ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа № 6469/1-36
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. – головуючого,
Савенко Г.В.,
Черкащенка М.М.,
за участю від позивача: Коваль А.М. – дов. від
представників 04.10.02,
Камінер В.М. – дов. від 14.10.02;
від відповідача: Салецька О.І.- дов.
№ 20049/8/ 33-025 від 15.10.02;
Короткова Н.М. – дов. № 20113 /8 / 33-
025 від 29.10.02
розглянувши у відкритому Спеціалізованої державної податкової
судовому засіданні касаційну інспекції по роботі з великими
скаргу платниками податків у місті Харкові
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 08.08.02
у справі господарського суду Харківської
області
за позовом ЗАТ "Харківський плитковий завод", м.
Харків
до Спеціалізованої ДПІ по роботі з
великими платниками податків у м.
Харкові
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 21.06.02 господарського суду Харківської області
задоволені позовні вимоги. Визнано недійсним рішення ДПІ у м.
Харкові № 82/26-223/00293628 від 10.04.01 про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства в частині донарахування ЗАТ
"Харківський плитковий завод" 188 641, 72 грн. податку на прибуток ,
57 459, 15 грн. пені по податку на прибуток, 56592, 52 грн. штрафних
санкцій по податку на прибуток, 1 266 794, 26 грн. податку на додану
вартість, 747 300, 42 грн. пені по податку на додану вартість та 1
266 794, 26 грн. фінансових санкцій по податку на додану вартість.
Постановою від 08.08.02 Харківського апеляційного
господарського суду дане рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 423
Цивільного кодексу України, якщо на схов передається майно визначене
родовими ознаками, то воно переходить у власність охоронця. До того
ж, у відповідності до п. 4.5 ст. 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” у разі коли після продажу товарів здійснюється будь-
яка зміна компенсації за продаж товарів, включаючи перерахунок у
зв’язку з поверненням проданих товарів чи права власності на такі
товари, податок, нарахований у зв’язку з таким продажем, підлягає
перерахуванню відповідно до зміни бази оподаткування. При цьому,
продавець зменшує суму податкового зобов’язання на суму надмірно
нарахованого податку.
Не погоджуючись з судовими рішеннями спеціалізована ДПІ по
роботі з великими платниками податків у м. Харкові звернулась у
Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить їх
скасувати, посилаючись на те, що п. 1.31 ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” визначає, що не вважаються
продажем операції з наданням товарів у межах договорів комісії,
схову (відповідного зберігання), доручення, інших цивільно-правових
договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі
товари.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин
справи застосування норм матеріального і процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити
у задоволенні касаційної скарги.
Спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у
м. Харкові 10.04.01 прийнято рішення № 82/26-223/002936 про
застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства.
Рішення прийнято на підставі акту № 1340/26-223 про результати
перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за 1999-2000, яким встановлено порушення
позивачем вимог Законів України “Про оподаткування прибутку
підприємств” та “Про податок на додану вартість”.
Господарськими судами встановлено, що 30.03.99 р. ЗАТ
"Харківський плитковий завод" уклало з ХОД АППБ "Аваль" договір №386-
ЮР, згідно з яким ЗАТ "Харківський плитковий завод" зобов'язалося
onqr`bhrh продукцію на користь ХОД АППБ "Аваль". Згідно з п. 1.2
договору, товар передається в рахунок погашення заборгованості
позивача з відсотків та пені згідно кредитного договору №80-1 від
15.09.95 р., що укладений між позивачем та банком. Відповідно до
умов договору, 05.04.99 р. за накладною від 05.04.99 р. ЗАТ
"Харківський плитковий завод" передало на користь ХОД АППБ "Аваль"
плитку керамічну в асортименті на загальну суму 1081871,39 грн., в
тому числі ПДВ. На користь ХОД АППБ "Аваль" позивачем виписана
податкова №8605 від 05.04.99 р. У цей же день між позивачем та ХОД
АППБ "Аваль" був укладений договір зберігання (схову) керамічної
плитки, яка була визначена тільки родовими ознаками. Передача
позивачу плитки, визначеної тільки родовими ознаками,
підтверджується актом приймання-передачі від 05.04.99р. на загальну
суму 1081871,39 грн., в тому числі ПДВ 180311,90 грн. У зв'язку з
поверненням у власність вищенаведеної плитки, ЗАТ "Харківський
плитковий завод" 05.04.99 р. відкоригувало податкові зобов'язання з
ПДВ (з випискою коригування до податкової накладної №8605) та валові
доходи, які виникли знову ж таки 05.04.99 р.
Відповідно до ст. 423 ЦК України, якщо на схов передається
майно визначене родовими ознаками, то воно переходить у власність
охоронця.
Пункт 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
передбачає, що у разі коли після продажу товарів здійснюється будь-
яка зміна компенсації за продаж товарів, включаючи перерахунок у
зв'язку з поверненням проданих товарів чи права власності на такі
товари, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, підлягає
перерахуванню відповідно до зміни бази оподаткування. При цьому
продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно
нарахованого податку.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" також
не обмежує відповідні дії позивача. Крім того, вказаним Законом
передбачено збільшення валових витрат по першій із подій (у даному
випадку дата оприбуткування товару, що перейшов у власність
позивача).
Господарськими судами правомірно не прийнято до уваги посилання
відповідача на абз. 2 п. 1.31 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств", оскільки зазначеним пунктом передбачено, що
"не вважається продажем надання товарів у межах договорів комісії,
схову (відповідального зберігання)..., які не передбачають передачу
прав власності на такі товари". Відповідачем не враховано тих
фактів, що глава 36 Цивільного кодексу України передбачає два
різновиди договорів схову, які не передбачають переходу права
власності та які передбачають перехід права власності (ст. 423
Цивільного кодексу України).
За угодою доручення від 08.04.99 р. укладеною між ТОВ "Торгова
марка "Анжеліна" та ХОД АППБ "Аваль", перше прийняло на себе
зобов'язання з реалізації плитки на загальну суму 1081871,39 грн., в
тому числі ПДВ 180311,90 грн., яка знаходилась на зберіганні у ЗАТ
"Харківський плитковий завод". На протязі ІІ-ІІІ кварталів 1999 р.
ЗАТ "Харківський плитковий завод" відвантажило плитку ТОВ "Торгова
марка "Анжеліна" на загальну суму 326824,45 грн. у тому числі ПДВ
54470,74 грн. У зв'язку з тим, що плитка вибувала з власності ЗАТ
"Харківський плитковий завод" сума у розмірі 272353,71 грн. була
включена ЗАТ "Харківський плитковий завод" до складу валових
доходів, а сума 54470,74 грн. – до складу податкових зобов'язань, на
протязі ІІ-ІІІ кварталів 1999 р.
За угодою доручення ХОД АППБ "Аваль" делегував ТОВ "Торгова
марка "Анжеліна" свої права, як це передбачено ст.ст. 386, 423
Цивільного кодексу України.
У зв'язку з вибуттям з власності охоронця плитки, ЗАТ
"Харківський плитковий завод" на підставі п. 4.1.1 ст. 4 та п. 11.3.
ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
збільшувало валовий дохід на загальну суму 272353,71 грн. у ті
податкові періоди, коли здійснювався продаж плитки.
ЗАТ "Харківський плитковий завод" відповідно до п. 3.1.1 ст. З
Закону України "Про податок на додану вартість" збільшувало
податкові зобов'язання на загальну суму 54470,74 грн. у ті податкові
періоди, коли здійснювався продаж плитки (вибуття з власності ) у
відповідності до п. 7.3.1 ст. 7 даного Закону.
Господарськими судами встановлено, що ЗАТ "Харківський
плитковий завод" на виконання угоди №12/а-95 від 12.04.95 р., яка
була укладена між товариством та ТОВ "Компанія "Інтегралі",
спрямованої на заснування ЗАТ "ПОЛІМЕР" (після реєстрації в
подальшому перереєстрованого у ТОВ "ПОЛІМЕР"), уклала 03.07.98 з ТОВ
" ПОЛІМЕР" угоду про надання послуг поруки, згідно з якою ТОВ "
ПОЛІМЕР" зобов'язалося відповідати за погашення боргу ЗАТ
"Харківський плитковий завод" за кредитними угодами з ХОД АППБ
"Аваль" на загальну суму 5 704 764,99 грн. ЗАТ "Харківський
плитковий завод" на виконання угоди №12/а-95 від 12.04.95 р та
угоди поруки від 03.07.98 передало у грудні 1998 року ТОВ "ПОЛІМЕР"
сукупні валові активи на загальну суму 5704764,99 грн. та у грудні
1998 р. нарахувало суму ПДВ у розмірі 1140953,00 грн. на передачу
сукупних валових активів, включило її до складу податкових
зобов'язань грудня 1998 р. та виписало на користь ТОВ "Полімер"
податкову накладну №7304 від 31.12.98 р. У березні 1999 р.
підприємство відкоригувало задекларовані зобов'язання та виписало
коригування до податкової накладної №7304 від 31.12.98 р. (зазначена
сума виключена із податкових зобов'язань, як така, що включена
помилково).
Відповідно до п. 3.2.8 ст. З Закону України "Про податок на
додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з продажу за
компенсацію сукупних валових активів платника податку іншому
платнику податків. При цьому "під продажем сукупних валових активів
принагідно включення валових активів підприємства чи його частини до
складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство покупець
набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що
продає такі активи".
Законодавець не обмежує платників податку формами
компенсації на сукупні валові активи, розміром прав та
обов'язків, які повинні перейти до підприємства покупця та
тим, що взаємовідносини по купівлі продажу сукупних валових активів
повинні проводитись у межах одного договору, а не декількох.
На підставі пункту 3.2.8 вищеназваного Закону, ТОВ
"ПОЛІМЕР" став правонаступником позивача у справі по сплаті
заборгованості перед ХОД АППБ "Аваль" у розмірі 5704764,99 грн. за
угодою поруки та у співвідношенні. Розміри поруки цілком повно
компенсував ЗАТ "Харківський плитковий завод" вартість активів,
переданих на користь ТОВ " ПОЛІМЕР". Зобов'язання, які прийняло на
себе ТОВ "ПОЛІМЕР" безпосередньо пов'язані з сукупними
валовими активами які були передані ЗАТ "Харківський
плитковий завод" - ці зобов'язання виникли з кредитних угод, за
якими були отримані кошти саме на придбання вищенаведених сукупних
b`knbhu активів.
Вищенаведені валові активи були виключені зі складу активів
ЗАТ "Харківський плитковий завод" та включені до складу активів ТОВ
"ПОЛІМЕР" який отримав всі права власника на передані сукупні валові
активи, та зобов'язання, пов'язані з володінням ними (сертифікація
нового виробництва, отримання відповідних дозволів від санітарно-
епідеміологічних служб тощо).
Також, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку про
безпідставність зауважень відповідача про те, що ЗАТ "Харківський
плитковий завод" не мало підстав для коригування, стверджуючи при
цьому, що позивачем порушені п. 4.5 Закону України "Про податок на
додану вартість" та ст. 20 "Порядку заповнення податкової накладної"
№165 від 30.05.97 р., які передбачають коригування податкових
зобов'язань продавця у разі зміни суми компенсації за продаж
товарів.
Оскільки, ЗАТ "Харківський плитковий завод" у грудні 1998 р.
помилково нарахувало податкові зобов'язання на передачу сукупних
валових активів, їх вартість та сума компенсації за них включала
суму ПДВ. Коли сума ПДВ, помилково нарахована, була відкоригована
(змінилася в сторону зменшення), ЗАТ "Харківський плитковий завод"
застосувало п. 4.5 Закону України "Про податок на додану вартість"
та ст. 20 "Порядку заповнення податкової накладної" №165 від
30.05.97 р.
До того ж, висновок відповідача про те, що права та обов'язки
від однієї юридичної особи переходять до іншої юридичної особи
тільки на підставі ст. 34 Закону України "Про підприємства в
Україні", тобто при реорганізації, є безпідставним. Абзац 3 пункту
3.2.8 Закону України "Про податок на додану вартість" чітко визначає
ситуацію коли валові активи підприємства-продавця переходять у
власність (включаються до складу активів) підприємства-покупця. При
цьому зі складу підприємства-продавця нового підприємства не
виділяється; підприємство-продавець не розділяється на два
підприємства та підприємство-продавець не ліквідується у зв'язку з
приєднанням підприємства-покупця.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами", яка набрала чинності з 21.02.01 р., списанню з
платників податків підлягає податковий борг, який виник станом на
31.12.99 р. і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що
господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам
справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству
України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п. 1 ст. 1119,
ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 08.08.02 Харківського апеляційного
господарського суду у справі № 6469/1-36 залишити без змін.
Головуючий B.С. Божок
Судді Г.В. Савенко
М.М. Черкащенкo