ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2002 Справа N А-8/129
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Грека Б.М. – (доповідача у справі),
суддів : Черкащенка М.М.,
Чупруна В.Д.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні Івано-Франківську
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 27.06.2002
у справі № А-8/129
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Державної міського підприємства
“Івано-Франківськтеплокомуненерго”
до Державної податкової інспекції у м.
Івано-Франківську
про визнання недійсним рішення ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача – Вацеба І.М. за дов. від 12.11.2002 № 3-1/1058
Сурков М.С. за дов. від 12.11.2002 № 3-1/1059
Рошнівська Л.М. за дов. від 12.11.2002 № 3-1/1057
відповідача – Перегінець Л.В. за дов. від 05.11.2001 № 10-
418/31911
Пилипонюк Т.Р. за дов. від 13.11.2002 № 10-
418/40657
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
13.05.2002 у справі № А-8/129 (суддя Шіляк М.А.) задоволено
позов ДМП “Івано-Франківськтеплокомуненерго” до ДПІ у м. Івано-
Франківську
про визнання частково недійсним рішенням.
Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що сума
дотацій з міського бюджету для відшкодування різниці в цінах на
послуги теплопостачання населенню не може включатись до бази
оподаткування, оскільки вона не є сумою коштів, що отримані від
операції з продажу товарів (робіт, послуг), тому, що фінансове
управління міськвиконкому не купувало у позивача призначені
населенню послуги, а комплексувало понесені збитки.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.06.2002 у (судді: Процик Т.С., Галушко Н.А., Юрченко Я.О.)
вказане рішення залишено без змін з тієї ж самої підстави.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ДПІ в
місті Івано-Франківську подала касаційну скаргу у зв’язку з чим
просить скасувати рішення господарського суду та постанову і
прийняти нове судове рішення.
На думку податкової інспекції місцевим та апеляційним
господарськими судами неправильно застосовано норми
матеріального права, зокрема ст. ст. 3, 4, 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) . Так, судом невірно
застосовано п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) .
Податкова інспекція вважає, що в судових актах здійснено
розмежування щодо надання послуг позивачем – як окремої
операції, а компенсація бюджетом збитків від діяльності – як
іншої, що суперечить як п. 3.1.1 ст. 3 так і п. п. 7.4.2-7.4.3
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) .
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оспорюваних судових рішень та
заслухавши представників сторін,
В С Т А Н О В И Л А :
ДПІ в м. Івано-Франківську здійснена перевірка Державного
міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго” з
питань дотримання вимог законодавства про оподаткування за
період з 01.01.2000 по 01.10.2001 по податку на додану вартість
за період з 01.03.2000 по 30.11.2001. За наслідками перевірки
складено акт № 44/23-1-205 від 22.01.2002, в якому зазначено, що
позивачем порушені вимоги п. п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) ,
перевіркою проведено коригування податкового кредиту по наданих
послугах пропорційно частці використання таких послуг в
оподаткованих операціях, тобто частці пропорційно затвердженого
тарифу.
На підставі пп. 7.7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) підприємству донараховано 2 198
000 грн. за серпень 2000 р. та 2 100 грн. за листопад податку на
додану вартість, а відповідно до п. п. 17.1.3 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників перед
бюджетами та державними цільовими фондами” застосовано штрафні
(фінансові) санкції.
Згідно п. п. 5.3.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) платникові збільшено валові
витрати за 3 квартал 2000 р. на 2 198, 1 тис. грн. та за 4
квартал 2000 р. на 659 000 грн.
В судових актах зазначено, що підприємство згідно із статутною
діяльністю надає громадянам послуги по теплопостачанню,
розрахунки за які проводяться за регульованими тарифами і при
цьому фактичні витрати позивача, понесені при наданні послуг
населенню перевищують тариф, внаслідок чого діяльність є
збиткова компенсація збитків підприємству проводиться шляхом
перерахування коштів міськфінвідділом у вигляді дотацій.
Враховуючи наведені обставини в судових актах зроблено висновок
на підставі п. п. 3.1.1 ст. 3 та п. 4.1 ст. 4 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) , в рішенні та
постанові зазначено, що отримання дотацій не можна вважати
здійснення діяльності, що звільнена від оподаткування та не
можна вважати частковим невикористанням товарів (робіт, послуг)
в оподаткованих операціях, тому правових підстав для
перерозподілу податкового кредиту на підставі п. п. 7.4.2, 7.4.3
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) податкова інспекція не мала.
Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) визначено, що базою оподаткування
операцій з продажу товарів (послуг, робіт) визначається виходячи
з їх договірної вартості, визначеної за вільними або
регульованими цінами (тарифами), а послуги по теплопостачанню
населенню підлягають державному регулюванню та реалізуються за
встановленими тарифами – то базою оподаткування таких послуг є
встановлений тариф.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що підприємство
отримало дотацію на покриття від’ємної різниці, що виникла між
витратами на виготовлення (придбання) теплової енергії і
доходами від її продажу населенню за встановленими тарифами.
За змістом п. п. 3.2.7 ст. 3 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) – бюджетна дотація не є об’єктом
оподаткування.
Згідно п. п. 7.4.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) – у разі коли товари (роботи, послуги),
що виготовлені або придбані, частково – використовуються в
податкових операціях, а частково – ні, до суми податкового
кредиту включається та частина сплаченого (нарахованого податку
при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці
використаних таких товарів (робіт, послуг) в оподаткованих
операцій звітного періоду.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що в судових актах
здійснено розмежування щодо надання послуг позивачем як окремої
операції, а компенсація бюджетом збитків від діяльності – як
іншої, що суперечить як п. п. 3.1.1 ст. 3 так і п. п. 7.4.2,
7.4.3 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР) .
За таких обставин, висновки про правомірне включення до
податкового кредиту дотацій здійснено в порушення вимог
законодавства про оподаткування та ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) .
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази наявності
підтвердження їх цільового надходження та забезпечення
спеціального режиму їх використання (інформації фінвідділу та
платіжні доручення про перерахування коштів), не досліджено
питання щодо наявності ПДВ у сумах бюджетного відшкодування.
Водночас, при ухваленні рішення та постанови не досліджувались
докази щодо обґрунтованості винесення податковою інспекцією
рішення про порушення Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР) від 22.05.1997 та зменшення податку
на прибуток за ІІІ квартал в сумі 659 тис. грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) , касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлено у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановленим обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12) , Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-
Франківську від 14.10.2002 № 36594/10-418 задовольнити частково.
2. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
13.05.2002 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.06.2002 у справі № А –8/129 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до господарського суду Івано-
Франківської області.
Головуючий – суддя Б.Грек
Судді М.Черкащенко
В.Чупрун