ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2002 Справа N 17/261
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Цвігун В.Л.
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Рівнесільмаш”
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 12.08.2002
у справі № 17/261
господарського Рівненської області
суду
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Рівнесільмаш” (надалі – Товариство)
до Державної податкової інспекції у
Рівненському районі (надалі – ДПІ у
Рівненському районі)
Про визнання недійсним рішення.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Голуб В.А. (за дор. № 1307 від 10.09.2002),
Мушкеєв В.В. (за дор. № 1308 від
10.09.2002);
- відповідача: Гарбар В.М. (за дов. № 7766/10-08 від
11.12.2002),
Ковалюк О.П. (за дов. № 7766/10-08 від
11.12.2002).
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України Осетинського А.Й. від 10.12.2002 у зв’язку з хворобою
судді Ходаківської І.П. для перегляду в касаційному порядку
справ, призначених до розгляду колегією суддів у складі:
головуючого – Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В., Ходаківської
І.П. , котра призначила справу № 17/261 до розгляду, утворено
колегію суддів в наступному складі: головуючий – Першиков Є.В.,
судді Савенко Г.В., Цвігун В.Л.
Про вказані обставини сторонам повідомлено на початку судового
засідання 12.12.2002. Відводів складу колегії суддів не
заявлено.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 12.12.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.06.2002
(суддя Петухов М.Г.) Товариству в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
12.08.2002 (колегія суддів у складі: головуючий – Дубник О.П. ,
судді Бобеляк О.М., Орищин Г.В.) рішення суду від 26.06.2002
залишено без змін.
З прийнятою постановою не погоджується Товариство, яке оскаржило
її в порядку касації, посилаючись зокрема не необгрунтоване
відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду
справи для підготовки висновку експерта про рівень звичайних цін
на реалізоване обладнання. Позивач також вважає, що попередні
судові інстанції безпідставно дійшли висновку, що сплачені
Товариство проценти за наданий товарний кредит повинні бути
включені до вартості обладнання з відповідним обчисленням
податку на додану вартість (надалі – ПДВ), без врахування у
визначенні таких правових понять як ціна придбання і звичайна
ціна.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї,
заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів
встановила наступне.
ДПІ в Рівненському районі провела перевірку правильності
нарахування ПДВ, що підлягає відшкодуванню Товариству з бюджету
за листопад 2001 року, за результатами якої складено акт від
25.03.2002 та прийняте рішення про застосування та стягнення
фінансових санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства від 01.04.2002 № 103-23-00728380/2199, яке
позивачем не оскаржувалося.
Актом перевірки від 25.03.2002 передбачено, що після надходження
відповідей та проведення зустрічних перевірок контрагентів
позивача буде проведено додаткову перевірку та винесено
відповідне рішення. Така позапланова перевірка була проведена
30.04.2002, за результатами якої складено акт та винесено
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі №
0000892350/0 від 17.05.2002, згідно якого позивачу донараховано
ПДВ в сумі 399773 грн. та штрафні санкції в сумі 154080 грн.
Під час перевірки 30.04.2002 встановлено, що на основі договору
№ 11/01 від 01.11.2001 позивач придбав у ЗАТ “Ріна” (м. Київ)
обладнання згідно специфікації № 1 від 01.11.2001 на суму
3076926 грн. з ПДВ. Умовами договору передбачено, що розрахунок
має бути проведений грошовими коштами або в іншій формі, що не
протирічить чинному законодавству України на умовах товарного
кредиту в розмірі 2,8 % в день. В оплату за отриманий товар
позивач передав ЗАТ “Ріна” чотири власних векселя номінальною та
обліковою вартістю 5479928,28 грн., які включали в себе суму
товарного кредиту (акт прийому-передачі векселів від
30.11.2001). Надання товарного кредиту сторони договору оформили
актом виконаних робіт від 30.11. 2001 на суму 2400002,28 грн., в
т.ч. ПДВ 400000,38 грн. В податковому обліку вартість обладнання
відображена по вартості придбання.
На основі договору № 42/1 від 26.11.2001 позивач реалізував
придбане по договору № 11/01 від 01.11.2001 обладнання АТЗТ
“Строймак-Синтез” (м. Київ) згідно специфікації № 1 від
26.11.2001 на суму 3078288 грн. з ПДВ. Умовами розрахунків
передбачено, що розрахунок має бути проведений грошовими коштами
або в іншій формі, що не протирічить чинному законодавству
України, в т.ч. векселями. В оплату за отриманий товар АТЗТ
“Строймак-Синтез” передало позивачу два векселя, векселедавцем
яких є позивач і які раніше були передані ЗАТ “Ріна”,
номінальною вартістю 5076927,90 грн., обліковою вартістю 3078288
грн. (акт прийому-передачі векселів від 30.11.2001).
Приймаючи рішення та постанову, попередні судові інстанції
підставно взяли до уваги, що відповідно до ст. 21 Закону України
“Про цінні папери і фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель – це
цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання
векселедавця сплатити після настання строку платежу визначену
суму грошових коштів власнику векселя (векселедержателю).
Згідно з п. 1.19 ст. 1 Закону України від 28.12.94 № 334 “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(надалі –
Закон № 334) бартер (товарний обмін) – це господарська операція,
яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,
послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-
які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в
результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки
продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону № 334 товари – це матеріальні
та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх
випуску (емісії) та погашення.
Таким чином місцевий та апеляційний господарські суди підставно
дійшли висновку, що під час передачі позивачем векселя ЗАТ
"Ріна” за отримане обладнання вексель виступав як засіб платежу,
і в Товариства виникли зобов'язання по оплаті векселя. Передавши
АТЗТ “Строймак-Синтез” обладнання, а не грошові кошти, позивач
виконав не грошове зобов'язання, а провів обмін обладнання на
вексель, який в даному випадку виступає як товар в розумінні п.
1.6 ст. 1 Закону № 334, а тому операція позивача та АТЗТ
“Строймак-Синтез” є бартером на підставі п. 1.19 ст. 1 Закону №
334.
Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.97 №
168/97-ВР “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(надалі
– Закон № 168) об'єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу
товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами
оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Пунктом 1.4 Закону № 168 продаж товарів – це будь-які операції,
що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни,
поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за
компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з
безоплатного надання товарів.
Згідно з пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168 не є об'єктом
оподаткування ПДВ операції по випуску (емісії), розміщення у
будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що
випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької
діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів
України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону,
включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати),
інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та
деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні
папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та
депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також
діяльності з управління активами.
Виходячи з вищенаведених норм Закону № 168, а також того, що
вексель у випадку реалізації договору № 42/1 від 26.11.2001 між
Товариством та АТЗТ “Строймак-Синтез” виступав як товар в
бартерній операції, а не як засіб платежу, попередні судові
інстанції підставно визначили, що дана операція підлягала
оподаткуванню ПДВ.
Попередні судові інстанції врахували, що порядок оподаткування
бартерних операцій встановлено пп. 7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону
України N 334, відповідно до якого доходи та витрати від
здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються
платником податку виходячи з договірної ціни такої операції, але
не нижчої за звичайні ціни. Пунктом 1.20 Закону № 334 визначено,
що звичайна ціна – ціна продажу товарів (робіт, послуг)
продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів,
вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх
продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних
умовах ведення господарської діяльності.
Крім цього відповідно до підпункту 5.5.1 статті 5 Закону № 334
до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані
з виплатою або нарахуванням процентів за борговими
зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами,
депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або
нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської
діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 8.4.1 Закону № 334 у разі здійснення витрат
на придбання основних фондів балансова вартість відповідної
групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням
транспортних і страхових платежів, а також інших витрат,
понесених у зв'язку з таким придбанням.
Згідно з пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку
“Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів
України від 27.04.2000 № 92 і зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, витрати на сплату
процентів за користування кредитом не включаються до первісної
вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або
частково за рахунок позикового капіталу.
Виходячи в наведених норм місцевий та апеляційний господарські
суди зробили висновок, що якщо нараховані (сплачені) проценти за
наданий фінансовий кредит, то такі проценти повинні включаються
до складу валових витрат, а проценти, нараховані (сплачені) за
наданий товарний кредит, включатися до вартості матеріальних
цінностей, в тому числі і до вартості основних фондів, в момент
передачі права власності на матеріальні цінності.
Водночас попередні судові інстанції не визначили фактичних та
правових підстав для віднесення предмету договорів, укладених
Товариством, саме до основних фондів.
Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ст. 42 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах
здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу
перед законом і судом.
Стаття 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, судочинство у
господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують
свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський
суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у
справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин
справи і правильного застосування законодавства.
Також, згідно зі ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, сторони
користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право
знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати
копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази,
брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати
усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої
доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового
процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників
судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду
в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися
іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм
процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і
охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів
до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин
справи.
Відмовляючи в позові, попередні судові інстанції виходили з
того, що ДПІ в Рівненському районі правомірно самостійно
встановила рівень звичайної ціни, з якої повинен вираховуватися
податок на додану вартість в сумі ціни придбання обладнання, яка
включає суму товарного кредиту. В даному випадку відповідач,
керуючись при цьому п. 13 Указу Президента № 817 від 23.07.98
“Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
, самостійно визначив звичайну ціну,
оскільки статистичних та інших даних по обладнанню, що
закуповувалося та реалізовувалося позивачем, немає, що
підтверджується довідкою Держкомстату № 13-3-8/66 від 17.06.2002
та прайс-листами, наданими, як відзначили судові інстанції,
відповідачем.
Колегія суддів враховує, що згідно з п. 13 Указу Президента №
817 від 23.07.98 “Про деякі заходи з дерегулювання
підприємницької діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
індикативні або звичайні
ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у
податкових або митних цілях установлюються на підставі
статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт,
послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться
уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами
виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та
стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та
неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних
даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що попередні судові
інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень взяли
до уваги заперечення і докази, надані лише однією стороною,
порушивши при цьому право іншої сторони на належний судовий
захист своїх інтересів. Вказане підтверджується, зокрема,
відхиленням апеляційним судом клопотання позивача про
відкладення розгляду справи з метою надання висновку експерта
про рівень звичайних цін на реалізоване обладнання, яке ніяк не
мотивоване. Це, враховуючи суть спору, свідчить про нез’ясування
всіх обставин та недослідження всіх доказів, які мають значення
для правильного розгляду господарської справи.
Беручи до уваги вказані обставини та враховуючи встановлені ст.
ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
межі касаційного
провадження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та
постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а
справа – направленню на новий розгляд, під час якого слід
усунути допущені порушення процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Рівнесільмаш” задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
12.08.2002 та рішення господарського суду Рівненської області
від 26.06.2002 у справі № 17/261 скасувати.
Справу направити до господарського суду Рівненської області
на новий розгляд.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
В.Цвігун