Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
За участю представників
позивача - не з'явилися
відповідача - присутні
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу ЗАТ "ХХХ" на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ.01.2003 у справі № 000
за позовом Державного комітету України з державного матеріального
резерву
до ЗАТ "ХХХ"
про стягнення 688921,94грн.,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
ХХ.10.2002 у справі № 000 відмовлено в прийнятті позовної заяви
Державного комітету України з державного матеріального резерву до
ЗАТ "ХХХ" про стягнення 688921,94 грн. на підставі п.1 ст.62
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвала мотивована відсутністю правових підстав прийняття заяви про
зобов'язання ліквідаційної комісії включити Державний комітет
України з державного матеріального резерву до реєстру вимог
кредиторів, оскільки в проваджені Дніпропетровського
господарського суду відсутня справа про банкрутство ЗАТ "ХХХ".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.01.2003 ухвала господарського суду Дніпропетровської області
від ХХ.10.2002 скасована, справу передано на розгляд
господарському суду Дніпропетровської області.
ЗАТ "ХХХ" у поданій касаційній скарзі просить постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.01.2003
скасувати, позов залишити без розгляду. В обґрунтування своїх
вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення,
дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені шляхом
повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи і відповідають
доказам, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.3 ст.36 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
у випадку ліквідації товариства погашеними
вважаються претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, а
також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня
одержання повідомлення про повне або часткове не визнання
претензії не подадуть позов до суду або господарського суду про
задоволення їх вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, Державний комітет України з
державного матеріального резерву направив відповідачу заяву від
ХХ.05.2002 № 000 про визнання його кредитором на суму 668 921,94
грн. Листом від ХХ.06.2002 ліквідаційна комісія ЗАТ "ХХХ"
зазначену вимогу відхилила.
Керуючись ч.3 ст.36 Закону України " Про підприємства в Україні "
( 887-12 ) (887-12)
позивач звернувся до господарського суду з вимогою
зобов'язати ліквідаційну комісію ЗАТ "ХХХ" включити його до
реєстру вимог кредиторів.
Відмовляючи у прийняті позовної заяви господарський суд першої
інстанції виходив з того, що в проваджені Дніпропетровського
господарського суду відсутня справа про банкрутство ЗАТ "ХХХ", а
тому відсутні правові підстави для розгляду у господарському суді
заявлених позовних вимог.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки як
встановлено судом апеляційної інстанції, ліквідація відповідача
відбувається не в порядку передбаченому Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
а відповідно до вимог ст. 19 Закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, за рішенням власників
товариства.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вірно дійшов
висновку про необґрунтованість відмови Дніпропетровським
господарським судом у прийняті позовної заяви Державного комітету
України з державного матеріального резерву на підставі п.1 ст.62
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги, в яких заявник обґрунтовує недоцільність
прийняття позовної заяви до розгляду, не можуть бути прийняті
судом до уваги, оскільки не мають правового значення для юридичної
оцінки оскаржуваної постанови та вирішення питання про законність
і обгрунтованість відмови у прийняті позовної заяви. Крім того,
згідно ст. 111 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті
оскаржуваної постанови, Дніпропетровським апеляційним
господарським судом правильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, в зв'язку з чим підстави для її скасування
відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ "ХХХ" залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.01.2003у справі № 000 залишити без змін.