ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Скрипничук І.В.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Новосад Д.Ф.,
судді: Михалюк О.В., Мельник Г.І.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2002 Справа N 2/2670-297/35
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Вовка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представника позивача – Ніндипової Т.А.
касаційну скаргу Чернівецького центрального
відділення Промінвестбанку
на постанову від 27.08.2002
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 2/2670-297/35
господарського суду Чернівецької області
за позовом Чернівецького центрального
відділення Промінвестбанку
до ВАТ “Чернівціцукорсервіс”
Про стягнення 1 103 470,00 грн.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час
і місце слухання справи сторони повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2000 року Чернівецьке центральне відділення
Промінвестбанку України звернулось з позовом до ВАТ
“Чернівціцукорсервіс” про стягнення 1 103 470,00 грн. боргу
згідно кредитного договору № 11 від 19.05.1998. Свої вимоги банк
обґрунтовував неможливістю погасити заборгованість шляхом
звернення стягнення на заставлене майно, використовуючи своє
право, яке витікає з договору застави та мирових угод.
Рішенням арбітражного суду Чернівецької області від 22.01.2001
Чернівецькому центральному відділенню Промінвестбанку України у
позові відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач реалізував
право звернення стягнення на предмет застави в порядку ст. 23
Закону України “Про заставу”, а тому, в даному випадку,
задоволення відповідних вимог відбувається за рахунок реалізації
отриманого права вимоги від цукрових заводів, тобто боржників
відповідача, а не від самого відповідача по даній справі.
Постановою голови арбітражного суду Чернівецької області від
06.04.2001 вищезазначене рішення суду залишено без змін.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2002 у справі № 2/2670-297/35 постанову голови
арбітражного суду Чернівецької області залишено без змін, а
апеляційну скаргу - без задоволення.
У касаційній скарзі Чернівецьке центральне відділення
Промінвестбанку України просить скасувати постанову апеляційного
суду та прийняти нове рішення, яким стягнути з ВАТ
“Чернівціцукрсервіс” заборгованості по кредитному договору від
19.05.1998 № 11. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційним судом
порушені норми процесуального та матеріального права, зокрема
ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Письмового відзиву на касаційну скаргу відповідач до суду не
надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши правильність застосування Львівським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як це вбачається із матеріалів справи, 19.05.1998 сторони уклали
між собою кредитний договір за № 11, відповідно до умов якого, з
урахуванням внесених до нього змін, позивач відкрив відповідачу
кредитну лінію з терміном погашення в один рік на суму
1150000,00 грн.
В рахунок забезпечення кредитного договору 11.05.1999 сторони
уклали між собою також договір застави майнових прав, відповідно
до умов якого відповідач, як заставодавець, передав позивачу у
заставу право вимоги по зобов'язаннях, які витікають із
відповідних договорів, що були укладені відповідачем, у тому
числі, з ВАТ “Цукровий завод “Хрещатик” та ВАТ “Кельменецький
цукровий завод”.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду, позивач, виходить з
того, що перевід заставленого права вимоги не обмежує його прав
як заставодавця щодо задоволення вимог, які випливають з
кредитного договору, тим більше, що зобов'язання за цим
договором не припинені. У цьому зв'язку позивач вважає можливим
одержати задоволення своїх вимог з іншого майна боржника, тобто
не підставі ст. 24 Закону України “Про заставу”.
На думку Вищого господарського суду, така позиція позивача є
помилковою.
Як встановлено судами, у зв'язку з прострочкою виконання
кредитного договору позивач, звернувся в арбітражний суд з
позовами про переведення на нього заставленого права. При цьому,
рішеннями суду від 25.05.2000, які були постановлені за
відповідними справами, були затверджені мирові угоди, відповідно
до яких заставодавець передав позивачу ті вимоги, що випливають
із заставленого права, а саме передав право вимоги по
зобов'язаннях від ВАТ “Цукровий завод “Хрещатик” та ВАТ
“Кельменецький цукровий завод”. У цьому ж зв'язку позивач
частково задовольнив свої вимоги за рахунок заставлених майнових
прав.
Дійсність вищенаведених обставин підтверджується сукупністю
відповідних документів, які є у матеріалах справи і не
оспорюється жодною з сторін.
Відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про заставу”, при
заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться
шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги.
Суд апеляційної інстанції врахував зазначені вимоги
законодавства про заставу і дав належну правову оцінку
встановленим по справі обставинам.
Зокрема, суд вірно зазначив, що позивач використав набуте право
вимагати в судовому порядку переводу заставленого права на
нього, оскільки він звернувся в суд саме з цього приводу з
відповідними вимогами, які були задоволені. Тобто апеляційний
суд дійшов до обгрунтованого висновку про те, що у даному
випадку реалізацію заставлених майнових прав, з урахуванням
визначеної законом особливості саме цього предмету застави, слід
вважати такою, що відбулася.
У цьому зв'язку посилання позивача на ту обставину, що з
заставленого майна він фактично отримав задоволення своїх вимог
лише частково, суд не приймає до уваги, оскільки у даному
випадку наведене не обумовлює право заставодержателя одержати
суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги з іншого
майна боржника, тобто з відповідача по справі.
Посилання позивача на процесуальні порушення, які, на його
погляд, мали місце при розгляді справи, суд не приймає до уваги,
оскільки зазначене не відповідає дійсності.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Чернівецького центрального відділення
Промінвестбанку України залишити без задоволення.
Рішення арбітражного суду Чернівецької області від 22.01.2001,
постанову голови арбітражного суду Чернівецької області від
06.04.2001 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.08.2002 по справі № 2/2670-297/35 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Вовк І.В.