ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2002 Справа N 2-17/9099-2002
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу відкрите акціонерне товариство
“Шахта
“Комсомолець Донбасу”
на рішення господарського Автономної Республіки Крим
від 10-16.09.2002 р.
у справі № 2-17/9099-2002
за позовом відкритого акціонерного товариства “Шахта
“Комсомолець Донбасу”
до відкритого акціонерного товариства “Нижньогірський
консервний завод”
про стягнення 97378,13 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-
16.09.2002 р. (суддя В.І.Гайворонський) у позові відкритого
акціонерного товариства “Шахта “Комсомолець Донбасу” до
відкритого акціонерного товариства “Ніжньогірський консервний
завод” про стягнення 97378,13 грн. відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що борг відповідача перед позивачем не
може виникнути на підставі договору № 87 від 08.07.1998 р., а з
тих підстав, якими позивач обгрунтував свої позовні вимоги, вони
не підлягають задоволенню.
Вирішуючи даний спір по суті, суд виходив з такого.
Позивач просить стягнути з відповідача 87100,30 грн. основного
боргу та 10277,82 грн. пені на підставі договору № 87 від
08.07.1998 р.
Оскільки на розрахунковий рахунок відповідача в період
з.07.1998р. по жовтень 1999р. шляхом передачі векселів були
перераховані кошти у сумі 257896,60 грн., а відповідач, в свою
чергу, поставив позивачу продукти харчування на суму 197785,97
грн., то сума заборгованості відповідача складає 60110,63 грн.,
а з врахуванням індексу інфляції за період з 01.10.1999 р. по
28.05.2002р. – 87100,30 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами було
укладено договір № 87 від 08.07.1998 р., відповідно до якого ВАТ
"Ніжньогірський консервний завод” (продавець) продає ВАТ “Шахта
“Комсомолець Донбасу” (покупець) продукцію на суму 46000,0 грн.
ВАТ “Ніжньогірський консервний завод” продав ВАТ “Шахта
“Комсомолець Донбасу” продукти харчування на значно більшу суму
- 197785,97 грн., з чого випливає, що відповідач виконав свої
зобов’язання за вказаним договором, відповідно до якого останній
повинен був продати позивачу продукцію на суму 46000,0 грн.
Хоча суд першої інстанції досліджував, в тому числі, і
невідповідність умов договору позовним вимогам, про що свідчить
ухвала суду від 13-27.08.2002р. про витребування додаткових
документів (а.с.82), позивачем все ж таки не було змінено
підставу позову.
Крім того, суд першої інстанції стверджує, що в частині решти
заявленої для стягнення суми сплинув термін позовної давності,
оскільки згідно акта звірки від 04.10.2000р. останній вексель на
суму 22636,80 грн. було передано в червні 1999 року, а в частині
векселя переданого в липні 1999 р. на суму 22636,80 грн.
позивачем не доведено, що строк позовної давності не сплинув.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою і просить його
скасувати та стягнути з відповідача суму основної заборгованості
в розмірі 93750,27 грн. з врахуванням індексу інфляції та пені.
На думку скаржника, судом першої інстанції порушено норми
процесуального права, зокрема, ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки судом неправильно встановлено, що борг відповідача
перед позивачем не міг виникнути на підставі договору № 87 від
08.07.1998 р.
Порушення норм процесуального права скаржник вбачає і в тому, що
судом порушено вимоги ч. 5 ст. 78 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка
передбачає, що у разі визнання відповідачем позову господарський
суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії
відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і
охоронюваних законом інтересів інших осіб, оскільки, у відзиві
на позовну заяву та у судовому засіданні 13.08.2002 р.
відповідач визнав, що за даними бухгалтерського обліку заводу
сума основного боргу перед позивачем складає 57899,56 грн. і
просив позовні вимоги у цій частині задовольнити.
Крім того, скаржник вважає, що судом неправильно застосовано
норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 71, 79 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, у зв’язку з чим суд, на думку
скаржника, неправомірно відмовив йому у частковому задоволені
позову.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що борг відповідача перед позивачем не може виникнути на
підставі договору № 87 від 08.07.1998 р., оскільки, як
встановлено судом і підтверджується матеріалами справи,
відповідачем було продано ВАТ “Шахта “Комсомолець Донбасу”
продуктів харчування на суму 197785,97 грн., яка поглинає суму
46000,0 грн., встановлену у вказаному договорі. Таким чином,
зобов’язання сторін за договором № 87 від 08.07.1998 р.
виконані, тому з огляду на ст. 216 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
припинені.
Стосовно решти заявленої позивачем суми, то колегія суддів
погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що
оскільки вказаний договір № 87 від 08.07.1998р. не може бути
єдиною правовою підставою для її стягнення, а позивач не
використав своє право щодо зміни підстави позову, то заявлені
позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Твердження скаржника про те, що відповідачем було визнано борг у
сумі 57899,56 грн., колегія суддів не бере до уваги, оскільки в
силу ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 3 Закону України “Про
виконавче провадження” це є підставою для примусового стягнення
заборгованості державною виконавчою службою в порядку,
встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений
права подати до господарського суду позовну заяву про стягнення
з відповідача невизнаної ним наявної заборгованості на підставі
ст. 4, 165 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Що ж стосується висновків суду про те, що відносно решти суми
позовних вимог термін позовної давності сплинув, то колегія
суддів вважає їх передчасними, оскільки позовна давність судом
належним чином не досліджена.
Проте, вказане, в цілому, не вплинуло на повноту встановлених
фактів, з огляду на посилання позивача лише на договір № 87 від
08.07.1998 р. як на єдину підставу задоволення своїх позовних
вимог, що констатує у своєму рішенні і суд першої інстанції,
тому і не створило перешкод для перевірки правильності їх
юридичної оцінки, як того вимагає ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу (ГПК) України.
Таким чином, рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 10-16.09.2002 р. у цій справі підлягає залишенню без
змін, з врахуванням викладеного у даній постанові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-
16.09.2002 р. у справі № 2-17/9099-2002 залишити без змін, а
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Шахта
“Комсомолець Донбасу” без задоволення.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій