ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2002 Справа N 20-4/042
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.
– головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П.
за участю представників сторін:
позивача – Дмитричьової Т.П. ,
відповідача – Григор’ївського М.В., Пілінцова С.Г., Білошицького
О.Д., Ласкавого В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Озеленювач», м. Севастополь (далі – ВАТ “Озеленювач”)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.09.2002
зі справи № 20-4/042
за позовом ВАТ “Озеленювач”
до Приватного підприємства “Компанія “Форклас», м. Севастополь
(далі – ПП “Компанія “Форклас”),
третя особа – державна податкова інспекція у Ленінському районі
м. Севастополя (далі – ДПІ)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від
24.07.2001,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.04.2002
(суддя Котлярова Є.Л.) позов задоволено: визнано недійсним
договір купівлі-продажу від 24.07.2001, укладений ВАТ
“Озеленювач» і ПП “Компанія “Форклас”. У прийнятті цього рішення
суд виходив з того, що майно, яке було предметом
купівлі-продажу, перебувало у податковій заставі, і відчужено
ВАТ “Озеленювач» без згоди органу державної податкової служби,
тобто з порушенням статті 5 Указу Президента України від
04.03.98 № 167/98 “Про заходи щодо підвищення відповідальності
за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами»
(далі-Указ).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.09.2002 (головуючий Заплава Л.Н., судді: Видашенко Т.С. і
Щепанська О.А.) зазначене рішення скасовано і у позові
відмовлено. Названий суд мотивував це тим, що у зв’язку з
недодержанням органом державної податкової служби вимог
підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 і пунктів 8.1 і 8.2 статті 8
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
(далі-Закон) право податкової застави не виникло, і отже підстав
для визнання оспорюваного договору недійсним не було. До того ж,
на думку суду апеляційної інстанції, цей договір не порушував
прав і охоронюваних законом інтересів позивача, і тому в
останнього не виникло передбачене статтею 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
право на звернення з
позовом до господарського суду.
ВАТ “Озеленювач» вважає, що судом апеляційної інстанції
неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки
названий суд в прийнятті оскаржуваної постанови керувався
приписами Закону, у той час як, на думку скаржника, слід було
виходити з вимог Указу, згідно з якими відчуження майна, що
перебувало у податкові заставі, могло здійснюватися лише за
письмовою згодою ДПІ.
ПП “Компанія “Форклас” проти доводів ВАТ “Озеленювач» заперечує,
посилаючись на відсутність в останнього права на звернення з
позовом, оскільки його права і охоронювані законом інтереси
оспорюваним договором не порушено. Крім того, ПП “Компанія
“Форклас” зазначає, що на момент укладення цього договору ВАТ
“Озеленювач» мало заборгованість перед бюджетом меншу, ніж
заборгованість бюджету перед цим акціонерним товариством, і тому
з огляду на вимоги абзацу третього пункту 4 Порядку звернення
стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі,
для погашення податкової заборгованості платника податків (крім
фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності) та
реалізації такого майна, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 22.06.98 № 941, майно ВАТ “Озеленювач» не
перебувало у податкові заставі.
ДПІ у відзиві на касаційну скаргу підтримує викладене у рішенні
суду першої інстанції.
Судовими інстанціями у даній справі встановлено такі обставини.
01.07.2000 ДПІ надіслала на адресу ВАТ “Озеленювач» повідомлення
про податкову заставу належного йому майна та майнових прав у
зв’язку із заборгованістю названого акціонерного товариства
перед бюджетом.
24.07.2001 ВАТ “Озеленювач» (продавець) і ПП “Компанія “Форклас”
уклали договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного
будівництва. У пункті 8 цього договору зазначено, що цей об’єкт,
зокрема, нікому не заставлений.
На час здійснення купівлі-продажу заборгованість ВАТ
“Озеленювач» перед бюджетом становила 32824,46 грн.
Передбаченої частиною другою статті 5 Указу згоди органу
державної податкової служби на відчуження майна ВАТ “Озеленювач»
не одержувало.
З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції на
підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
визнав оспорюваний договір недійсним.
Таке рішення відповідало нормам матеріального права, зокрема
Указу, які були чинними на час виникнення податкової застави і
укладення зазначеного договору. Згідно з пунктом 4 Перехідних
положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Указ діяв до
набрання чинності Законом.
Застосування судом апеляційної інстанції до правовідносин, що
існували між ВАТ “Озеленювач» і органом державної податкової
служби, приписів статей 6 і 8 Закону є помилковим, оскільки
відповідні норми набрали чинності 01.10.2001 (пункт 19.1 статті
19 Закону), тобто після як виникнення податкової застави на
підставі Указу, так і укладення оспорюваного договору.
Зворотної дії в часі Закон не має.
Доводи ПП “Компанія “Форклас”, засновані на приписах згаданої
постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.98 № 941, судом
не беруться до уваги з урахування такого.
Згідно з частиною першою статті 7 Указу податкова застава
припинялася виключно погашенням або списанням у встановленому
порядку податкової заборгованості.
Частиною другою статті 12 та абзацом шостим статті 15 Указу, на
виконання яких приймалася постанова Кабінету Міністрів України
від 22.06.98 № 941 (див. преамбулу цієї постанови), останній
уповноважувався затвердити лише порядок звернення стягнення на
рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, та наступної
реалізації такого майна. Визначення умов, за яких майно платника
податків не перебуває у податковій заставі і майнова
відповідальність не настає, Указ до компетенції Кабінету
Міністрів України не відносив. Отже пункт 4 затвердженого цією
постановою Порядку звернення стягнення на рухоме майно, що
перебуває у податковій заставі, для погашення податкової
заборгованості платника податків (крім фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності) та реалізації такого майна не
відповідав частині першій статті 7, частині другій статті 12 та
абзацу шостому статті 15 Указу і згідно з частиною другою статті
4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
може бути застосований господарським судом.
Судом апеляційної інстанції не враховано приписи пункту 1 статті
83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо права господарського суду визнавати недійсним договір, який
суперечить законодавству. Названа норма не ставить реалізацію
судом такого права у залежність від наявності порушення прав чи
охоронюваних законом інтересів позивача.
Таким чином, суд апеляційної інстанції припустився неправильного
застосування норм матеріального і процесуального права, у
зв’язку з чим оскаржувана постанова від 19.09.2002 з даної
справи підлягає скасуванню. Рішення суду першої інстанції слід
залишити без змін.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 111-7, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.09.2002 зі справи № 20-4/042 скасувати.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 24.04.2002 з
цієї справи залишити без змін.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко