ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.12.2002 Справа N 20-4/048
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.О. – головуючого у засіданні, Панченко Н.П. ,
Ходаківської І.П. .
розглянувши матеріали касаційної скарги державного підприємства
Міністерства оборони України “102 підприємство електричних
мереж”
на рішення господарського суду м. Севастополя від 27.05.2002 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.08.2002
у справі № 20-4/048
за позовом ВАТ “Енергетична компанія “Севастопольенерго”
до державного підприємства Міністерства оборони України “102
підприємство електричних мереж”
про стягнення 3343417, 35 гривень
за участю представників сторін:
позивача – Соловйова В.Р. (довіреність від 22.01.2002 № 255/01)
та Якимович В.О. (довіреність від 11.09.2002 № 3725/01)
відповідача – Фоя О.В. (довіреність від 25.11.2002 № 01/1612) та
Борщевський О.В. (довіреність від 25.11.2002 № 01/1614)
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 27.05.2002 року
по справі № 20-4/048 позовні вимоги ВАТ ЕК «Севастопольенерго»
задоволені частково. З Державного підприємства МО України «102
підприємство електричних мереж» на користь позивача стягнуто
основного боргу 2882332,70 грн., пені 385115,47 грн., збитки в
зв’язку з інфляцією в сумі 35355,22 грн., річні в сумі 33277,72
грн. В задоволенні зустрічного позову ДП МО України «102
підприємство електричних мереж» до ВАТ ЕК «Севастопольенерго»
про визнання недійсним договору № 18-24-01 від 18.04.2001 року
на передачу електроенергії – відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 28.08.2002 року по справі № 20-4/048 апеляційна скарга ДП МО
України «102 підприємство електричних мереж» залишена без
задоволення, рішення Господарського суду м. Севастополя від
27.05. 2002 року по справі № 20-4/048 залишено без змін.
Державне підприємство МО України «102 підприємство електричних
мереж» у поданій касаційній скарзі просить рішення від 27.05.02
року та постанову від 28.08.02 року скасувати, а в позові ВАТ ЕК
«Севастопольенерго» відмовити, оскільки судом в оскаржуваній
постанові неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, а саме не враховані, як докази, надані
суду пояснення Національної комісії регулювання
електроенергетики України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила
наступне.
Діяльність суб’єктів господарювання, яка пов’язана з передачею
та розподілом електричної енергії, регулюється Законом України
від 16.10.1997 року № 575/97-ВР “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
. Відповідно до ст. 13 цього Закону діяльність з
виробництва, передачі та постачання електричної енергії в
Україні базується на дозвільному принципі, тобто підлягає
ліцензуванню.
Відповідно до “Умов та Правил здійснення підприємницької
діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними)
електромережами” (Правила), затверджених постановою Національної
комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від
13.06.1996 року № 15, зареєстрованою в Міністерстві юстиції
України 26.07.1996 року за № 408/1433, власнику ліцензії
надається право здійснювати ліцензовану діяльність з передачі
електричної енергії місцевими (локальними) електромережами на
відповідній географічній території (п 2.2) та одержувати від
енергопостачальників електроенергію, яку він передає місцевими
(локальними) електромережами, плату за тарифами на передачу
електроенергії. Сторони у справі мають відповідні ліцензії.
Відносини з передачі електричної енергії між ліцензіатами є
договірними та оплатними; істотною умовою є плата за передачу
електроенергії, яка встановлюється НКРЕ у вигляді регульованого
тарифу. В основу регуляторної політики НКРЕ покладено принцип,
згідно з яким тарифи на передачу визначаються таким чином, аби
забезпечити ліцензіатам достатні надходження коштів для
відшкодування його виправданих витрат та прибутку, а також
стимулювати його до скорочення цих витрат і підвищення
рентабельності його діяльності (п. 3.7.3 Правил).
На підставі договору на передачу електричної енергії від
10.07.2000 року між позивачем та відповідачем виникли
зобов’язання з передачі елетроенергії, що належить відповідачу,
локальними електричними мережами позивача та транзиту
електроенергії, що належить ВАТ ЕК «Севастопольенерго» через
мережі Державного підприємства МО України «102 підприємство
електричних мереж». Дію цього договору було проланговано на 2001
рік, а 18.04.2001 року сторонами по справі було укладено новий
договір на передачу електричної енергії, предмет якого є
аналогічним з предметом раніше укладеного договору.
Постановою НКРЕ від 20.08.1999 року № 1066 для ВАТ ЕК
«Севастопольенерго» було затверджено тарифи на передачу
електроенергії для 1-го класу в розмірі 6,7 грн. за 1 МВт/год.
та для 2-го класу 23,78 грн. за 1 МВт/год. Як видно з матеріалів
справи у тарифі Державного підприємства МО України «102
підприємство електричних мереж» такої компенсації передбачено не
було.
Листом Національної комісії регулювання електроенергетики
України від 25.06.2001 року № 05-39-09/1549 було повідомлено, що
при розрахунку тарифів на передачу електроенергії ВАТ ЕК
«Севастопольенерго» до фактичних складових витрат включено
відшкодування витрат за користування мережами відповідача у
розмірі 1045 тис. грн. у рік. Тобто, при передачі електроенергії
ВАТ ЕК «Севастопольенерго» за регульованим тарифом, останньому
відшкодовувалася в тарифі вартість його витрат за користування
мережами Державного підприємства МО України «102 підприємство
електричних мереж». Таке ж зазначено і в листі НКРЕ № 05-32-
09/1095.
Відповідно до Положення «Про національну комісію регулювання
енергетики України» (затверджено Указом Президента України від
25.04.1998р. № 335/98) НКРЕ має право в межах своїх повноважень
приймати рішення у вигляді постанов та розпоряджень, які є
обов'язковими для виконання підприємствами, установами,
організацями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на
оптовому ринку електроенергії, а також надавати ліцензіатам
необхідну інформацію в тому числі і відповідні роз'яснення щодо
прийнятих нею нормативних документів.
Постановою НКРЕ від 10.04.2001 року № 348 затверджено Порядок
визначення тарифів на передачу електроенергії місцевими
(локальними) електромережами та тарифів на постачання
електроенергії для ліцензіатів з постачання електричної енергії
за регульованим тарифом, який передбачає інший механізм
формування тарифів, а ніж той що був покладений при затвердженні
тарифів на передачу електроенергії вищенаведеною Постановою НКРЕ
від 20.08.1999 року № 1066, а саме у разі розрахунку тарифів на
передачу електроенергії ліцензіатами, використовуються обсяги
зменшені на обсяги передачі електроенергії ліцензіатам у мережі
інших ліцензіатів.
Як вбачається з матеріалів справи, після прийняття
вищезазначеної Постанови НКРЕ від 10.04.2001 року, Національною
комісією регулювання електроенергетики України для сторін по
даній справі не були розраховані нові тарифи з урахуванням вимог
даної Постанови і таким чином сторони по справі при виконанні
договору фактично опинились в нерівних умовах, що в свою чергу
протирічить вимогам п. 3.7.3. Умов та Правил (затверджених
Постановою від 13.06.1996 року № 15).
Колегія суддів вважає, що при винесенні рішення Господарським
судом м. Севастополя по справі № 20-4/048 та при перегляді
даного рішення Севастопольським апеляційним господарським судом
(Постанова від 28.08.2002 року), даними судовими інстанціями
неправильно були застосовані норми матеріального права,
передбачені Постановами НКРЕ № 1066 від 20.08.1999 року та № 348
від 10.04.2001 року, тобто без врахування роз’яснень даних
Постанов, які були викладені в наданих суду вищезазначених
листах НКРЕ, що в свою чергу протирічить вимогам Постанови НКРЕ
№ 15 від 13.06.1996 року.
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла до висновку, що в
цій частині рішення Господарського суду м. Севастополя та
постанова Севастопольського апеляційного господарського суду
підлягають зміні.
В частині залишення зустрічного позову Державного підприємства
МО України «102 підприємство електричних мереж» про визнання
договору недійсним на підставі ст. 56 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, без
задоволення, вищенаведені рішення та постанова підлягають
залишенню без змін, так як у відповідності до вимог с. 56 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, угода, що була укладена внаслідок помилки,
яка має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом
сторони, яка діяла під впливом помилки. Під помилкою слід
розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета
чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення,
за відсутністю якого можна вважати, що угода не була б укладена.
Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди
або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його
використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також
неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки статті
56 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. При укладення спірного договору
Державному підприємству МО України «102 підприємство електричних
мереж» були відомі всі обставини, які впливають на характер та
природу договірних правовідносин, що підтверджується наявними в
справі матеріалами.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 11-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства МО України «102
підприємство електричних мереж» задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 28.08.2002 року у справі № 20-4/048 скасувати.
3. Рішення Господарського суду м. Севастополя від 27.05.2002
року по справі № 20-4/048 змінити. В позові ВАТ ЕК
«Севастопольенерго» до Державного підприємства МО України «102
підприємство електричних мереж» про стягнення 3343417,35 грн.
відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.
4. Стягнути з ВАТ ЕК «Севастопольенерго» на користь Державного
підприємства МО України «102 підприємство електричних мереж» 850
грн. витрат по сплаті державного мита за поданою касаційною
скаргою.
5. Доручити Господарському суд м. Севастополя видати наказ.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Судді Н.Панченко
І. Ходаківська