ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2002 Справа N 17-3-23/02-2785
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Чабана В.В.
суддів: Жаботиної Г.В., Хандуріна М.І.
У відкритому судовому засіданні за участю представників:
ТОВ “Конкорд” не з’явився
ДПІ у Центральному районі Кириленко Т.В.
м. Одеси
розглянувши касаційну ДПІ у Центральному районі м. Одеси
скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від
16.07.2002р.
у справі № 17-3-23/02-2785
господарського суду Одеської області
за позовом ТОВ “Конкорд”
до ДПІ у Центральному районі м. Одеси
Про визнання недійсним рішення
Рішенням господарського суду Одеської області(суддя Владимиренко
С.В.) від 31.05.2002 позов задоволено з посиланням на те, що
відповідачем неправильно визначено дату виникнення у позивача
податкових зобов’язань з податку на додану вартість.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді
Жукова А.М., Бойко Л.І., Величко Т.А.) від 16.07.2002 вказане
рішення залишене без змін з тієї самої підстави.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями,
відповідач просить їх скасувати і в позові відмовити.
На думку відповідача судом порушені норми матеріального права,
які полягають у тому, що суд неправомірно застосував норми
ст.ст. 2, 3 Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування
операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких
поливно-мастильних матеріалів”, оскільки позивач зареєстрований
як суб’єкт підприємницької діяльності лише у 2001р.
Крім того, відповідач стверджує, що суд не застосував норму
підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000р.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника податкової
служби, Вищий господарський суд України,
В С Т А Н О В И В:
Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Одеси
здійснена перевірка ТОВ “Конкорд” з питань правомірності
обчислення, та повноти сплати до бюджету ПДВ за листопад,
грудень 2001 року за наслідками якої складено акт № 26/2-415 від
18.02.2002р.
В цьому акті зазначено, що підприємством порушені вимоги
підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, які полягають у тому, що
підприємством з суми відвантаженої у листопаді – грудні 2001р.
продукції не зараховано до складу податкових зобов’язань
відповідна сума податку на додану вартість.
На підставі згаданого акта заступником начальника ДПІ у
Центральному районі м. Одеси підприємству донараховано 261099,77
грн. податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції
на суму 48450,676 грн..
З рішенням ДПІ підприємство не погодилось, тому подало позовну
заяву, в якій зазначено, що податковою службою безпідставно
застосовано підпункт 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
підприємством поставлялись паливно-мастильні матеріали. За таких
обставин, вважає підприємство, при віднесені відповідних сум до
податкових зобов’язань та податкового кредиту слід керуватись
Законом України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з
виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних
матеріалів” від 02.03.2000 року із змінами і доповненнями,
внесеними Законами України від 06.04.2000р., від 13.06.2000р. та
від 21.09.2000р..
Господарським судом Одеської області та Одеським апеляційним
господарським судом встановлено, що позивач здійснював поставку
паливно-мастильних матеріалів, зазначених у ст. 2 згаданого
Закону.
Вказаний факт відповідачем не оскаржується.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про тимчасовий порядок
оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та
деяких паливно-мастильних матеріалів податкові зобов’язання з
податку на додану вартість, що виникають у зв’язку з продажем
товарів, визначених у статтях 1 та 2 цього Закону, нараховуються
за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання
продавцем коштів або інших видів компенсації вартості таких
товарів від покупця. При цьому право на збільшення податкового
кредиту платників податку на додану вартість – покупців таких
товарів виникає у податковий період, на який припадає здійснення
оплати коштами або шляхом надання інших видів компенсацій їх
вартості, без застосування положень підпункту 7.3.4 пункту 7.3
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Доказів порушення позивачем вказаних вимог відповідачем не
подано.
Посилання скаржника на те, що позивач зареєстрований лише у
2001р. тому суд приймаючі рішення, неправомірно застосував норми
ст.ст. 2,3 Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування
операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких
паливно-мастильних матеріалів” від 02.03.2000р. – безпідставне,
оскільки на день поставки продукції позивач був належним чином
зареєстрований, про що свідчить відповідне свідоцтво (а.с.138).
Безпідставне посилання скаржника і на те, що судом не
застосована норма підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами.
У вказаному підпункті Закону йдеться про строки подачі
декларації.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.07.2002р. у справі № 17-3-23/02-2785 господарського суду
Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у
Центральному районі м. Одеси без задоволення.
Головуючий В.Чабан
Судді Г.Жаботина
М.Хандурін