ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4.12.2002 Справа N 15/370
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., -головуючого,
за участю Хандурін М.І.,
Черкащенка М.М.,
представників від позивача: не з’явилися
від відповідача: Прокопенко П. П.
розглянувши у ВАТ “Лисичанська сода”
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду Луганської області
від 20.08.02
у справі господарського Луганської області
суду
за позовом ВАТ “Часівоярський вогнетривкий
комбінат”
до ВАТ “Лисичанська сода”
Про стягнення 9 868 грн. 40 коп.
В С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду мотивовано з тих підстав, що
наявність боргу відповідача перед позивачем в заявленій сумі
підтверджена матеріалами справи та не заперечується
відповідачем. Доводи відповідача про застосування положень
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
– відхилено, оскільки дані
положення Закону стосуються процедури розгляду справи про
банкрутство і не можуть бути підставою для відмови у позові.
ВАТ “Лисичанська сода” вважає, що рішення господарського суду
Луганської області підлягає касаційному перегляду через
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На думку заявника скарги, при вирішенні спору, суд крім
законодавства, що регулює стягнення заборгованості по договору,
мав з'ясувати матеріальні та процесуальні норми законодавства
України про банкрутство, неврахування положень цього правового
інституту призвело до судової помилки, а отже, рішення має бути
скасоване, а в позові відмовлено.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ “Часівоярський вогнетривкий
комбінат” вважає, що рішення прийнято згідно з нормами
процесуального та матеріального права та відсутні підстави для
застосування приписів Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет
юридичної оцінки господарським судом Луганської області,
проаналізувавши застосування судом норм матеріального і
процесуального права колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступного:
ВАТ “Часівоярський вогнетривкий комбінат” подало майновий позов
до юридичної особи стосовно якої було порушено справу про
банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.1999 року арбітражним
судом Луганської області порушено провадження у справі про
банкрутство за № 10/104б.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
24.04.2002 скасовано ухвалу арбітражного суду Луганської області
від 14.07.99 та припинене провадження по справі № 10/104б про
визнання банкрутом ВАТ “Лисичанська сода”.
Ухвалою господарського суду від 29.05.2002 року вдруге порушено
справу про банкрутство “ВАТ “Лисичанська сода” за № 9/59б,
введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедура
розподілення майном боржника. В офіційному друкованому органі –
газеті “Голос України” 16.07.2002 року було опубліковане надане
ініціюючим кредитором оголошення про порушення справи.
Позивач з грошовою вимогою до відповідача в установлений Законом
місячний термін не звертався і не подавав до суду заяву про
визнання його кредитором.
Відповідно до преамбули Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
цей Закон встановлює умови та порядок відновлення
платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності боржника
або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної
процедури, повно або частково задоволення вимог кредиторів.
Строки та порядок виявлення вимог кредиторів встановлено в
статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Кредитори ВАТ “Лисичанська сода” у передбачений Законом спосіб
були своєчасно повідомлені про порушення справи про банкрутство
і вправі були заявити свої вимоги відповідно до встановлених ним
процедур.
Наслідки щодо грошових вимог незаявлених в процесі справи про
банкрутство боржника, визначені в п. 2 ст. 14 Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
– вимоги конкурсних кредиторів, що
заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання
або не заявлені взагалі – не розглядаються і вважаються
погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою
затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним
і поновленню не підлягає.
Доводи позивача та про те, що процедура банкрутства є
обов'язковою виключно для кредиторів, вимоги яких було включено
до реєстру вимог кредиторів, і не поширюються на кредиторів,
вимоги яких не були заявлені згідно зі статтею 14 Закону, не
можуть бути враховані судом з наступного.
Процедура банкрутства охоплює всіх кредиторів боржника,
незалежно від того заявили вони свої вимоги до суду чи ні, і
вчинки кредиторів поза встановленого правового порядку мають
тягнути для них негативні наслідки, передбачені законодавством.
В даному випадку стягнення заборгованості з боржника на користь
кредитора, який утримався від заявлених грошових вимог, ставить
такого кредитора у вигідне становище, порівняно з іншими
кредиторами, які виконали вимоги Закону, а отже об'єктивно
порушує їх майнові права, оскільки ставить під загрозу виконання
заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.
Отже, висновки місцевого господарського суду, що здійснення
процедури банкрутства боржника ніяким чином не впливає на
стягнення заборгованості є помилковим і не ґрунтується на
приписах Закону. Враховуючи наведене,
рішення господарського суду необхідно скасувати, а позовні
вимоги залишити без задоволення.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11, 122 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу задовольнити.
2.Рішення господарського суду Луганської області від
20.08.2002р. у справі № 15/370 скасувати.
3.В позові відмовити.
Головуючий Божок В.С.
Судді Хандурін М.І.
Черкащенко М.М.