ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2002 Справа N 2279-6/4/82
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б. М.- головуючого,
Цвігун В.Л.
Яценко О.В.
розглянувши ТОВ “Вікор Трейд», м. Київ
матеріали
касаційної скарги
на рішення від 11.10.2002р. господарського суду
Запорізької області
у справі № 2279-6/4/82 господарського суду
Запорізької області
за позовом ТОВ “Вікор Трейд», м. Київ
До ВАТ “Запоріжгаз», м. Запоріжжя
Про стягнення 7 750 000 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Чернобай О.В., довір. б/н від 09.10.2000 р.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Вікор Трейд» звернулося до господарського суду Запорізької
області з позовом до ВАТ “Запоріжгаз» про стягнення 7 750 000
грн. за простими векселями.
Під час розгляду справи позовні вимоги були збільшені до 9 437
330,00 грн. на суму пені і відсотків.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 11.10.2002р.
у справі № 2279-6/4/82 (суддя Яценко О.М.) в позові відмовив.
При прийняті рішення суд першої інстанції виходив з того, що
позивач не надав суду належних доказів пред’явлення векселів до
платежу, в тому числі після закінчення строку в термін “за
пред’явленням”.
Не погоджуючись з даним рішенням, ТОВ “Вікор Трейд» звернулось з
касаційної скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить скасувати оскаржуваний судовий акт та прийняти нове
рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На думку скаржника суд при вирішенні справи застосував Закон,
який не підлягає застосуванню до даних правовідносин, та
законодавство, що набрало чинність після виникнення права на
позов; суд встановив факт звернення позивача до відповідача з
вимогою про оплату векселів та відмовив в позові, оскільки
позивач не скористався правом звернення до розрахункових палат;
відповідач відмовився від огляду векселів та від їх оплати.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування місцевим судом норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з
наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 21.08.1997 р.
відповідачем було емітовано 86 простих векселів на загальну суму
7 750 000 грн.
З урахуванням того, що Женевська конвенція 1930 року, якою
запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі, набрала чинності для України 06.01.2000 р., а векселі
були видані відповідачем в серпні 1997 року, до даних
правовідносин має застосовуватися Положення про переказний і
простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від
07.08.1937 р. N 104/1341 (далі – Положення).
Відповідно до ст. 11 Положення будь-який вексель (в тому числі
простий вексель, згідно ст. 77 Положення), навіть виданий без
прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом
індосаменту. Кількість індосаментів на одному векселі не
обмежена.
Отже, вексельні правовідносини характеризуються своєю
динамічністю в силу їх рухливості, можливості бути переданим
необмежену кількість разів та відповідно швидкого обігу.
Таким чином, суду першої інстанції необхідно було залучити
оригінали векселів, по яким стягується заборгованість, до
матеріалів справи.
Відповідно до ст. 34 та ст. 77 Положення простий вексель строком
за пред'явленням оплачується при його пред'явленні.
Як встановлено судом першої інстанції, векселедержатель (позивач
по справі) пред’являв начальнику юридичного відділу ВАТ
“Запоріжгаз» належним чином засвідчені копії векселів, надіслав
їх поштою, про що свідчить повідомлення про вручення поштової
кореспонденції, та направив телеграму в якій просив з’явитися
для пред’явлення до огляду емітованих ним векселів в готель
“Дніпро”.
При винесені рішення суд першої інстанції виходив з того, що
пред’явлення векселя до платежу повинно бути здійснено в місці
платежу, що вказано в векселі, а саме в м. Запоріжжі в КБ
“Еліта”, тому позивач пред’явлення векселів до оплати міг
здійснити тільки в банківській установі.
Проте, законодавством, що застосовується до даної справи, не
регламентовано порядок і процедуру пред’явлення векселів до
оплати.
Отже, законодавством України, діючим в період виникнення спірних
правовідносин, не передбачено, що місце пред’явлення векселів до
оплати і місце здійснення платежу співпадають, а час
пред’явлення векселів до оплати і час здійснення платежу
збігаються.
Факт направлення письмової вимоги про оплату векселів на адресу
відповідача був встановлений судом першої інстанції, проте суд
не дослідив тієї обставини, чи був юрист відповідача належним
чином уповноважений на розгляд такої вимоги та прийняття рішення
про її задоволення чи відмову в задоволенні.
Також, встановивши факт направлення позивачем телеграми з
пропозицією оглянути оригінали векселів, суд не з’ясував, чи
прийняв таку пропозицію відповідач, чи відхилив її, отже суд не
дав правову оцінку діям (бездіяльності) відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2001 р. позивач
направив відповідачу претензію, що також підтверджує звернення
позивача з вимогою про оплату спірних векселів.
Таким чином, суд не надав означеним обставинам належну правову
оцінку, що свідчить про неповноту дослідження всіх суттєвих
обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.
Висновок суду про те, що позивач не надав суду належних доказів
пред’явлення векселів до платежу, в тому числі після закінчення
строку в термін “за пред’явленням”, є таким, що не ґрунтується
на вимогах чинного законодавства та суперечить фактичним
обставинам справи.
Докази відповідача, на які посилається місцевий суд, а саме
пред’явлення до нього по спірним векселям вимоги і зі сторони
інших індосантів – СП “Інтеркас-Київ», ТОВ “Мізар”, не можуть
бути враховані касаційною колегією суддів. Оскільки, відповідно
до ст. 16 Положення особа, в якої знаходиться вексель,
вважається законним векселедержателем, якщо її право базується
на безперервному ряді індосаментів, а пред’явлені позивачем до
оплати векселі мали в наявності безперервний ряд індосаментів та
останній індосамент на цих векселях був вчинений на користь
позивача (напис “платіть наказу ТОВ “Вікор” на аллонжу -
додатковому листі до векселю). На спірних векселях відсутній
індосамент на користь СП “Інтеркас-Київ” чи бланковий
індосамент. Індосамент на користь ТОВ “Корпорація “Мізар”
передував індосаменту на користь ТОВ “Вікор», що підтверджує
перехід всіх прав, що випливають з векселя, до позивача.
Твердження місцевого суду про те, що пред’явлення векселя до
платежу полягає у вимозі векселедержателя до векселедавця
простого векселя оплатити вексельну суму виключно у грошовій
формі, є безпідставним.
Вексель це завжди грошове зобов’язання, проте за погодженням з
векселеплатником погашення векселя може бути здійснено шляхом
поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, заліку
взаємних вимог, видачі нового векселю тощо.
Суд першої інстанції вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону
України “Про обіг векселів” та ст. 38 Положення векселедержатель
у випадку ухилення векселедавця від огляду векселів та їх оплати
міг звернутися до банківської установи чи органів Державного
казначейства України, які виконують функції розрахункових.
Однак, вказана ст. 38 Положення встановлює строки в які повинен
бути пред’явлений вексель та не передбачає наведеного місцевим
судом звернення до розрахункових органів.
Стаття 7 Закону України “Про обіг векселів” встановлює, що
установи банків та органи Державного казначейства України, що
здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців
простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними
векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із
статтею 38 Уніфікованого закону. А, відповідно до цієї статті
Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі,
пред'явлення переказного векселя в розрахункову палату є
рівнозначним пред'явленню для платежу.
Слід вказати на те, що зазначений порядок є правом, а не
обов’язком позивача.
Проте, як вказано вище, Уніфікований закон не підлягає
застосуванню до даних правовідносин, а Положення не передбачає
такого права векселедержателя та не визнає пред'явлення
переказного векселя в розрахункову палату тотожним пред'явленню
для платежу.
Отже, суд першої інстанції керувався законодавством, яке не було
чинним в момент виникнення спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач збільшив розмір
позовних вимог і просив суд додатково стягнути відсотки і пеню в
сумі 1 687 330,00 грн., про що суд першої інстанції зазначив в
описовій частині. Однак, обставини справи стосовно відповідного
періоду стягнення та розміру додаткових вимог не з’ясовані
судом.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що господарський суд Запорізької
області дав невірну юридичну оцінку обставинам справи та порушив
норми матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим
прийняте ним рішення підлягає скасуванню, а справа направленню
на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене,
залучити до матеріалів справи оригінали векселів та з’ясувати
повноваження представника відповідача щодо розгляду вимоги
позивача про оплату векселів, дослідити обставини справи в
частині направлення претензії і прийняття чи відхилення
пропозицій позивача оглянути векселі, а також вирішити спір у
відповідності до вимог чинного законодавства України.
З урахуванням наведеного, та керуючись ст. ст. 11, 16, 34, 77,
главами V, VI Положення про переказний і простий вексель,
затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. N
104/1341, та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Вікор Трейд» на рішення
господарського суду Запорізької області від 11.10.2002р. у
справі № 2279-6/4/82 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
11.10.2002р. у справі № 2279-6/4/82 скасувати.
3. Справу № 2279-6/4/82 передати на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.Л. Цвігун
О.В. Яценко