постачальниками обладнання,
матеріалів і запасних частин шляхом взаємозаліку за використану
електричну енергію в межах обсягів, що встановлюються
Міністерством енергетики України.
Крім того, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані судові акти
у даній справі, враховує і те, що господарські договори містять
як загальні ознаки категорії майнового договору, так і особливі
його ознаки, відображені у господарському законодавстві,
оскільки господарський договір – це регулятор конкретних
(одиничних) господарських відносин (зв’язків) між суб’єктами
господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі
суб’єкти.
Законодавством (ст. 153, 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) визначений
загальний порядок укладання будь-яких цивільних договорів, який
стосовно господарських договорів діє, якщо не встановлений
спеціальний порядок, що регулює конкретний вид господарських
відносин.
Зокрема, відносини в галузі електроенергетики врегульовано
спеціальним законодавством: Законом України “Про енергетику” та
іншими нормативно-правовими актами: положенням “Про Національну
комісію регулювання електроенергетики України, затвердженим
Указом Президента України від 21.04.1998 р. № 335/98, наведеним
вище положенням тощо.
За своєю правовою природою спірний договір є господарським, при
укладанні якого були застосовані спеціальні правила складання, в
яких поєднанні майнові та організаційні елементи, що є
притаманним господарським договором.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державного підприємства “Енергоринок” залишити
без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.09.2002 р. у справі № 4/1130-35/133 –
без змін.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій