ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2002 Справа N 3/65
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Дерепи В.І., Семчука В.В.,
За участю представників позивача – Шутяк С.І., Тишківський С.І.,
Назарук І.В.
відповідача – Блащук А.А., Кобець С.Ф.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Виробничого управління
водопровідного господарства
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду
від 07.08.2002 року
у справі № 3/65
за позовом Виробничого управління
водопровідного господарства
до державного міського підприємства
“Івано-Франківськтеплокомуненерго”
про стягнення 3263297,18 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
08.05.2002 року у справі № 3/65 (суддя Шпилька М.М.) позов
задоволено частково, стягнуто з державного міського підприємства
“Івано-Франківськтеплокомуненерго” (далі – Підприємство) на
користь виробничого управління водопровідного господарства (далі
– Управління) 1192815,68 грн. основного боргу, 16679,09 грн.
річних, 441164,25 грн. інфляційних витрат, 46886,63 грн. згідно
актів перевірок, 1700 грн. держмита та 69 грн. витрат за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
07.08.2002 року у справі № 3/65 (судді Кузь В.Л., Бойко С.М.,
Дух Я.В.) рішення господарського суду Івано-Франківської області
від 08.05.2002 року у справі № 3/65 скасоване частково: стягнуто
з державного міського підприємства
“Івано-Франківськтеплокомуненерго” на користь виробничого
управління водопровідного господарства 46886,63 грн. боргу по
безобліковому водопостачанню, 468,87 грн. держмита та 69 грн.
витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в
решті позовних вимог відмовлено.
Управління у поданій касаційній скарзі просить постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2002 року
у справі № 3/65 скасувати та прийняти нове рішення, стягнувши на
користь позивача 2345552,08 грн. боргу за водопостачання, 738814
грн. збитків від інфляції та 178930 грн. відсотків річних.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд
апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову порушив
норми матеріального та процесуального права, а саме:
безпідставно та немотивовано скасував рішення господарського
суду першої інстанції в частині стягнення суми процентів річних
та збитків від інфляції; допустив перегляд за апеляційною
скаргою відповідача без відновлення пропущеного строку,
встановленого для подання апеляційної скарги; прийняв додаткові
докази, без обґрунтування відповідачем неможливості їх подання
суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; не
взяв до уваги факти, які є преюдиціальними.
В судовому засіданні позивач змінив вимоги, зазначені в
касаційній скарзі і просить оскаржувану постанову Львівського
апеляційного господарського суду скасувати, а рішення
господарського суду Івано-Франківської області від 8.05.2002
року залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції з таких підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що відповідно до умов укладених між позивачем та
відповідачем договорів №№ 36 на відпуск і споживання питної води
з комунального водопроводу від 1.01.97, від 1.01.99, який набрав
чинності відповідно до рішення арбітражного суду з 11.03.99,
позивач зобов’язався надати відповідачу послуги водопостачання,
а відповідач – своєчасно здійснювати оплату за надані послуги на
умовах цих договорів.
Разом з тим, встановивши, що між сторонами склалися
цивільно-правові відносини, що регулюються умовами договорів
№№ 36, а також відповідними нормами матеріального права,
господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час
розгляду справи і вирішення спору по суті не з’ясували правову
природу укладених між Управлінням та Підприємством договорів
№№ 36, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять
повного юридичного аналізу зазначених договірних правовідносин,
а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на
конкретних матеріально-правових нормах.
У зв’язку з цим, господарському суду першої інстанції під час
нового розгляду справи необхідно з’ясувати правову природу
договорів №№ 36 і правильно застосувати до спірних правовідносин
сторін норми матеріального права.
В порушення вимог ст.ст. 47, 43, 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд Івано-Франківської області не вжив заходів
щодо встановлення та з’ясування в судовому процесі всіх обставин
справи, частково задовольняючи позов, виніс рішення про
стягнення коштів за відсутності первинних документів, які
свідчать про здійснену оплату за надані послуги, а також
незважаючи на те, що сторони не звірили між собою розрахунки –
акти звірок не узгоджені та не підписані уповноваженими особами;
у доданих Управлінням до позовної заяви розрахунках
заборгованості (т.1 а.с. 46-59), суми основного боргу за окремі
відповідні періоди не кореспондуються.
Апеляційний господарський суд зазначені недоліки не усунув, не
забезпечив всебічний розгляд обставин справи та доводів,
наведених у апеляційних скаргах позивача та відповідача.
В порушення вимог ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний
господарський суд визнав неукладеним договір між сторонами № 36
від 01.01.2001 та виключив можливість застосування його умов до
спірних правовідносин, виходячи з додаткових доказів, наданих
відповідачем без будь-якого обґрунтування неможливості їх
подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від
нього.
Згідно до ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права є підставою для
скасування або зміни рішення або постанови суду.
Касаційна інстанція, згідно ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення та
постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий
розгляд. При новому розгляді справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи,
об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її
розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і
обв’язки сторін, і в залежності від встановленого, правильно
застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні
правовідносини, та ухвалити законне та обґрунтоване рішення..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виробничого управління водопровідного
господарства задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
08.05.2002 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.08.2002 року у справі № 3/65
скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського
суду Івано-Франківської області.
Головуючий, суддя С. Щотка
Судді: В.Дерепа
В. Семчук