ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.12.2002 Справа N 22/353
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменко В.М.,
судді Васищак І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу акціонерного комерційного
агропромислового банку “Україна”
на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2002р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 13.08.2002 р.
у справі № 22/353
за позовом акціонерного комерційного агропромислового банку
“Україна”
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Полімерагроснаб”
про стягнення 1 700 000,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Олексійчук О.П. , Тимошенко Л.Ю. (довіреність у
справі),
від відповідача: Майстренко О.О. (довіреність № 3 від 01.12.2002
р.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2002 р.
(суддя А.М.Шкурат) у задоволенні позовних вимог акціонерного
комерційного агропромислового банку “Україна” до товариства з
обмеженою відповідальністю “Полімерагроснаб” про стягнення 1 700
000,0 грн. відмовлено. Договір поруки від 17.05.2001 р. визнано
недійсним.
Рішення мотивовано тим, що оскільки додаткову угоду № 14-9701
від 17.05.2001 до кредитного договору № 97011/1 від 01.09.1997
р. було укладено під скасувальною умовою, то строк погашення
зобов’язання за кредитним договором настав для відповідача
27.12.2000 р., тобто після закінчення строку, встановленого
законом для звернення з вимогами до поручителя.
При цьому суд першої інстанції керувався ст. 48, 194 Цивільного
кодексу (ЦК) України та ст. 83 Господарського процесуального
кодексу (ГПК) України та виходив з такого.
01.09.1997 року між акціонерним комерційним агропромисловим
банком (АК АПБ) “Україна” та відкритим акціонерним товариством
(ВАТ) “Київський мотоциклетний завод” було укладено кредитний
договір № 97011/1, відповідно до умов якого, АК АПБ “Україна”
зобов’язався відкрити ВАТ “Київський мотоциклетний завод”
кредитну лінію обсягом у 2 000 000,0 грн. на строк до 01.09.1998
р. зі сплатою за користування кредитом 30% річних. У подальшому
сторонами укладались додаткові угоди до кредитного договору,
якими пролонгувався строк погашення кредиту та змінювався розмір
процентів за його користування.
17.05.2001 р. між АК АПБ “Україна” та ВАТ “Київський
мотоциклетний завод” було укладено чергову додаткову угоду № 14-
97011/1 до кредитного договору, пунктами 4 і 5 якої були змінені
п. п. 3.3, 3.4 кредитного договору і встановлено, що повне
погашення кредиту та сплата частини процентів, які нараховані за
весь період користування кредитом, проводиться боржником у строк
до 15.07.2001 року.
При цьому п. 7 вказаної додаткової угоди було передбачено, що в
разі невиконання позичальником умов, які викладені п. 3.3. та
абзаці першому п. 3.4. кредитного договору від 01.09.1997 р. №
9701/1 дія цієї угоди припиняється. В цьому випадку діє
кредитний договір в попередній редакції. Тобто в редакції
додаткової угоди від 01.11.2000 № 9-97011/1, якою встановлено
строк погашення зобов’язань за кредитним договором 27.12.2000
року.
Водночас, з метою виконання зобов’язання за кредитним договором
та додаткової угоди від 17.05.2001 р. позивач – АК АПБ “Україна”
та відповідач – ТОВ “Полімерагроснаб” 17.05.2001 р. уклали
договір поруки, відповідно до умов якого, відповідач
зобов’язався відповідати за належне виконання ВАТ “Київський
мотоциклетний завод” зобов’язань за кредитним договором №
97011/1 від 01.09.1997 р. та додатковою угодою № 14-97011/1 від
17.05.2001 р. Тобто, до 15.07.2001 р. відповідач – ТОВ
“Полімерагроснаб” повинен був виконати свої зобов’язання за
договором поруки.
Суд першої інстанції встановив, що оскільки відповідач погодився
відповідати перед позивачем за виконання ВАТ “Київський
мотоциклетний завод” зобов’язання у розмірі 2000000,0 грн., що
виникли з кредитного договору, то для відповідача як поручителя
і солідарного боржника, є дійсними усі умови кредитного договору
та додаткової угоди.
Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки
додаткову угоду від 15.05.2001 р. № 14-90711/1 було укладено під
скасувальною умовою, то строк погашення зобов’язання за
кредитним договором настав для поручителя - відповідача не
15.07.2001 р., а 27.12.2000 р.
Відповідно до ст. 194 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порука припиняється,
якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку
зобов’язання не пред’явить позову до поручителя.
Отже, визнавши, що строк виконання за кредитним договором №
97011/1 від 01.09.1997 р. настав 27.12.2000 р., а договір поруки
було укладено сторонами тільки 17.05.2001 р., тобто після
закінчення строку, встановленого законом для звернення з
вимогами до поручителя, суд першої інстанції дійшов висновку про
те, що договір поруки від 17.05.2001р. слід визнати недійсним як
такий, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.08.2002 р. (головуючий, суддя Бенедисюк І.М., судді Брайко
А.І., Львов Б.Ю.) вказане рішення змінено шляхом виключення з
його резолютивної частини пункту про визнання договору поруки
недійсним, оскільки судом першої інстанції не вказано конкретних
положень невідповідності договору поруки вимогам законодавства.
Не встановлено їх і судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції визнав, що оскільки текст
додаткової угоди № 14-97011/1 від 17.05.2001 р. передбачав
можливість її скасування у випадку несвоєчасного виконання
зобов’язань по сплаті боргу та відсотків, то за настанням цієї
умови діє договір у попередній редакції, яка з урахуванням
додаткової угоди № 5-97011/1 від 19.06.1998 р. пролонгувала
кредитний договір тільки до 01.09.1999 р., тобто не до
27.12.2000, як то було визнано судом першої інстанції з
посиланням на додаткову угоду від 01.11.2000р. № 9-97011/1,
оскільки ця і всі інші додаткові угоди, у тому числі і остання,
укладалися під скасувальною умовою у випадку непогашення боргу
за основним кредитом. Іншого порядку дії угод щодо поруки вони
не встановлювали.
За цих підстав, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку
про те, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до
поручителя та визнав відмову у позовних вимог вірною.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, АК АПБ “Україна”
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким
задовольнити його позовні вимоги.
На думку скаржника, судом першої та апеляційної інстанцій
неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема,
ст.ст. 161, 191, 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Скаржник вважає, що суди двох інстанцій неправильно дійшли
висновку про те, що позивачем пропущено трьохмісячний строк
звернення з позовом до поручителя, оскільки договір поруки
укладено лише 17.05.2001 р., він є дійсним і підлягає виконанню
поручителем. Позивач не міг звернутися до поручителя з позовом в
час, визнаний апеляційним судом як настання строку виконання
зобов’язання (01.09.1999), оскільки на той момент договірних
відносин між АК АПБ “Україна” та поручителем не існувало.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що згідно зі ст. 191 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором поруки поручитель
зобов’язується перед кредитором другої особи відповідати за
виконання останнім свого зобов’язання в повному обсязі або в
частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. На момент
укладання договору поруки строк виконання зобов’язання за
кредитним договором вже настав, при цьому зобов’язання за
кредитним договором боржником не виконане і є дійсним.
Крім того, скаржник наполягає на тому, що межі та об’єм
зобов’язань поручителя сторонами було встановлено у п. 1
договору поруки, а саме: поручитель зобов’язався перед
кредитором (Банком) відповідати за виконання зобов’язань ВАТ
“Київський мотоциклетний завод” за кредитним договором та
додатковою угодою від 17.05.2001 р. до нього у сумі 2000000,0
грн. до 15.07.2001 року.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з
таких підстав.
Угода вважається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони
поставили припинення прав і обов’язків у залежність від настання
чи ненастання умов (ст. 61 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Для таких
угод характерно, що права і обов’язки сторін виникають під час
укладання угоди і існують до тих пір, поки не настане умова.
Що ж стосується додаткової угоди № 14-97011/1 від 17.05.2001 р.
до кредитного договору № 97011/1 від 01.09.1997 року, то не
можна вважати, що права і обов’язки кредитора і позичальника
виникли з часу укладання цієї додаткової угоди, оскільки права і
обов’язки вказаних сторін виникли з часу укладання основного
кредитного договору, тобто не з 17.05.2001 р., а з 01.09.1997 р.
Пункт 7 додаткової угоди № 14-97011/1 від 17.05.2001 р. за своїм
змістом не передбачав припинення прав і обов’язків сторін за
основною угодою. Сторони лише домовилися про настання змін у
правах і обов’язках кредитора та позичальника, у разі
невиконання у визначений час позичальником своїх обов’язків за
основною угодою.
Окрім того, поручитель зобов’язався перед кредитором відповідати
за виконання зобов’язань позичальника не тільки по зазначеній
додатковій угоді, але й за основним кредитним договором.
Таким чином, “скасувальна” умова пункту 7 додаткової угоди не
припиняє зобов’язання по основному кредитному договору. Оскільки
не припинилося зобов’язання по основній кредитній угоді,
забезпеченого порукою, не може припинитися і сама порука.
Не погоджується колегія суддів і з висновком вказаних судів про
те, що строк погашення зобов’язання за кредитним договором
настав для відповідача – поручителя 27.12.2000 року, за
твердженням суду першої інстанції, та 01.09.1999 року, за
твердженням суду апеляційної інстанції. Згідно ст. 191 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
порукою може забезпечуватися лише дійсні
умови, що відбулися к часу укладення договору поруки, що і мало
місце під час укладання договору поруки від 17.05.2001 року.
Зміст зобов’язання, що випливає з договору поруки, полягає в
тому, що поручитель зобов’язується перед кредитором боржника
нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання
останнім зобов’язання, забезпеченого порукою. Факт невиконання
зобов’язання судом встановлено.
Згідно ст. 192 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
обсяг відповідальності
поручителя визначається договором поруки. Зокрема, договором
поруки від 17.05.2001 р. поручитель зобов’язався перед
кредитором нести з позичальником солідарну відповідальність за
виконання до 15.07.2001 року зобов’язань за кредитним договором
від 01.09.1997 р. та додатковій угоді від 17.05.2001 р. № 14-
97011/1 до нього у конкретно визначеній частині – у сумі 2 000
000,00 грн. (п. 1, 2 договору).
У даному випадку поручитель несе часткову відповідальність, межі
і час настання якої визначені безпосередньо договором поруки і
пов’язані лише з фактом невиконання позичальником зобов’язань за
основною угодою – до 15.07.2001 року. Таким чином застосування
пункту 7 додаткової угоди від 17.0.5.2001 р. № 14-97011/1 до
цивільних правовідносин кредитора і позичальника після настання
часу платежу не може скасовувати конкретно визначені солідарні
зобов’язання поручителя, які він поклав на себе, забезпечуючи
дійсні умови, що відбулися к часу укладання договору поруки.
Згідно ст. 194 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порука припиняється з
припиненням основного зобов’язання, що нею забезпечується.
Оскільки, як зазначалося вище, цього не сталося, то 15.07.2001
року, строк повного погашення кредиту, встановлений вказаною
вище додатковою угодою, та строк договору поруки, встановлений у
договорі поруки для виконання зобов’язання як позичальником, так
і поручителем, є строком з якого кредитор має право реалізувати
своє право вимоги до поручителя нести відповідальність за
позичальника, а поручитель же зобов’язаний нести
відповідальність за позичальника.
Таким чином, кредитор звернувшись з позовом до поручителя
18.09.2001 р., діяв у повній відповідності до закону, в тому
числі в межах трьох місяців з дня настання строку зобов’язання -
15.07.2001 р. (ч. І ст. 194 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Більш того, як вказано у п. 7 договору поруки, дія поруки
припиняється після виконання всіх зобов’язань по кредитному
договору, зазначеному у п. 1 договору поруки перед кредитором
позичальником або поручителем. Тобто відповідальність поручителя
не обмежена конкретним строком.
Ця умова договору поруки ніким не оскаржувалася та судом
невідповідною закону не визнавалася. Не була вона предметом
позовних вимог і у даній справі.
В силу ж ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону та договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди першої і
другої інстанцій безпідставно відмовили позивачу у задоволенні
його позовних вимог, неправильно застосувавши відповідні норми
цивільного права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції та постанова
суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню.
Водночас, колегія суддів бере до уваги і той факт, що згідно
матеріалів справи, на виконання договору поруки від
17.05.2001р., поручитель – ТОВ “Полімерагроснаб” перерахував
13.07.2001 р. 300 000,0 грн. на рахунок 29092300603001 АК АПБ
“Україна”, МФО 300603, код 00039025 (а.с.42). Про факт погашення
боргу у сумі 300000,0 грн. зазначено і у позовній заяві.
З огляду на викладене, та зважаючи на те, що позовні вимоги про
стягнення 1700000,0 грн. поглинаються межами безспірної
солідарної відповідальності у сумі 2000000,0 грн., покладеною
поручителем на себе, про що зазначено у пунктах 1, 2 договору
поруки, а також, керуючись нормою ст. 2 Закону України “Про
судоустрій України”, яка зобов’язує суд, здійснюючи правосуддя
на засадах верховенства права, забезпечувати захист гарантованих
Конституцією України та законами прав і свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, колегія
суддів вважає за можливе прийняти нове рішення про задоволення
позовних вимог у повному обсязі.
Водночас, колегія суддів зважила і на те, що поручитель мав
право притягнути в якості третьої особи боржника, але цим не
скористався, що не позбавляє його можливості притягнути
позичальника до відповідальності у подальшому.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу акціонерного комерційного агропромислового
банку “Україна” задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2002 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.08.2002 р. у справі № 22/353 скасувати.
3. Позов акціонерного комерційного агропромислового банку
“Україна” задовольнити.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю
“Полімерагроснаб” (юридична адреса: 04080, м. Київ,
вул.Межигірська,78, розрахунковий рахунок № 260063010117 в АБ
“Старокиївський банк”, МФО 321477, код 24738791) на користь
акціонерного комерційного агропромислового банку “України”
(юридична адреса: 01025, м. Київ, пров.Рильського,10,
накопичувальних рахунок № 32079100101, МФО 300001, код. ЄДРПОУ
00039025) 1 700 000,0 грн.
5. Судові витрати покласти на відповідача.
6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні
накази.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій