ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2002 Справа N 16/601
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого)
Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
за участю представників позивача: Дружини Т.Г. дов. № 1589/01-6
від 15.10.2001 року, відповідача: не з’явився, розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого
акціонерного товариства “ДніпроАЗОТ” на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
30.05.2002 року у справі № 16/601 за позовом Відкритого
акціонерного товариства “ДніпроАЗОТ” до Промислового
підприємства “Кривбаспромводопостачання” про звернення стягнення
на майно,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2001 року ВАТ “ДніпроАЗОТ” звернулося до
господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою
до ПП “Кривбаспромводопостачання” про звернення стягнення на
майно відповідача, посилаючись на те, що останній визнавши
претензію не здійснює розрахунків у зв’язку з відсутністю
коштів.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
29.01.2002 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 30.05.2002 року рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що постанова апеляційного
суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального
права і просить її скасувати, та прийняти нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у позові, суд виходив з того, що
до спірних правовідносин застосовуються скорочені строки
позовної давності, і позивач їх пропустив.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна з наступних
підстав.
Як видно із матеріалів справи, що позивач на підставі претензії
про стягнення штрафу, визнаної відповідачем у сумі 828, 00 грн.,
направив до установи банку платіжну вимогу № 114 від 20.10.1997
року для виконання її в безспірному порядку, яка була повернута
банком 06.04.2001 року на підставі ст. 19 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Суд, вирішуючи спір, у порушення норм процесуального права ст.
ст. 32-34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, зробив висновки, що ґрунтуються на неповно
з’ясованих обставинах справи і, прийняв рішення, які за своїм
змістом не відповідають вимогам ст. ст. 84, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 (зі змінами
і доповненнями) “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із
загальних засад і змісту законодавства України.
Однак, судом не було належним чином з’ясовано правову природу
заявленого позову та не звернуто уваги на вимоги ст. ст. 4, 6 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, а звідси, коли ж виникло у позивача право на
позов і, чи не повинен застосовуватись до спірних правовідносин
загальний строк позовної давності передбачений ст. 71 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Як посилається позивач, його право на позов виникло з дня
повернення платіжної вимоги банківською установою за відсутністю
коштів у відповідача і, захист цього права здійснюється в межах
трирічного строку позовної давності, але суд не взявши до уваги
зазначені доводи, належного обґрунтування цьому не навів.
В той же час, суд відмовляючи в позові за пропуском строку
позовної давності, на підставі ст. ст. 72, 76 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, допустив помилку і не врахував, що згідно ч. 2 ст.
80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо строк позовної давності пропущений
з поважних причин, порушене право підлягає захисту.
Причини пропуску строку позовної давності судом в порушення
вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не з’ясовувались.
За таких обставин, прийняті судові рішення підлягають скасуванню
з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи, суду, слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог норм матеріального та
процесуального права.
З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-
8, 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“ДніпроАЗОТ” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 30.05.2002 року та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 29.01.2002 року скасувати, і
справу № 16/601 передати на новий розгляд господарському суду
Дніпропетровської області, в іншому складі суду.
Головуючий В.С. Перепічай
Судді І.В. Вовк
П. А. Гончарук