ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.09.2003 Справа N 2-15/4552-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційні скарги Управління Державного казначейства в
Автономній Республіці Крим,
Кримської регіональної митниці
на рішення від 10.04.2003 р.
у справі
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності А.А.А.
до Кримської регіональної митниці,
Управління Державного казначейства в
Автономній Республіці Крим
про стягнення 4140 грн. 81 коп.,
за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідачів:
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.0342003 р. у справі № Х3 задоволено позов приватного підприємця
А.А.А. до Кримської регіональної митниці та Управління Державного
казначейства в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним
талону відмови в митному оформленні № 1 від 15.01.2002 р. та
повернення з Державного бюджету України утриманого податку на
додану вартість в сумі 4140,81 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.05.2003 р. рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 10.04.2003 р. у даній справі залишено без змін.
Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим скасувати, у позові відмовити, посилаючись на
порушення судом норм матеріального права.
01.08.2003 р. до Вищого господарського суду України звернулася
Кримська регіональна митниця з касаційною скаргою на рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2003 р.,
яка приєднана до матеріалів справи.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та
повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права вважає, що касаційні скарги
не підлягають задоволенню з наступних підстав.
ПП А.А.А. являється платником єдиного податку, що підтверджено
свідоцтвом № 73 про сплату єдиного податку від 14.12.2001 р.
Як встановлено судами, 15.01.2002 р. за зовнішньоекономічним
контрактом № 5 від 16.11.2002 р. на адресу позивача на митну
територію України надійшов вантаж - зрізи живих квітів, який був
оформлений вантажно-митною декларацією № 60002/2/00056 від
15.01.2002 р. У зв'язку з несплатою ПП А.А.А. ПДВ, Кримською
регіональною митницею було видано талон про відмову у митному
оформленні вантажу від 15.01.2002 р. А оскільки зрізи живих квітів
не підлягають тривалому зберіганню позивачем було сплачено ПДВ в
сумі 4180,81 грн.
Згідно діючого законодавства в Україні існують дві самостійні
системи оподаткування: звичайна та спрощена.
Звичайна система запроваджена Законом України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
та конкретними законами про податки,
збори (обов'язкові платежі), які зобов'язують платників податків
справляти загальнодержавні і місцеві податки, що передбачені
статтями 13, 14 названого Закону ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Спрощена система оподаткування запроваджена Указом Президента
України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
та закріплена в Законі
України "Про державну підтримку малого підприємництва"
( 2063-14 ) (2063-14)
. Указ Президента України виданий в межах повноважень
Президента України, закріплених в пункті 4 розділу XV "Перехідні
положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Даним Указом суб'єктам малого підприємництва надано право
самостійного вибору системи оподаткування доходів за єдиним
податком, встановлено ставки єдиного податку, визначено базу та
об'єкти оподаткування, строки і порядок сплати єдиного податку та
коло осіб, на яких поширюється дія даного Указу.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого
підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
спрощена система оподаткування
передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і
зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку та
застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.
Згідно п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
суб'єкт малого підприємництва, який
сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість,
крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування
доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платниками податку на додану
вартість є дві особи:
1) особа, що реалізує товари (далі - особа-продавець), утримує при
цьому з особи, що придбаває їх (далі - особа-покупець), податок на
додану вартість і вносить утриманий податок до бюджету. Тобто,
особа-продавець, крім права на реалізацію товарів, зобов'язана
утримати з особи-покупця податок на додану вартість і внести
утриманий податок до бюджету. Саме обов'язок внесення податку на
додану вартість до бюджету робить особу-продавця платником цього
податку. Особа-покупець в операціях реалізації не є платником
податку на додану вартість, оскільки вона його не вносить до
бюджету, а лише перераховує особі-продавцю;
2) особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію
України (операції придбавання товарів у зовнішньоекономічній
діяльності). На відміну від першого випадку, який стосується
виключно господарських операцій з реалізації товарів, що
здійснюється резидентом іншим резидентам чи нерезидентам, цей
випадок стосується виключно господарської операції з придбання
товарів резидентом у нерезидента. У зв'язку з тим, що нерезидент
(іноземний суб'єкт господарювання) не зобов'язаний утримувати з
резидента податок на додану вартість і вносити утриманий податок
до бюджету України (відповідно до п. 11.4 ст. 11 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
цей податок є
внутрішнім податком і не може регулюватися нормами міжнародних
договорів, крім договорів ратифікованих Верховною Радою України до
набрання чинності цим Законом), то Закон України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зобов'язує резидента-покупця
сплачувати податок на додану вартість з таких операцій придбання
безпосередньо до бюджету України. Тому, в таких випадках
резидент-покупець є платником податку на додану вартість, і,
відповідно, його обов'язок щодо сплати цього податку замінюється
сплатою єдиного податку, якщо він є суб'єктом малого
підприємництва і перейшов на спрощену систему оподаткування зі
сплатою податку за ставкою 10 %.
Таким чином, оскільки позивач являється суб'єктом підприємницької
діяльності - фізичною особою, що сплачує 10% єдиний податок, то
суди дійшли обґрунтованого висновку, що він не повинен сплачувати
податок на додану вартість з операцій придбання товарів за
імпортом під час їх митного оформлення.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що відповідно до
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення ґрунтуються на всебічному, повному та
об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве
значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та
процесуального права, а доводи касаційних скарг не спростовують
висновків суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Управління Державного казначейства в Автономній
Республіці Крим та Кримської регіональної митниці залишити без
задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.04.2003 р. і постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 27.05.2003 р. у справі № Х3 залишити без
змін.