ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Голубєва Г.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Фролова Г.М.,
судді: Бакуліна С.В., Полянський А.Г.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.12.2002 Справа N 96/13-66
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Остапенка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників відповідача: Романюка В.І. та
Трамбовецького Р.І.
касаційну скаргу ТзОВ агрофірми “Удицький цукровий
завод”
на постанову від 19.09.2002
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 96/13-66
господарського суду Вінницької області
за позовом прокурора Вінницької області в
інтересах держави в особі
Тростянецького спиртзаводу
до ТзОВ агрофірми “Удицький цукровий
завод”
Про стягнення 440253,95 грн.
Представники позивача та прокуратури в судове засідання не
з'явилися, про час і місце слухання справи сторони були
повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2002 року прокурор Вінницької області звернувся в
інтересах держави в особі Тростянецького спиртзаводу до ТзОВ
агрофірми “Удицький цукровий завод” про стягнення 440253,95 грн.
заборгованості, в тому числі 283374 грн. основного боргу за
переданий товар, 51007,32 грн. пені за несвоєчасні розрахунки,
89720,31 грн. інфляційних збитків та 16152,32 грн. – 3% річних.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем не виконано
умови договору купівлі-продажу від 14.08.1999, зокрема не
сплачено товар, переданий йому за договором.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.04.2002
позов задоволено частково. Стягнено з ТзОВ агрофірми “Удицький
цукровий завод” на користь Тростянецького спиртового заводу
283374 грн. основного боргу за переданий товар. Провадження у
справі щодо стягнення 156879,95 грн. припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.09.2002 у справі № 96/13-66 вищезазначене рішення
господарського суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ТзОВ агрофірма “Удицький цукровий завод”
просить скасувати рішення господарського суду від 23.04.2002 та
постанову апеляційного господарського суду від 19.09.2002 та
припинити провадження у справі. На думку скаржника прийнятті
рішення винесені з порушенням норм матеріального права, зокрема
ст. 21 Закону України “Про банкрутство”.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор Вінницької області
просить рішення господарського суду та постанову апеляційного
господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу
відповідача - без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши представників відповідача,
перевіривши правильність застосування Київським апеляційним
господарським судом норм процесуального та матеріального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга ТзОВ агрофірми “Удицький цукровий
завод” задоволенню не підлягає.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
14.08.1999 між позивачем та ВАТ “Удицький цукровий завод”,
правонаступником якого є відповідач, був укладений договір
купівлі-продажу каменя вапнякового на суму 283374,00 грн. Товар
був поставлений покупцю 04.10.1999 і оскільки покупець, всупереч
умовам договору, не здійснив оплату товару протягом 30 днів з
часу його отримання, заборгованість, що рахується за ним,
складає 283374,00 грн.
В матеріалах справи є наявними документи, які свідчать про
дійсність вищенаведених обставин.
Цім обставинам суд дав належну оцінку і дійшов до обгрунтованого
висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки,
відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в
установлений строк, при цьому не допускається одностороння
відмові від виконання зобов'язання.
Посилання відповідача на те, що позивач не звертався до нього з
відповідними вимогами в той час, як 18.09.1999 було опубліковано
оголошення про порушення відносно ВАТ “Удицький цукровий завод”
справи про банкрутство, також були досліджені судом і їм була
дана належна оцінка. Зокрема у цьому зв'язку суд дійшов до
вірного висновку про те, що, з урахуванням вимог Закону України
“Про банкрутство” у тій його редакції, яка діяла на час
виникнення спірних правовідносин, вимоги позивача не можуть
вважатись погашеними, а ухвала арбітражного суду Вінницької
області від 11.01.2000, якою були затверджені умови санації ВАТ
“Удицький цукровий завод” та припинено провадження у справі про
банкрутство, - безпосередньо стосується лише тих кредиторів,
вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ агрофірми “Удицький цукровий завод”
залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Вінницької області від 23.04.2002 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.09.2002 у справі № 96/13-66 зашити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Остапенко М.І.