ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2002 Справа N 22/54
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого, судді Полякова Б.М.,
суддів: Цвігун В.Л.,
Яценко О.В.
розглянула касаційну скаргу ТзОВ “Ютміс” м. Дніпропетровськ
на постанову від 01.10.2002 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 22/54
господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом ТзОВ “Ютміс” м. Дніпропетровськ
до ПМП “Націонал” м. Дніпропетровськ
Про стягнення 12024 грн. 54 коп.
У судовому засіданні взяли участь представники сторін:
позивача не з'явився
відповідача Кальнік, Аракелян, Бичкова по дор.
від 17.12.02
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 18.12.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
В січні 2002р. ТОВ “Ютміс” звернулося з позовом до ПМП
“Націонал” про стягнення 12024 грн. 54 коп. , з яких 9820 грн.
28 коп. основний борг, 204 грн. 26 коп. пеня, 2000 грн. збитки,
пов’язані з оплатою послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
05.03.2002 в позові відмовлено з посиланням на те, що позивач не
надав доказів про нездійснення або частково здійснення
перевезення вантажів, що відповідно до договору було підставою
для повернення передплати відповідачем.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 1.10.2002 рішення від 05.03.2002 залишено без змін з тих же
підстав.
ТОВ “Ютміс” не погодилось з вищевказаною постановою, просить її
та рішення суду від 05.03.2002 скасувати. Скарга мотивована тим,
що попередні суди в порядку ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
витребували в повному обсязі докази по справі, а саме
повідомлення залізниці, та не розглянули в якості повідомлення
відповідачу про нездійснення перевезення, надіслану йому
претензію. Судом порушено вимоги ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
тобто повного і об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом не відбулося.
Вважає, що суд необгрунтовано застосував ст. 161 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
для відмови в позові.
Вислухавши представників відповідача, ознайомившись з
матеріалами справи, обговоривши доводи касаційної скарги,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, суд встановив, що сторони по
справі 3.04.2001 уклали договір № 21/Н на надання послуг по
організації перевезень. Відповідач взяв на себе зобов’язання від
свого імені за рахунок коштів позивача здійснювати розрахунки за
перевезення вантажів позивача при їх
транспортно-експедиторському обслуговуванні. Відповідач починає
виконання робіт на підставі заявки позивача і після отримання
передплати. Факт виконання робіт підтверджується актом виконаних
робіт. У випадку нездійснення перевезення або відбувшогося
частково, відповідач гарантував повернення перерахованої
передплати чи залишку коштів на протязі 5 банківських днів з
моменту отримання письмового повідомлення позивача або
повідомлення станції відправки вантажу /п. 4.3/. За несвоєчасне
повернення передплати в договорі передбачена пеня 0,14% від
неповерненої суми за кожний день прострочення /п. 4.4/.
За розрахунком позивача у позовній заяві він перерахував
відповідачу у 2001 році 416000 грн. Відповідач свої зобов’язання
виконав частково, відповідно підписаним актам виконаних робіт на
суму 406179 грн. 72 коп. З.08.2001 року послуги відповідачем не
надавались і у нього на рахунку виник залишок грошових коштів в
сумі 9820 грн. 28 коп. З посиланням на пункт 4.3 договору № 21/н
від 03.04.2001 позивач просив стягнути суму основного боргу 9820
грн.
Відповідно вимогам ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Докази надаються сторонами.
Тобто позивач зобов’язаний був надати докази, що його заявку
/п. 3.1/ з узгодженими строками, обсягами перевезення, вартістю
- відповідач не виконав.
Вимоги ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
попередні суди не
порушили. Узгоджені з відповідачем заявки, повідомлення станції
про нездійснення перевезення, якщо таке було, повинні були бути
у позивача. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді,
позивач не назвав конкретну заявку на перевезення, яку не
виконав відповідач. За таких обставин у суду не було потреби
витребовувати документи у станції залізниці, оскільки невідомо
про яке конкретно перевезення йде мова.
Ознайомившись з документами справи на предмет їх юридичної
оцінки попередніми інстанціями, колегія суддів дійшла висновку,
що з огляду на те, що договір сторін на момент розгляду справи
діє, Господарський процесуальний кодекс України та договір
сторін не передбачає претензійне врегулювання спору, суд першої
та апеляційної інстанції обгрунтовано послались на ст. 161
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, як на підставу відмови у
позові, оскільки в ній вказані загальні умови виконання
зобов’язання. Останнє вважається виконаним належним чином, якщо
в суді не буде встановлено інше. По даному спору суд першої та
апеляційної інстанції іншого не встановили.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів не вбачає підстав для скасування постанови від 01.10.2002
Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.10.2002 залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ
“Ютміс” м. Дніпропетровськ без задоволення.
Головуючий, суддя Б.Поляков
С у д д і: В.Цвігун
О.Яценко