Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2002 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "ХХХ"
на постанову від ХХ.08.2002 р.
Н-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х9
за позовом АКБ "SSS"
до ВАТ "XXX"
та ТОВ "YYY"
про стягнення 2 857 680 грн.
З участю представників сторін:
від позивача - присутні,
від відповідача - присутні;
в справі оголошувалась перерва з ХХ.11.2002 р. по ХХ.12.2002 р.
ВСТАНОВИВ:
ХХ.12.2001 р. АКБ "SSS" звернувся до господарського суду м. Н-ська
з позовом до ВАТ "XXX" та ТОВ "YYY" про стягнення: заборгованості
за векселем № 80351179061545 з урахуванням індексу інфляції в сумі
2 303 490 грн., 12,5 % річних за 3 роки прострочки оплати векселя
в розмірі 551 250 грн., понесених витрат по опротестуванню векселя
в сумі 2 940 грн., а всього - 2 857 680 грн.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.01.2002 р. (суддя
А.А.А.) в позові відмовлено.
Рішення мотивовано наступним:
Женевські конвенції 1930 р. набрали чинності для України
06.01.2000 р., а тому на взаємовідносини, що виникли між сторонами
по виконанню векселя №80351179061545 поширюються норми Положення
про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, затвердженого
постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. (надалі - Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
).
Згідно ч. 2 ст. 70 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
позовні вимоги проти
векселедавця погашаються після закінчення одного року від дня
протесту, а тому позивач пропустив строк позовної давності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, АКБ "SSS" звернувся до
Н-ського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в
якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути
з відповідачів заборгованість за векселем № 80351179061545 в сумі
1 470 000 грн., 6 % річних за 3 роки прострочки оплати векселя в
розмірі 264 600 грн., понесених витрат по опротестуванню векселя в
сумі 2940 грн., 3 % річних за 3 роки прострочки оплати векселя в
розмірі 132 300 грн., а всього - 1 869 840 грн.
Н-ський апеляційний господарський суд постановою від ХХ.08.2002 р.
(судді: Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) апеляційну скаргу задовольнив
частково, рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.01.2002 р.
скасував, позов задовольнив частково: стягнув з ВАТ "XXX" на
користь АКБ "SSS" 1 470 000 грн. боргу, 264 600 грн. відсотків, 2
550 грн. державного мита, 69 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В решті позову відмовив.
Постанова мотивована тим, що згідно ст. 78 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
векселедавець за простим векселем зобов'язаний так
само як і акцептант за переказним векселем, а тому підлягає
застосуванню ч. 1 ст. 70 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, відповідно до
якої позовні вимоги погашаються після закінчення трьох років з дня
строку платежу.
ВАТ "XXX" звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.08.2002 р. скасувати, а рішення
господарського суду м. Н-ська від ХХ.01.2002 р. залишити без змін.
В обґрунтування вимог касаційної скарги, заявник посилається на
неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального
права - ст. 70 Положення про переказний і простий вексель
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, та порушення норм процесуального права - ч. 3 ст.
101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав
касаційну скаргу, пояснення представника позивача, який
заперечував проти задоволення касаційної скарги, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
12.08.1998 р. ВАТ "XXX" емітувало на користь ТОВ "QQQ" простий
вексель № 80351179061545 номінальною вартістю 1 470 000 грн.
На підставі наказу ТОВ "QQQ", векселедержателем вказаного векселя
став АКБ "SSS", який опротестував вексель в неплатежі проти ВАТ
"XXX", в зв'язку з чим нотаріусом складено акт про протест векселя
про неоплату від 23.12.1998 р.
15.10.1999 р. ТОВ "YYY" вчинило письмовий аваль по векселю
№80351179061545 на суму 100 грн.
Суди правильно зробили висновок, що оскільки Україна приєдналась
до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований
Закон про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
, на
підставі Закону України від 06.07.1999 р. ( 826-14 ) (826-14)
, то для
вирішення спору підлягає застосуванню Положення про переказний і
простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, яке затверджено постановою ЦВК і
РНК СРСР від 07.08.1937 р. № 104/1341.
Відповідно до ст. 77 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
до простого векселя
застосовуються положення які стосуються переказного векселя
стосовно давності (ст. 70-71 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
).
Згідно ч. 2 ст. 70 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
позовні вимоги
векселедержателя проти векселедавця погашаються після закінчення
одного року від дня протесту, здійсненого у визначений строк.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку,
що векселедавець (АКБ "SSS") звернувшись до суду ХХ.12.2000 р. з
позовом до векселедержателя (ВАТ "XXX") пропустив строк позовної
давності.
Апеляційний суд неправомірно застосував ч. 1 ст. 70 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
з посиланням на ч. 1 ст. 78 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, оскільки зобов'язання векселедавця за простим
векселем, який зобов'язаний так само як і акцептант за переказним
векселем, стосуються виключно їх прав і обов'язків, і не
стосуються давності позовних вимог які випливають з векселя проти
вказаних осіб.
Викладене свідчить про те, що апеляційний суд неправильно
застосував норми матеріального права, оскільки ч. 1 ст. 78 та ч. 1
ст. 70 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
не підлягали застосуванню до
спірних відносин.
Суд апеляційної інстанції безпідставно вказав на те, що ч. 2 ст.
70 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
стосується давності позовних вимог
векселедержателя до індосантів і трасанта.
Разом з тим, суди правильно вказали на те, що згідно ст. 30
Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
аваль є засобом забезпечення
зобов'язання. Оскільки він був вчинений 15.10.1999 р., тоді як
вексель в неплатежі був опротестований 23.12.1998 р., то вимоги
про стягнення коштів з ТОВ "XXX" не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі до
прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову,
збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або
зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в апеляційній
інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були
предметом розгляду в суді першої інстанції.
В порушення вказаної норми, апеляційний суд вказавши що він
приймає рішення виходячи із вимог позовної заяви, - прийняв
постанову, якою задовольнив вимоги позивача, що викладені в
апеляційні скарзі, розмір яких був зменшений після прийняття
рішення по справі.
За таких обставин, постанова Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.08.2002 р. підлягає скасуванню, як така, що прийнята з
порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "XXX" задовольнити.
Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.08.2002
р. у справі № Х9 скасувати.
Рішення господарського суду м. Н-ська від ХХ.01.2002 р. у цій
справі залишити без змін.