ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2002 Справа N 12/222
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Полякова Б.М.
суддів: Яценко О.В., Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну Відкритого акціонерного товариства
скаргу “Донецький завод гірничорятувальної
апаратури”
на постанову від 31.07.2002 р. Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 12/222 господарського суду
Донецького області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Донецький завод гірничорятувальної
апаратури” (далі – ВАТ “Донецький
завод ГРА”)
до Центрального штабу державної
воєнізованої гірничорятувальної
служби у вугільній промисловості
України (далі – Центральний штаб
ДВГРС ВП України)
Про визнання відповідача солідарним боржником по
заборгованості перед позивачем на суму 1001700 грн. за
несвоєчасне виконання грошового зобов’язання
в судовому засіданні взяли Шепелєва Н.Ю. – дов. від 09.12.2002
участь представники: р.
від позивача: № юр/1229
від відповідача: Колядка О.М. – дов. від 31.07.2002
р.
№ 10-963
Заслухавши доповідь судді Яценко О.В., пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Донецький завод ГРА” звернулося до господарського суду
Донецької області з позовом про визнання Центрального штабу
ДВГРС ВП України солідарним боржником по заборгованості
житлово-комунальної контори державної воєнізованої
гірничорятувальної служби у вугільній промисловості перед
позивачем на суму 1001700 грн. за несвоєчасне виконання
грошового зобов’язання.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв’язку з прийнятим
рішенням про ліквідацію житлово-комунальної контори та
недостатністю майна господарського об’єкту, що ліквідується, для
погашення боргів кредиторів на підставі ст. 51 Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, житлово-комунальна контора повинна була
ліквідовуватись через процедуру банкрутства, а не на підставі
Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
. На
підставі ст. 175 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відповідач як розпорядник майна боржника, несе солідарну
відповідальність, так як припустив порушення чинного
законодавства України.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.06.2002 р.
(суддя – Склярук О.І.) в задоволенні позовних вимог було
відмовлено в зв’язку з необґрунтованістю.
Рішення суду мотивоване тим, що житлово-комунальна контора за
правоустановочними документами не є суб’єктом підприємницької
діяльності, є планово-збитковою організацією, не вело діяльності
з метою одержання прибутку, фінансувалось Центральним штабом
ДВГРС, тому сам лише факт реєстрації як суб’єкта підприємницької
діяльності цього не доводить, порушень відповідачем п. 1 ст. 51
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
не доведено. Суд також
зазначив безпідставність посилання на ст. 157 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, так як не доведено, що відповідач є
солідарним боржником по зобов’язанням житлово-комунальної
контори.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
31.07.2002 р. (судді – Кондратьєва С.І., Калантай М.В.,
Старовойтова Г.Я.) апеляційну скаргу відповідача на рішення
господарського суду Донецької області від 20.06.2002 р. було
залишено без задоволення, а рішення – без зміни, з тих же
підстав.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, позивач просить скасувати постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 31.07.2002 р., посилаючись
на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального
права при її прийнятті.
Відповідач подав до касаційної інстанції відзив на скаргу ВАТ
“Донецький завод ГРА”, в якому відхиляє вимоги позивача,
зазначає, що оскаржувана позивачем постанова винесена з
додержанням норм матеріального та процесуального права та
просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову у
справі без зміни.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваних постанови та рішення, дійшла
висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій, при
прийнятті рішення та постанови у справі за зібраними та
оціненими доказами, не було порушено норми матеріального права,
виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що
житлово-комунальна контора є юридичною особою і функціонує на
підставі Положення про ДВГРС, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України № 608 від 05.11.1992 р. “Про державну
воєнізовану гірничорятувальну службу у вугільній промисловості”,
Статуту Центрального штабу ДВГРС і здійснює свою діяльність на
базі планово-збиткової доходно-видаткової служби, джерелами якої
є квартплата та фінансування Центральним штабом ДВГРС і не може
бути суб’єктом підприємницької діяльності.
Згідно преамбули Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
він встановлює умови та порядок відновлення
платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника
або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної
процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд вирішує господарські спори
на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України
“Про господарські суди”, цього Кодексу, інших законодавчих актів
тощо і не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці
акти не відповідають законодавству.
Таким чином, враховуючи матеріали справи, суди першої та
апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо
неможливості проведення процедури ліквідації житлово-комунальної
контори за процедурою банкрутства.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права і обов’язки виникають з угод, з адміністративних
актів, внаслідок заподіяння шкоди, внаслідок інших дій громадян
і організацій, внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання
цивільно-правових наслідків.
Солідарна відповідальність може застосовуватись у випадках,
встановлених законом або договором та можлива лише тоді, коли
мається декілька суб’єктів господарювання на боці боржника.
Коло відповідальних суб’єктів, які повинні відповідати за своїми
зобов’язаннями, чітко визначають вищевказані закони та
нормативно-правові акти.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач, звертаючись до суду з позовом,
зобов’язаний був довести обставини, з яких виникає право вимоги
до відповідача про відшкодування боргу за солідарним
зобов’язанням.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції зроблений
правильний висновок щодо недоведеності позову на підставі того,
що докази, надані позивачем, не пов’язані із зобов’язаннями, що
виникли між сторонами у справі, відповідачем та
житлово-комунальною конторою.
Таким чином, рішення та постанова у справі прийняті з
додержанням норм чинного законодавства України, тому, підстав
для їх зміни або скасування не вбачається.
Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Донецький завод гірничорятувальної апаратури” на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2002 р. у
справі № 12/222 залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
31.07.2002 р. у справі № 12/222 залишити без зміни.
Головуючий Поляков Б.М.
Судді: Яценко О.В.
Цвігун В.Л.