ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2002 Справа N 13/67-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Грека Б.М.
суддів: Черкащенка М.М.,
Чупруна В.Д. (доповідача у справі)
розглянувши у Спеціалізованої Державної податкової
відкритому судовому інспекції по роботі з великими платниками
засіданні касаційну податків у м. Харкові
скаргу від 01.11.2002 р. № 20388/10/33-2
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду
Від 01.10.2002 р.
у справі № 13/67-02
господарського суду Харківської області
за позовом Спеціалізованої Державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові
1.ВАТ “Харківський лікеро-горілчаний завод
до “
2.ВАТ “Градієнт”, м. Донецьк
3.ПП “Промінвест”, м. Донецьк
про визнання угод недійсними
за участю представників сторін:
від позивача Бенда Р.Є. (дор.від 16.10.02 р.
№ 19177/0/33-3)
від 1-го відповідача Табачковська М.А. (дор. від 11.12.02 р.
№ 918)
Блохін С.А. (дор. від 11.12.02 р. № 918)
від 2-го відповідача Поліщук Р.Г. (дор. від 09.12.02р.)
від 3-го відповідача не з’явився
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2002
року (а.с.35-38 т.2) в частині вимог про визнання недійсними
договору купівлі-продажу № 27/01 від 12.11.01 р., укладеного
Державним підприємством “Харківський лікеро-горілчаний завод” та
ВАТ “Градієнт”, м. Донецьк, та договору комісії № 28/01 від
13.11.01 р., укладеного Державним підприємством “Харківський
лікеро-горілчаний завод” та ПП “Промінвест”, м. Донецьк, в
позові відмовлено. В решті позовних вимог провадження по справі
припинено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
01.10.2002 року рішення господарського суду Харківської області
скасовано. В задоволенні позову про визнання недійсним договору
купівлі-продажу № 27/01 від 12.11.01 р., укладеного Державним
підприємством “Харківський лікеро-горілчаний завод” та ВАТ
“Градієнт”, м. Донецьк; договору комісії № 28/01 від 13.11.01
р., укладеного Державним підприємством “Харківський
лікеро-горілчаний завод” та ПП “Промінвест”, м. Донецьк та
контракту № 23/2001 від 15.11.2001 р. між ПП “Промінвест” та
фірмою “EXIM INTERNATINAL” США, відмовити.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції,
Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими
платниками податків у м. Харкові просить її скасувати,
посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи,
обґрунтовує свою позицію допущеними порушеннями судом
апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме в тому,
що справа розглянута за відсутності представників відповідачів
ВАТ “Градієнт” та ПП “Промінвест”, а також судом недосліджені
докази, представлені сторонами в обґрунтування своїх вимог.
Вищий господарський суд України дослідивши матеріали справи,
проаналізував правильність застосування судом норм податкового
законодавства, заслухавши представників сторін
В С Т А Н О В И В:
Між державним підприємством “Харківський лікеро-горілчаний
завод” та відкритим акціонерним товариством “Градієнт”
м. Донецьк був укладений договір купівлі-продажу № 27/01 від
12.11.01 р. Згідно договору лікеро-горілчаний завод мав
поставити ковзаючи контакти ПР 32735-020 ТУ 16,538,083-18 в
кількості 2994000 штук на загальну суму 18682560 грн. (в
т.ч. ПДВ 20% - 3113760 грн.).
За даними позивача, що ґрунтуються на відповіді від 21.02.2002
р. Харківського державного центру стандартизації, метрології і
сертифікації, у вказаному в договорі ТУ є розбіжності у двох
останніх цифрах між даними довідника СРСР, а саме: в довіднику
стоять цифри “78”, а в договорі-18”. З цих підстав позивачем
зроблений висновок про те, що фактично був здійснений продаж
кольорових металів, який підлягає ліцензуванню згідно з діючим
законодавством, а договір суперечить нормам законодавства
(ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) та є такою, що суперечить її
цілям (ст. 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
від 27.03.1991 № 887-12 зі змінами та
доповненнями державне підприємство “Харківський
лікеро-горілчаний завод” вільний у виборі предмета договору,
визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських
взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Не
податковий орган визначає, якими повинні бути істотні умови в
договорах суб'єктів підприємницької діяльності, тому Законом
України “Про державну податкову службу України” від 04.12.1990
№ 509-12 зі змінами та доповненнями передбачено вичерпний
перелік прав і функцій органів податкової служби, згідно якого
податковим органам України Верховною Радою України не надане
право здійснювати контроль за висновком суб'єктами
підприємницької діяльності (СПД) угод, а також установлювати
будь-які обмеження один по одному їхнього виконання,
установлювати будь-які “особливі” чи “загальнообов'язкові” для
СПД і бажані для податкового органа, умови й обмеження в угодах.
Отже державне підприємство “Харківський лікеро-горілчаний завод”
мав право укладати різноманітні угоди, які є похідними,
супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої.
Статутом державного підприємства “Харківський лікеро-горілчаний
завод” передбачено, що підприємство створене, крім виробництва
основної продукції, також для здійснення іншої діяльності, яка
не суперечить чинному законодавству, і ця діяльність повинна
мати на меті задоволення інтересів трудового колективу. Як
вказано у оскарженому договорі, він є оплатним і кошти повинні
надійти на рахунок першого відповідача, тобто за даною операцією
передбачене одержання прибутку. Обмежень щодо укладення
договорів купівлі-продажу, як виду діяльності підприємства, що
не суперечить статуту, в останньому не передбачено. Тим самим,
даний договір укладений в інтересах державного підприємства
“Харківський лікеро-горілчаний завод”.
Позивач наполягає на тому, що замість вказаного у договорі
товару був реалізований лом кольорових металів, і тим самим
самотужки вносить зміни у договір в частині предмету договору,
стороною якого він не є, чим порушує ст. 27 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
від 27.03.1991р. № 887-12 зі
змінами та доповненнями.
Згідно чинного законодавства контроль за вивезенням (ввезенням)
товарів на митну територію України здійснюють митні органи. В
Законі України “Про митну справу в Україні” передбачено, що на
митні органи покладені обов’язки боротьби з контрабандою та
іншими порушеннями митних правил.
Відповідно до ст. 21 Митного кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, товари
та інші предмети переміщуються через митний кордон України під
митним контролем, який здійснюється з метою забезпечення
дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими
особами порядку переміщення через митний кордон України товарів
та інших предметів. При митному оформленні товарів на митниці на
підставі ст. 33 Кодексу вони в обов’язковому порядку оглядаються
та перевіряються працівниками митниці, про що складаються акти
про митний огляд.
Вантажно-митні декларації оформлені відповідно до Типової
технології митного контролю та митного оформлення товарів та
інших предметів, затвердженої наказом Державної митної служби
України від 30.12.1998 № 828, зареєстрованого в Мінюсті України
21.01.1999 № 32/3325, зі змінами та доповненнями: “ВМД
вважається повністю оформленою за наявності на всіх її аркушах
особистої номерної печатки інспектора митниці що здійснив митне
оформлення товару”. Митний огляд вантажів проведено відповідно
до наказу Державної митної служби України від 28.11.2000 № 679.
Вантажно-митні декларації оформлені відповідно до Порядку
заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних
режимів експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення
(вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі,
затвердженої наказом Державної митної служби України від
30.06.1998 № 380, зареєстрованого в Мінюсті України 22.07.1998
р. № 469/2909, зі змінами та доповненнями, та спільного листа
Державної митної служби України від 16.06.1999 № 11/1-6489 та
Державної податкової служби в Україні від 16.06.1999
№ 8677/7/16-1321.
Діюче податкове законодавство не надає органам податкової служби
повноважень щодо визначення відповідності товарів технічним
умовам виробництва або іншим документам, які визначають якість
такого товару, оскільки при митному оформленні на митні органи
покладені також обов’язки здійснення заходів щодо захисту
інтересів споживачів товарів, тобто відповідність по якості.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про
стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.1993 № 46-93, Державної
системи стандартизації України ДСТУ 1.3-93, затвердженої та
введеної в дію наказом Держстандарту України від 29.07.1993
№ 116, ВАТ “Градієнт”, як виготовлювач, гарантує відповідність
виготовлених контактів до їх устаткування всім вимогам технічних
умов при дотриманні вимог транспортування та збереження,
встановлених ТУ.
Державної реєстрації ТУ 16.538.083-18-01 на контакти
8ФР541-019,ПР 32730-015, ПР 32735-020, ПР 32735-010 ВАТ
“Градієнт” мало право не проводити згідно п. 10.2 ст. 10 ДСТУ
1.3-93. Далі по зовнішньоекономічному контракту від 15.11.01
№ 23/2001 вартість одержаних контактів ковзаючих фактично була
оплачена нерезидентом України - фірмою “EXIM INTERNATINAL” США
при відсутності будь-яких скарг з боку нерезидентів: покупця -
фірми “EXIM INTERNATINAL” США і одержувача - фірми “Ассомет
Согрогатіоп”,США по якості, невідповідності двох цифр у
зазначених ТУ (технічних умовах) і т.д. і т.п.
Крім того, ТУ згідно ДСТУ 1.3-93 - це нормативний документ, що
встановлює вимоги до конкретної продукції, послугам, та регулює
відносини між постачальником (розроблювачем, виготовлювачем) і
споживачем (замовником) продукції, послуг, не споживачем,
постачальником і податковим органом. Тобто тільки самі сторони
за договором визначають важливі для них, наприклад, “ТУ” чи ні.
Раз стороні всіх угод не додали ніякого значення ТУ, а угоди
виконані і виконання прийняте без будь-яких скарг по всіх
угодах, отже цифри ТУ значення не мали і вказівка на “ТУ”
фактично виявилося несуттєвою умовою договорів. Не податковий
орган визначає якими повинні бути істотні умови в договорах
суб'єктів підприємницької діяльності, а самі сторони договорів.
Приймаючи до уваги, що виготовлену продукцію - контакти ковзаючи
- неможливо назвати металобрухтом, оскільки ст. 1 Закону України
“Про металобрухт” від 05.05.1999 № 619-Х1У зі змінами та
доповненнями, металобрухт – це непридатні для прямого
використання вироби або їх частини, які по рішенню власника
втратили експлуатаційну цінність у наслідок фізичного чи
морального зносу та мають у собі чорні або кольорові метали або
їхні сплави; а також вироби із металів, що мають непоправний
брак, відходи від виробництва й обробки чорних чи кольорових
металів і їхніх сплавів.
Представлені докази у справі свідчать, що придбані першим
відповідачем контакти ковзаючи були виготовлені в листопаді 2001
року другим відповідачем методом порошкової металургії, тобто по
технологічному процесу, та є готовою продукцією підприємства.
Керівництво другого відповідача не приймало рішення про втрату
експлуатаційної цінності контактів ковзаючих у наслідок
фізичного чи морального зносу для прямого використання, а також
як браковані вироби. Контакти призначені для замикання та
розмикання електричних мереж в апаратах напругою до 1000 В
загального призначення. Скарг від покупців - резидентів України
та покупця ~ нерезидента відносно якості контактів ковзаючих ПР
32735-020, виготовлених в листопаді 2001 року, не поступало. Як
свідчать надані сторонами документи, товар - контакти ковзаючи -
пройшов митне оформлення і в митних документах вказаний саме -
контакти ковзаючи, а не лом кольорових металів.
Вичерпний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню,
зазначений у ст.ст. 2,9 Закону України “Про ліцензування певних
видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
від 01.07.2000
№ 1775-111 зі змінами та доповненнями, не містить такого виду
господарської діяльності як купівля - продаж не тільки виробів
(товарів) з кольорових металів — у вузькому розумінні, але й
кольорових металів у широкому тлумаченні. Тому реалізація
контактів ковзаючих потребує спеціального ліцензування, у
позивача відсутні правові підстави вимагати наявності у
учасників спірного договору такої ліцензії.
Таким чином, приведені висновки зроблені з перевищенням
повноважень, наданих позивачу Законом України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
від 04.12.1990 № 509-12
зі змінами та доповненнями. З таких обставин позовні вимоги про
визнання недійсними договору купівлі-продажу № 27/01 від
12.11.2001, укладеного Державним підприємством Харківський
лікеро-горілчаний завод” та відкритого акціонерного товариства
“Градієнт” м. Донецьк, як такого, що суперечить вимогам
законодавства (ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) та статутної
діяльності (ст. 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) ґрунтуються на
помилковому розумінні чинного законодавства, тому задоволенню не
підлягають.
В обґрунтування вимог щодо визнання недійсним договору комісії
№ 28/01 від 13.11.2001, укладеного Державним підприємством
Харківський лікеро-горілчаний завод” та приватного підприємства
“Промінвест” м. Донецьк, позивач посилається на сумнівність
підписів директора гр. Сиваченка О.М. та факт передачі Державним
підприємством Харківський лікеро-горілчаний завод” товару, тому
цей договір повинен бути визнаний недійсним в порядку ст. 58 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, як здійснений лише для виду, без наміру
створити юридичні наслідки або з метою прикрити іншу угоду.
У матеріалах справи є нотаріально завірена заява гр. Сиваченка
Олександра Михайловича, в якій він підтверджує свій підпис під
документами (перелік наведений у заяві), хоча позивач наполягає
на проведенні експертизи про відповідність підписів гр.
Сиваченка О.М. справжнім на документах, які ним начебто були
підписані, що свідчить про відсутність у позивача
документального підтвердження того, що документи ПП “Промінвест”
підписані неналежною особою, або особою, яка не мала повноважень
їх підписувати, і висновки стосовно цього зроблені позивачем на
припущенні.
Перший відповідач надав до суду вищевказаний договір комісії,
який має усі ознаки даного виду цивільно-правових угод, має
підписи сторін, які скріплені печатками підприємств.
Виконання договору, тобто передача на комісію товарів першим
відповідачем та прийняття їх третім відповідачем підтверджено
документами, наявність яких не спростована позивачем. Крім того,
даний товар було реалізовано нерезиденту, таким чином, вимоги
позивача в цій частині не доведені документально.
Позивач у позові просить визнати недійсним контракт № 23/2001
від 15.11.2001, укладеного між приватним підприємством
“Промінвест” м. Донецьк та фірмою “EXIM INTERNATINAL” США, як
такий, що укладений з метою незаконного відшкодування податку на
додану вартість з державного бюджету.
Згідно з положенням ст. 15 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає
територіальну підсудність справ господарського суду, справи у
спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні
господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів
недійсними розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити
на користь другої сторони певних дій, таких як: передати майно,
виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Жодна із
сторін - учасників даного контракту — не знаходиться на
території Харківської області, тому справа в цій частині не може
розглядатися у господарському суді Харківської області.
Крім того, учасником даного контракту є нерезидент -
підприємство, яке знаходиться і зареєстроване у США. За даним
контрактом спори, що виникають при його виконанні, підлягають
розгляду у Міжнародному комерційному суді при
Торгово-Промисловій палаті України.
За таких обставин спір про визнання даного контракту недійсні не
підлягає розгляду в господарських судах України і провадження по
справі підлягає припиненню в порядку п. 1 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Таким чином, наведене свідчить, що перший та другий відповідачі
уклали між собою дійсні договори, а тому висновок позивача щодо
?в недійсності є помилковим.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, рішення господарського суду Харківської області
у справі № 13/67-02 обґрунтованим, та таким, що відповідає
вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст.ст. 224-240, 395-412 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, керуючись 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
від 01.11.2002 р. № 20388/10/33-2 у справі № 13/67-02
господарського суду Харківської області задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
01.10.2002 року у зазначеній справі скасувати.
3. Залишити без змін рішення господарського суду Харківської
області від 28.08.2002 р. в цій справі.
4. На виконання цієї постанови доручити господарському суду
Харківської області видати відповідні накази.
3. Справу № 13/67-02 повернути до господарського суду
Харківської області.
Головуючий Б.Грек
Судді М.Черкащенко
В.Чупрун