ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Кричмаржевський В.А.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Лисенко О.М.,
судді: Панова І.Ю., Кузнецова І.Л.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.12.2002 Справа N 5/2/326/00
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Остапенка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників Лобач О.М. і Кравченко Н.Г. та
позивача - представників відповідача –
Сивкова Ю.С. і Лазаренка Г.І.
касаційну скаргу ТзОВ “ВКП “Скань”
на постанову від 19.02.2002
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № 5/2/326/00
арбітражного суду Запорізької області
за позовом КБ “Приватбанк” в особі
Запорізького регіонального
управління
до ТзОВ “ВКП “Скань”
Про стягнення заборгованості по кредиту
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.11.2001
по справі № 5/2/326/00 позовні вимоги комерційного банку
“Приватбанк” в особі Запорізького регіонального управління
задоволені. Стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробничо-комерційне підприємство “Скань” на користь позивача
1298444 грн. основного боргу, 688684,04 грн. заборгованості по
процентах, 493585,61 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну
сплату кредиту, 172118,37 грн. заборгованості по пені по
процентах. По зустрічному позову ТзОВ “ВКП “Скань” до КБ
“Приватбанк” в особі Запорізького регіонального управління про
визнання недійсним договору на надання овердрафтового кредиту
від 01.07.1998 № 2000104 і додаткової угоди до нього від
23.04.1999 в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.02.2002, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду
першої інстанції змінено. Стягнено з товариства з обмеженою
відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Скань” на
користь банку 1298444 грн. основного боргу, 688684,04 грн.
заборгованості по процентах, 470911,65 грн. пені по кредиту,
152175,44 грн. пені по процентах. В решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційного суду від 19.02.2002 та рішення господарського суду
від 19.11.2001 у справі № 5/2/326/00 та направити справу на
новий розгляд. Свої вимоги мотивує тим, що судами першої та
апеляційної інстанцій порушені норми процесуального та
матеріального права, зокрема ст.ст. 98, 105 НПК України та
ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що доводи,
викладені відповідачем у касаційній скарзі не відповідають
дійсності.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Дніпропетровським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.07.1998 між позивачем та
відповідачем у справі укладено договір на надання овердрафтового
кредиту за № 2000104. Згідно з умовами договору банк, виходячи з
фінансового стану позичальника, встановлює його ліміт
кредитування. Кредит надається у межах встановленого ліміту.
Сума ліміту визначена сторонами у розмірі 1000000,00 грн., зі
сплатою 65% річних, зі строком з 01.07.1998 по 25.06.1999.
Відповідно до п. 3.1 договору, цільове призначення кредиту –
забезпечення поточної діяльності позичальника.
Як вбачається із змісту оспорюваного договору сторонами
досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Зокрема,
предметом договору визначалось, що позичальнику надається кредит
в межах встановленого ліміту, для кредитування відкривається
позичковий рахунок, на якому враховуються суми дебетових
залишків за поточним рахунком позичальника на кінець
операційного дня банку в межах ліміту, визначені умови
забезпечення кредиту, порядок повернення кредиту і нарахованих
відсотків, термін повернення кредиту, відсоткова ставка за
користування кредитними ресурсами та мета використання кредиту.
Крім того, п. 7.7 договору передбачено, що зміни до договору
оформляються додатковою угодою, яка є його невід'ємною частиною.
На протязі дії договору до нього в установленому порядку
вносились зміни.
Згідно з заявою позичальника від 26.08.1998 № 4, 02.04.1999
укладено додаткову угоду, якою встановлені умови подальшого
кредитування – відновлювальна кредитна лінія з лімітом до
27.04.1999 у сумі 1420000,00 грн., з 28.04.1999 - на 1300000,00
грн. Цільове призначення кредиту – придбання сировини,
матеріалів, товарів на оплату послуг.
Відповідно до ст. 25 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” банки здійснюють кредитне обслуговування
позичальників на договірних умовах.
Статтею 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Правові основи надання, використання і повернення кредиту
визначені Положенням “Про кредитування” затвердженого постановою
Правління Національного банку України від 28.09.1995 р. N 246,
пунктом 9 якого встановлено, що банківський кредит надається
суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове
користування на умовах, передбачених кредитним
договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення,
строковість, платність та цільова направленість.
Як вбачається з оспорюваного договору, по всіх вищезазначених
істотних умовах договору, сторонами було досягнуто згоди, а тому
на думку Вищого господарського суду суди першої та апеляційної
інстанцій правомірно відмовили у задоволенні зустрічного позову
відповідача у справі щодо визнання кредитного договору від
01.07.1998 № 2000104 та додаткової угоди до нього від 23.04.1999
недійсними.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач в обумовлені
договором строки кредит не погасив. Наявність заборгованості
підтверджується наявними у справі розрахунком, довідкою,
висновками судово-бухгалтерської експертизи, платіжними
документами, актом перевірки законності отримання кредитних
коштів відповідачем у справі, яка проведена КРУ в Запорізькій
області від 22.06.2001, довідкою перевірки позивача з питань
законності надання кредитів відповідачу, яку проведено
Запорізьким обласним управлінням НБУ за дорученням слідчих
органів.
Доводи відповідача щодо надання банком позичальнику двох різних
кредитів правомірно не взято судами до уваги, оскільки фактично
нової видачі кредиту не відбулося, а в результаті укладення
додаткової угоди від 23.04.1999 змінилась лише форма видачі
нових сум кредиту в межах встановленого кредиту.
Не приймається судом до уваги посилання скаржника про
обов'язковість застосування при вирішення спору порядку
досудового врегулювання, оскільки згідно з прикінцевими та
перехідними положеннями Закону України “Про внесення змін до
Арбітражного процесуального кодексу України” від 21.06.2001
№ 2529-ІІІ, який вступив в дію з 05.07.2001, справи, віднесені
до підсудності місцевих господарських судів, провадження у яких
порушено до набрання чинності зазначеним законом, розглядаються
місцевими господарськими судами у першій інстанції відповідно до
положень ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, стаття 5 якого не містить
застережень щодо обовєязку застосування сторонами порядку
досудового врегулювання спору, підставою виникнення якого є
порушення умов кредитного договору.
Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно врахований
шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 72 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Зокрема, скорочені строки позовної давності
тривалістю шість місяців встановлюються за позовами про
стягнення неустойки (штрафу, пені).
З врахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції
правомірно змінено рішення господарського суду Запорізької
області в частині стягнення пені, яка нарахована за період з
22.11.1999 по 16.05.2000 та залишено без змін в частині
стягнення основного боргу та заборгованості по процентах.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ “ВКП “Скань” залишити без задоволення, а
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.02.2002 по справі № 5/2/326/00 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Остапенко М.І.