ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2002 Справа N 2609-11/41
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грека Б.М.,
суддів: Черкащенко М.М.,
Чупруна В.Д. (доповідача у справі)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Суми
касаційну скаргу від 08.11.2002 р. № 43243/9/10-009
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 10.10.2002
р.
у справі № 2609-11/41
господарського суду Сумської області
за позовом СП “Денвер” у формі ТОВ, м. Суми
до Державної податкової інспекції у
м. Суми
Про визнання недійсним рішення ДПІ
за участю представників сторін:
від позивача не з’явились
від відповідача Лиманська С.В. (дов. від 11.12.02 р.
№ 49394/9/10-008),
Каширіна А.В. (дов. від 11.12.02 р.
№ 49393/10/10-008)
До початку судового засідання представником відповідача заявлено
клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами.
Клопотання відхилено судом.
Рішенням господарського суду Сумської області від 20.06.2002
року (а.с.96) позов задоволено частково. Визнане недійсним
рішення державної податкової інспекції у м. Суми
№ 213/1/23631861/13892 від 05.04.2002 р. в частині застосування
штрафних санкцій по донарахованому податку на додану вартість в
сумі 7044 грн.84 коп.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
10.10.2002 року рішення господарського суду Донецької області
змінено. Пункт третій резолютивної частини рішення викладено у
такій редакції: “В частині донарахування сум податку на додану
вартість в розмірі 28445,7 грн. у позові відмовити”. В іншій
частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Державна
податкова інспекція у м. Суми просить її скасувати, посилаючись
на невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає
правомірним застосування до відповідача фінансових санкцій, у
зв’язку з порушенням пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5. п. 7.4.,
пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, так як відповідач необґрунтовано
включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню
товарно-матеріальних цінностей не підтверджених податковими
накладними, оскільки накладні виписані підприємствами, які
належним чином незареєстровані в податковому органі.
Вищий господарський суд України дослідивши матеріали справи,
проаналізував правильність застосування судом норм податкового
законодавства, заслухавши представників відповідача,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням державної податкової інспекції у м. Суми
№ 820/23-213/1/23631861/13892 від 05.04.2002 року (а.с.5-7) про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення
законодавства про оподаткування СП “Денвер” у формі ТОВ
донараховано сум податку на додану вартість у розмірі 28445,7
грн., донараховано прибуткового податку з громадян у розмірі 55
грн., 2565 грн. донараховано податку на прибуток за ІІ квартал
2001 року та 9626 грн.,09 нараховано штрафних (фінансових)
санкцій, а всього на суму 40691 грн.79 грн.
Приймаючи спірне рішення, відповідач на підставі акту перевірки
№ 23-213/1 від 27.03.2002 року (а.с.12-49), не визнав податкові
накладні, які виписані ТОВ “Агроторг” (продавцем) за проданий
товар СП “Денвер” у формі ТОВ (покупцем), оскільки в результаті
проведеної зустрічної перевірки ТОВ “Агроторг” з питань
взаєморозрахунків з позивачем встановлено, що дане підприємство
в базі даних обліку платників податків Кременчуцької ОДПІ не
значиться.
Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними.
Пунктом 7.2.4 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що право на
нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку в
установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, при проведені Державною
податковою інспекцією у м. Суми перевірки СП “Денвер” у формі
ТОВ встановлено, що воно належним чином зареєстроване у
відповідних органах державної реєстрації (а.с.79);
зареєстрований в якості платника ПДВ та отримав відповідне
свідоцтво (а.с.78).
За таких обставин, приймаючи постанову суд апеляційної інстанції
обґрунтовано визнав неправомірними доводи Державною податковою
інспекцією у м. Суми про те, що податкові накладні оформлені
неналежним чином і не можуть бути прийняті до уваги як
документи, які дають право платнику податку включити до складу
податкового кредиту суму сплаченого ним ПДВ, оскільки вони
видані юридичною особою, яка належним чином незареєстрована
платником податку ПДВ.
Судова колегія вважає, що рішення господарського суду і
постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам
законодавства, фактичним обставинам справи та матеріалам справи,
тому відсутні підстави для їх скасування.
На підставі 7.2.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, керуючись 111-5,
111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми
від 08.11.2002 р. № 43243/9/10-009 у справі № 2609-11/41
господарського суду Сумської області залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
10.10.2002 року у зазначеній справі залишити без змін.
Головуючий Б.Грек
Судді М.Черкащенко
В.Чупрун