ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2004 Справа N 1/1 (1/380)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Щотки С.О.
суддів: Семчука В.В.
Подоляк О.А.
розглянувши
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Івано-
Франківський локомотиворемонтний завод"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
02 лютого 2004 року та рішення господарського
суду Івано - Франківської області від 18 червня
2003 року
у справі № 1/1 (1/380)
за позовом Державного підприємства "Залізниця Молдови"
(далі - Залізниця)
до ВАТ "Івано - Франківський локомотиворемонтний
завод" (далі - Завод)
за участю третьої
особи Компанія "Merhant Marine Service L.L.C." (далі-
Компанія)
про виконання зобов'язань за договором
за участю представників
позивача: П.О.П.;
відповідача: Д.Н.М.;
третьої особи: не з'явилися;
встановив:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18
червня 2003 року (суддя Соботник В.В.) позовні вимоги Залізниці
задоволено, зобов'язано Завод повернути Залізниці колісні пари Д1
рухомого складу в кількості 12 штук, ввезених на територію України
за залізничною накладною №96238665 платформою №4347951 по
вантажній митній декларації №20600/0/003245 від 13 червня 2000
року, що знаходяться на Заводі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 2
лютого 2004 року (судді Кузь В.Л., Бойко С.М., Давид Л.Л.,)
рішення місцевого господарського суду від 18 червня 2003 року
залишено без змін.
Завод звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить рішення місцевого та постанову
апеляційного господарських судів скасувати як такі, що прийняті з
порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти
нове рішення, яким в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки апеляційним господарським судом, колегія суддів
встановила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, 26 квітня 1999 року між
Залізницею та Компанією укладено договір №8100203 від 26 квітня
1999 року, відповідно до умов якого Залізниця доручає, а Компанія
бере на себе обов'язок виконати ремонт колісних пар локомотивів
Залізниці на протязі 1999 року на локомотиворемонтних
підприємствах України, зокрема на Заводі.
На виконання вказаного договору 14 травня 1999 року Компанія
уклала договір №7 з Заводом, строк дії якого відповідно до додатку
№1 від 28 грудня 1999 року встановлено до 1 липня 2000 року.
У відповідності до цього договору відповідачем були отримані для
ремонту колісні пари, що належать Залізниці, ввезені за
залізничною накладною №96238665 платформою 43947951 за вантажною
митною декларацією №20600/0/003245 від 13 червня 2000 року.
25 жовтня 2000 року між Залізницею та Заводом, без посередника,
Компанії укладено договір №54 ВМ 8100326, на підставі якого
Залізниця передає на ремонт колісні пари Заводу на протязі
2000-2001 років.
У відповідності з цим договором Заводом отримані для ремонту
колісні пари на протязі 2000-2001 років.
Додатковою угодою №2 від 8 грудня 2000 року між Залізницею та
Заводом була погоджена вартість ремонту 12 колісних пар, яка
встановлена в сумі 13 365доларів США.
Господарські суди встановили, що договір №54 ВМ 810023 є фактично
продовженням прямих договірних зобов'язань між сторонами, без
участі посередника - Компанії, на підставі договорів №810023 від
26 квітня 1999 року та №7 від 14 травня 1999 року. Також суди
прийшли до висновку що 12 колісних пар на праві власності належать
Залізниці.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні
виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.
Оплату за ремонт 12 колісних пар Залізниця здійснила вчасно.
Проте, в порушення ст. ст. 332, 337 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
Завод не
повернув майно позивачу, яке він безпідставно утримує.
Отже, суди підставно прийшли до висновку про повернення Залізниці
12 колісних пар.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний суд в
порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно
застосували норми процесуального та матеріального права. Як
наслідок, прийняті у справі рішення та постанова відповідають
вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976
р. № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із змінами і
доповненнями.
Протилежні доводи оскаржувача не приймаються колегією суддів до
уваги з огляду на приписи ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для
скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" залишити без
задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02
лютого 2004 року та рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 18 червня 2003 року у справі №1/1(1/380) залишити без
змін.
Головуючий суддя С. Щотка
Судді: В. Семчук
О.Подоляк