ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2002 Справа N 28/88
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
суддів: Рибака В.В.
Уліцького А.М.
за участю представника
позивача Меркулов П. Ю. за доруч. від 05.12.02
розглянув Державної податкової інспекції у м.
касаційну скаргу Краматорську
на постанову від 29.08.02
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 28/88
господарського суду Донецької області
за позовом дочірнього підприємства
“Зовнішньоторгівельної фірми” відкритого
акціонерного товариства “Краматорський
завод важкого верстатобудування”
до Державної податкової інспекції у м.
Краматорську;
відділення Державного казначейства у м.
Краматорську
Про стягнення 301582,48 грн.
В С Т А Н О В И В:
Дочірнє підприємство “Зовнішньоторгівельна фірма” відкритого
акціонерного товариства “Краматорський завод важкого
верстатобудування” пред'явило в суді позов до Державної
податкової інспекції у м. Крамторську та відділення Державного
казначейства у м. Краматорську про стягнення бюджетної
заборгованості по податку на додану вартість за грудень 2000 р.,
лютий, березень, квітень 2001 р. в сумі 275409 грн., а також
відсотків на суму бюджетної заборгованості станом на 04.02.02 в
сумі 26173,48 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.05.02
(суддя Кониченко О.М.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через відділення
Державного казначейства у м. Краматорську на користь ДП
“Зовнішньоторгівельна фірма” ВАТ “Краматорський завод важкого
верстатобудування” бюджетну заборгованість з податку на додану
вартість за грудень 2000 р., лютий, березень, квітень 2001 р. в
сумі 275409 грн., а також проценти на суму бюджетної
заборгованості у розмірі 26059,59 грн.
В решті позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
29.08.02 (судді: Колядко Т.М. — головуючий, Мирошниченко С.В.,
Скакун О.А.) рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов частково і залишаючи рішення без змін,
судові інстанції виходили з того, що емітовані комерційними
банками України векселі можуть видаватися для передоплати за
продукцію, роботи та послуги.
Видача векселя припиняє грошові зобов'язання щодо платежу за
договором і є підставою для виникнення грошового зобов'язання
щодо платежу за векселем, у зв'язку з чим лише тільки передача
емітованого комерційним банком векселя як передоплати за товар
не є першою подією в розумінні пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
вексель не є еквівалентом грошових коштів.
Першою подією у такому випадку буде або відвантаження товарів
або надходження грошових коштів за пред'явленими до сплати
векселями.
Перерахування Українським акціонерно-комерційним промислово-ін
вестиційним банком коштів на рахунки постачальників позивача не
суперечить вимогам пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і є підставою для
виникнення у позивача права на податковий кредит, оскільки
обов'язок банку перерахувати зазначені кошти забезпечений його
борговими зобов'язаннями перед покупцем продукції. Тобто в
даному випадку кошти, фактично одержані постачальниками
продукції від банку, прирівняні до коштів, які вони могли б
отримати безпосередньо від ДП “Зовнішньоторгівельна фірма” ВАТ
"Краматорський завод важкого верстатобудування”.
Стягнення коштів із Державного бюджету України судові інстанції
обґрунтовують і вимогами пп. 7.7.1, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м.
Краматорську просить постанову Донецького апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду Донецької
області скасувати і постановити нове рішення яким в позові
відмовити, посилаючись на порушення судом пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заслухавши доповідь судді Кочерової Н.О., пояснення представника
позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи
та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивачем
та ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування” було
укладено договори: № 0719 від 19.07.00, відповідно до якого ВАТ
поставляє верстат, а позивач здійснює оплату у грошовій формі; №
1211 ВТФ від 11.12.00 також на поставку верстату, оплата за який
здійснюється позивачем у грошовій формі; № 28 від 22.12.00
предметом якого є виготовлення та поставка комплектів запасних
частин до станків, оплата здійснюється позивачем у грошовій
формі, і договір № ВТФ 0718 від 18.07.00 предметом якого є
поставка верстату, оплата здійснюється позивачем також у
грошовій формі.
15.01.01 ДП “Зовнішньоторгівельна фірма” ВАТ “Краматорський
завод важкого верстатобудування” уклало з ТОВ “Пента” договір №
804/690/0111-5, відповідно до якого ТОВ “Пента” поставляє
будматеріали, а позивач здійснює передоплату у грошовій формі.
Українським акціонерно-комерційним промислово-інвестиційним
банком і Дочірнім підприємством “Зовнішньоторговельна фірма” ВАТ
“Краматорський завод важкого верстатобудування” були укладені
договори на придбання фінансових векселів:
№ 5 від 13.12.00 на суму 300000 грн. — 1 вексель, який передано
позивачу згідно акта від 14.12.00, а також 14.12.00 позивачем
передано ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування” в
оплату за станок по договору № ВТФ 08 від 06.12.00 та ВТФ 1211
від 11.12.00;
№ 6 від 19.12.00 на суму 20000 грн. — 1 вексель, який передано
позивачу згідно акта від 22.12.00, а також 22.12.00 позивачем
передано ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування” в
оплату за станок по договору ВТФ 08 від 06.12.00;
№ 8 від 26.12.00 на суму 300000 грн. 1 вексель, який передано
позивачу 29.12.00, а також 29.12.00 позивачем передано ВАТ
“Краматорський завод важкого верстатобудування” в оплату за
запчастини, станок за договорами № 1812 від 18.12.00, ВТФ 08 від
06.12.00;
№ 9 від 09.01.01 на суму 200000 грн. 1 вексель;
№ 10 від 19.01.01 на суму 150000 грн. 1 вексель;
№ 11 від 25.01.01 на суму 60000 грн. 1 вексель;
№ 12 від 02.02.01 на суму 95000 грн. 1 вексель;
№ 13 від 19.02.01 на суму 10000 грн. 1 вексель;
№ 15 від 21.02.01 на суму 65000 грн. 1 вексель;
№ 17 від 23.02.01 на суму 65000 грн. 1 вексель;
№ 1/17 від 23.02.01 на суму 65000 грн. 1 вексель;
№ 23 від 16.03.01 на суму 145000 грн. 1 вексель та на суму 25000
грн. 1 вексель;
№ 24 від 20.03.01 на суму 140000 грн. 1 вексель;
№ 29 від 30.03.01 на суму 300000 грн. 3 векселя;
№ 31 від 04.04.01 на суму 105000 грн. 1 вексель;
№ 33 від 10.04.01 на суму 12616 грн. 1 вексель; вказані векселі
були отримані позивачем і передані ВАТ “Краматорський завод
важкого верстатобудування” та ТОВ “Пента”.
Відповідно листів відділення “Промінвестбанку” у м. Краматорську
№ 43-01/1158 від 01.08.01 та № 43-01/172 від 06.02.02 фінансові
векселі були оплачені законному векселедержателю банком.
Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
векселі отримані, але не оплачені
платником податку, або видані, але не оплачені платником
податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового
кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій,
по яких такі векселі використовуються.
Суд при прийнятті рішень цих вимог закону не врахував.
На отримані ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування”
кошти були видані податкові накладні позивачу з вказівкою —
передоплата, в яких вказана сума передоплати плюс податок на
додану вартість.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна виписується
на поставку товарів (робіт, послуг).
Виписані ВАТ “Краматорський завод важкого верстатобудування”
податкові накладні не відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Суд, приймаючи рішення, не з'ясував, чи можуть вказані податкові
накладні підтверджувати витрати по сплаті податку і відноситись
до податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
даного виникнення права
платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення
першої з подій:
— або дата списання коштів із банківського рахунку платника
податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки
відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків із
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Заперечуючи проти позову і посилаючись на акт перевірки,
відповідач вказував, що у спірний період не було здійснення
жодної з подій, яка б давала позивачу право на податковий
кредит.
У порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
ці доводи відповідача належним чином не перевірені,
оцінка їм не дана і позивачем вони не спростовані.
Вважаючи, що при прийнятті рішення судом не повно встановлені
обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення
спору, а також допущено порушення норм матеріального права,
постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами
справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9—111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Краматорську задовольнити частково.
Постанову від 29.08.02 Донецького апеляційного господарського
суду та рішення від 17.05.02 господарського суду Донецької
області у справі № 28/88 скасувати, справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді: В.Рибак
А.Уліцький