ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2002 Справа N 24/321
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ТОВ спільного українсько-болгарського підприємства “Атад К”
на постанову від 17.06.2002 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 24/321
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю спільного
українсько-болгарського підприємства “Атад К”
до приватного підприємства “Альба”
про стягнення 66 500 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 26.06.2001 року господарського суду м. Києва позов
задоволено частково з стягненням з відповідача 77 040 грн. з тих
мотивів, що відповідач не виконав зобов’язань за угодою.
Постановою від 17.06.2002 року Київського апеляційного
господарського суду рішення скасоване і в позові відмовлено.
Постанова мотивована недопустимістю доказів, поданих стороною на
підтвердження вини відповідача, та відсутністю в діях сторони
складу цивільно-правової відповідальності.
Позивач наполягає на касаційному перегляді зазначеної постанови
з огляду на порушення апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, а саме статті 203
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, Тимчасової
методики визначення розміру шкоди(збитків), завданих порушенням
господарських договорів, статей 91 та 102 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
і просить її
скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без
змін.
У відзиві приватне підприємство “Альба” вважає, що постанова є
законною і обґрунтованою та стверджує, що даний спір спричинений
винними діями самого позивача, які унеможливили виконання
гарантійних зобов’язань відповідачем.
Заслухавши пояснення представників сторін Т. Бабіча, О. Каца, С.
Кебкала, В. Сердюка, перевіривши правильність застосування
Київським апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням
меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів
знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких
підстав.
Як встановлено судами, на підставі договору від 7.06.1999 року
за № 12/95 та додатковим погодженням до нього від 29.10.1999
року між сторонами виникли цивільні права і обов’язки з
виготовлення і введення в експлуатацію комплексу технологічного
обладнання та оплати виконаних робіт.
Сторони, зокрема, домовилися що роботи будуть виконані до
20.09.1999 року, але монтаж і пуск обладнання був здійснений
лише 18.05.2000 року, про що сторони склали відповідний Акт
(а/с.17). За висновками місцевого господарського суду,
несвоєчасне виконання замовлення обумовило задоволення позову в
частині стягнення пені в розмірі 39 875 грн.
Незабаром в роботі обладнання були виявлені недоліки і замовник
звернувся до виконавця з вимогою їх усунути, оскільки в пункті
2.2.2. договору встановлений гарантійний строк в 12 місяців
обслуговування обладнання з моменту підписання вищевказаного
Акта від 18.05.2000 року.
Подані сторонами докази, на яких ґрунтуються їх доводи стосовно
дотримання виконавцем гарантійних зобов’язань за договором,
свідчить про неузгодження контрагентами обсягів ремонту і його
оплати та зволікання з боку відповідача виконати гарантійні
зобов’язання і, як наслідок, здійснення комплексу ремонтно-
відновлюваних робіт іншою особою - приватним підприємством
“Хелікс”, з яким позивач уклав договір від 1.03.2001 року за №
59/1 і витрати, зроблені кредитором на ремонт, становлять 6 500
грн. (а/с. 12, 73-76, 97-102).
За висновками місцевого господарського суду, недотримання
відповідачем своїх зобов’язань з ремонту обладнання об’єктивно
позбавило позивача виконати замовлення товариства з обмеженою
відповідальністю “Адмірал-Клуб” та пред’явлення останнім до
порушника штрафних санкцій в розмірі 30 030 грн., в сплату яких
позивач передав цьому підприємству певну кількість
пиломатеріалів, що підтверджується матеріалами справи (а/с.22-
27).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не доведеність
позивачем поставки обладнання неналежної якості, оскільки його
дії не узгоджувалися з приписами Інструкції про порядок
приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів
народного споживання, затвердженої постановою Державного
арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 з
наступними змінами (далі скорочено - Інструкція) в частині
обов’язку залучення до прийомки представника виробника у разі
виявлення недоліків в обладнанні і складанні акта про технічний
стан обладнання.
Проте такий висновок суду не є обґрунтованим, оскільки суд
дійшов його, не з’ясувавши досить повно обставин справи і не
перевіривши ретельно доводів позивача: відповідно до статей 151
та 153 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов’язання між сторонами виникли на підставі договору, яким
сторони досягли згоди по всіх істотних умовах і в його тексті
відсутні посилання на застосування контрагентами зазначеної
Інструкції.
Крім того, застосування апеляційним господарським судом до
спірних правовідносин положень Інструкції колегія суддів вважає
помилковим, оскільки предметом договору від 7.06.1999 року за №
12/95 є не поставка, а виготовлення та впровадження обладнання.
З тексту листа відповідача від 20.10.2000 року за № 1/20 (а/с.
73) вбачається, що огляд лінії був проведений спеціалістами, які
зафіксували всі недоліки, що виникли в процесі експлуатації
обладнання з 19.05.2000 року, і результатом такого огляду стали
підготовлені позивачем пропозиції на усунення недоліків в роботі
обладнання.
Наведене свідчить, що всупереч вимогам статті 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд апеляційної
інстанції не дав належної правової оцінки всім обставинам
справи, що призвело до неправильного застосування норм
матеріального права - Інструкції про порядок приймання продукції
виробничо-технічного призначення та товарів народного
споживання, що є підставою для скасування постанови і залишення
без змін рішення у справі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено
факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором і
місцевий господарський суд з урахуванням вимог статей 161 і 203
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
правомірно
задовольнив позов.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
спільного українсько-болгарського підприємства “Атад К”
задовольнити.
2.Постанову від 17.06.2002 року Київського апеляційного
господарського суду у справі № 24/321 скасувати, а рішення від
26.06.2001 року господарського суду м. Києва залишити без змін.
3.Стягнути з приватного підприємства “Альба” (м. Київ, вул.
Л.Толстого, 43, оф.18, р/р 26004000299701 в АКБ”Київ”, МФО
322948, код ЄДРПОУ 30372813) на користь товариства з обмеженою
відповідальністю спільного українсько-болгарського підприємства
“Атад К” (м. Київ, вул. Саксаганського,84/86, оф.25, р/р
26005300278 в АКБ “Форум”, МФО 322948) 767 (сімсот шістдесят
сім) грн. 50 коп. в рахунок відшкодування витрат з сплати
державного мита.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.
Головуючий, суддя М. Кузьменко
Суддя І. Васищак
Суддя В. Палій