ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2002 Справа N 10-12/46
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого)
Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
за участю представників позивача: Матвієвського О.В. дов. № 58
від 30.05.2002 року, відповідача: Закритого акціонерного
товариства “Дніпро-прогрес” Мирончука О.В. дов. № 34-08/02 від
28.08.2002 року, Северина В.В. дов. № 95-12/02 від 10.12.2002
року, відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліка-
Лінк” – не з’явились, розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку
“Прем’єрбанк” на рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 20.06.2002 року та постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 03.09.2002 року у справі №
10-12/46 за позовом Акціонерного комерційного банку
“Прем’єрбанк” до Закритого акціонерного товариства “Дніпро-
прогрес”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліка-Лінк”
про звернення стягнення на майно,
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2001 року Акціонерний комерційний банк “Прем’єрбанк”
звернувся з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства
“Дніпро-прогрес” і Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліка-
Лінк” про звернення стягнення на заставлене за договором від
09.01.1998 року майно, посилаючись на не належне виконання
останніми умов укладеного кредитного договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
20.06.2002 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 03.09.2002 року рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення
скасувати, як винесені з порушенням норм матеріального та
процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до суду не
надходили.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як видно із матеріалів справи, що 31.07.1997 року між АКБ
"Прем’єрбанк” і ЗАТ “Дніпро-Прогресс” було укладено кредитний
договір № 66-в, згідно з яким відповідач отримав кредит в
розмірі 100 000 доларів США зі строком повернення до 30.12.1997
року, і сплатою 40% річних у валюті кредиту. На виконання
зазначеного договору, між сторонами 09.01.1998 року було
укладено договір застави основних засобів на суму 350 000 грн.
Крім того, укладеною сторонами додатковою угодою від 17.08.1997
року до зазначеного кредитного договору від 31.07.1997 року,
строк повернення кредиту продовжено до 16.11.1998 року.
Відмовляючи в позові за пропуском строку позовної давності, суд
виходив з того, що відповідно до умов укладеного кредитного
договору, з урахуванням внесених до нього змін, право на позов у
позивача виникло 16.11.1998 року, оскільки у встановлений
договором строк відповідач свої зобов’язання щодо сплати кредиту
і відсотків по ньому не виконав, а позов до суду було заявлено
06.12.2001 року, тобто після закінчення строку позовної
давності.
Відповідно до вимог ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк
для захисту права за позовом особи, права якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
Таким чином, висновок суду щодо пропуску позивачем строку
позовної давності відповідає матеріалам справи і вимогам закону.
Також, суд дійшов правильного висновку проте, що строк позовної
давності пропущений і в частині оплати відсотків за спірним
кредитним договором, оскільки відповідно до вимог ст. 84 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, з закінченням строку позовної давності по
головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і
по додатковій вимозі (неустойка, поручительство тощо).
Згідно ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
закінчення строку позовної
давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в
позові.
Отже, суд правомірно і обґрунтовано відмовив позивачу в позові
за пропуском строку позовної давності.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
З огляду викладеного, судом дана правильна юридична оцінка
обставинам справи та їх повно встановлено у прийнятих судових
рішеннях і, тому зазначені рішення слід залишити без змін.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Прем’єрбанк”
залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 03.09.2002 року без змін.
Головуючий В.С. Перепічай
Судді І.В. Вовк
П. А. Гончарук