ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.12.2002 Справа N 1/3/943
Вищий господарський суд України у с к л а д і колегії суддів:
головуючого, судді Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Цвігун В.Л.
розглянувши з участю представників:
- відкритого акціонерного Миргородської В.О., Потапенка
товариства “Запоріжжяобленерго” Ю.О.,
Гальчевської С.І.,
- спеціалізованої державної Коваля О.В., Гришка Р.Ю.,
податкової інспекції по роботі з Тунік Я.С.
великими платниками податків у
м. Запоріжжі
касаційну скаргу спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі
з великими платниками податків
у м. Запоріжжі (далі за
текстом – СДПІ у м. Запоріжжі)
на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського
суду від 14.01.2002р.
по справі № 1/3/943
за позовом ВАТ “Запоріжжяобленерго”
до ДПІ у м. Запоріжжі
Про визнання частково недійсним рішення від 23.06.2001р.
№ 33-32-03-00130926,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
13.11.2001р. (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.01.2002р. (судді Лотоцька Л.О., Євстигнєєв О.С., Тищук
І.В.), позов задоволено частково: рішення начальника ДПІ у
м. Запоріжжі від 23.06.2001 року № 33-32-03-00130926 визнано
недійсним в частині донарахування позивачу податкових
зобов'язань по податку на прибуток за ІІ, ІІІ, 1У квартали 2000
року в загальній сумі 14.533.100 грн., по збору до Державного
інноваційного фонду за 2000 рік в сумі 6.735.590,09 грн., та
застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в розмірі
2.791.710 грн., по збору до Державного інноваційного фонду в
розмірі 673.559,01 грн., за порушення законодавства в сфері
валютного регулювання в розмірі 2000 грн.
В задоволенні позову про визнання спірного рішення ДПІ недійсним
в частині донарахування податкових зобов'язань по податку на
прибуток в сумі 153.000 грн. та застосування штрафної санкції по
податку на прибуток в розмірі 30.530 грн. відмовлено з
посиланням на порушення позивачем підпункту 5.4.2 пункту 5.4,
пункту 5.9 ст. 5, підпункту 8.4.8 пункту 8.4, підпункту 8.7.1
пункту 8.7 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пункту 17.2 ст. 17 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
при
включенні до валових витрат 558900 грн. балансової вартості
основних фондів першої групи, що підлягали вимушеній заміні у
зв'язку з крадіжкою; 5400 грн. витрат на навчання працівників у
вищих учбових закладах не по профілю підприємства, при заниженні
станом на кінець ІV кварталу 2000р. балансової вартості
товарно-матеріальних цінностей на 21700 грн. і несплаті
передбаченої чинним законодавством штрафної санкції за останнє
із вказаних порушень, самостійно виявлене до початку перевірки
податковим органом і задеклароване в 1 кварталі 2001 року.
Що ж до висновків про задоволення позову у зазначеній частині,
то такі ґрунтуються на дотриманні позивачем, на думку
апеляційного суду, вимог підпункту 4.2.3 пункту 4.2. ст. 4,
пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при
відтворенні в податковому обліку операцій з купівлі і продажу
електроенергії, а також частини 4 ст. 11 Закону України “Про
Державний бюджет на 2000 рік”, ст. 1 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
при сплаті збору до Державного
інноваційного фонду та перевищенні ДПІ своїх повноважень при
накладенні штрафу на підставі ст. 16 Декрету КМ України “Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
.
По справі відповідно до ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та наказу
ДПА України від 27.11.2001 року № 474 здійснено процесуальну
заміну відповідача на СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Запоріжжі.
В касаційній скарзі СДПІ у м. Запоріжжі просить скасувати
рішення місцевого і постанову апеляційного суду в частині
задоволених позовних вимог ВАТ “Запоріжжяобленерго” та прийняти
нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне
застосування і порушення судами попередніх інстанцій пунктів 37,
53 “Правил користування електричною енергією для населення”,
затверджених постановою КМ України від 26.07.99 р. № 1357,
“Методики обчислення розміру відшкодування збитків, завданих
енергопостачальнику внаслідок порушення споживачем “Правил
користування електричною енергією для населення”, затвердженої
постановою НКРЕ України від 22.11.99 р. № 1416, підпункту 4.2.3.
пункту 4.2 ст. 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту
5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 11 Закону України “Про Державний
бюджет України на 2000 рік”, ст. 3 Указу Президента України “Про
врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в
іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних
санкцій за порушення валютного законодавства”.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає її доводи
необґрунтованими, у зв'язку з чим просить залишити скаргу без
задоволення.
В судовому засіданні касаційної інстанції, призначеному на
17.10.2002р. о 10 год. 00 хв., оголошувалась перерва до 9 год.
30 хв. 18.11.2002р. та до 10 год. 00 хв. 03.12.2002р.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали касаційну
скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи і правильність їх юридичної
оцінки в постанові апеляційного суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що підставою для донарахування
позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток за ІІ,
ІІІ, 1У квартали 2000 року в загальній сумі 14.533.100 грн.
слугував висновок ДПІ про заниження позивачем скоригованого
валового доходу в І-ІV кварталах 2000 року на загальну суму
6693100 грн. за рахунок невключення до складу валових доходів
вартості електроенергії, відпущеної споживачам (юридичним особам
і населенню) та не сплаченої ними, обсяги і вартість якої
встановлені актами необлікованого споживання електроенергії,
складеними позивачем по результатах відповідних перевірок.
Донарахування податку на прибуток відповідач також пов'язував із
завищенням позивачем в І-ІV кварталах 2000 року валових витрат
на загальну суму 50179300 грн., як різниці між вартістю купленої
електроенергії на Оптовому ринку електроенергії та вартістю
відпущеної електроенергії споживачам, визначеною по факту оплати
та актами необлікованої електроенергії, а також нормативними
втратами електроенергії під час її транспортування.
Разом з тим, відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3. ст. 11
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
датою збільшення валового доходу вважається дата,
яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що відбулася раніше, або дата зарахування
коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника
податку (дата оприбуткування готівки в касі платника) в оплату
товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, або дата
відвантаження товарів чи дата фактичного надання результатів
робіт (послуг) платником податку.
Як передбачено частиною 2 ст. 3 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
основою податкової звітності є дані бухгалтерського
обліку.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що акти,
складені абонентськими службами структурних підрозділів позивача
за результатами перевірок дотримання споживачами “Правил
користування електроенергією”, затверджених постановою КМ
України від 26.07.99 р. № 1357, не є документами первинного
бухгалтерського обліку позивача, поскільки відповідно до п. 53
названих Правил складаються при виявленні порушень користування
електроенергією і є підставою для відключення споживача від
електропостачання, а також для визначення величини збитків,
завданих електропостачальнику протиправними діями споживча.
Питання щодо включення до складу валового доходу сум коштів,
отриманих позивачем як компенсація таких збитків, повинно
вирішуватися за правилами підпункту 4.2.3 пункту 4.2 ст. 4
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Затверджена постановою НКРЕ України від 22.11.99
р. № 1416, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України
29.12.99 за № 919/4212, “Методика обчислення розміру
відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок
порушення споживачем Правил користування електричною енергією”
стосується саме визначення розміру зазначених збитків, а не
бази оподаткування податком на прибуток.
Виявлення порушень споживачами правил користування
електроенергією не є будь-якою із подій, з датою настання якої
підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 ст. 11 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
пов'язується
збільшення валового доходу.
Згідно пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 названого
Закону валовими витратами є сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг),
які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для
їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат,
сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) з врахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3 – 5.8 цієї статті. Відповідно до пункту 5.10 цієї ж
статті установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат
до складу валових витрат платника податку, крім тих, що
зазначені в цьому Законі, не дозволяється.
Виходячи з приписів наведених правових норм, апеляційний суд
дійшов до правильного висновку про правомірність включення
позивачем до валових витрат за придбану електроенергію на
Оптовому ринку електроенергії. Доводи відповідача в касаційній
скарзі про порушення апеляційним судом підпункту 5.9 ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки,
як зазначає і сам відповідач, зокрема, в акті перевірки від
14.06.2001р. особливі технологічні характеристики електроенергії
як товару виключають наявність залишків на початок і на кінець
звітного періоду, тоді як вказана правова норма регулює саме
порядок податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості
залишків, в тому числі покупних товарів на початок і кінець
звітного кварталу. До того ж особливі технічні характеристики
електроенергії виключають можливість визначення бази
оподаткування по факту відпуску (відвантаження) споживачам, що в
свою чергу спростовує доводи відповідача про використання
позивачем на виробничі цілі не всієї придбаної на ОРЕ
електроенергії у відповідному звітному періоді.
Беручи до уваги зазначене, висновок апеляційного суду про
неправомірне донарахування позивачу спірним рішенням ДПІ
податкових зобов'язань по податку на прибуток у сумі 14.553.100
грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 2791710 грн.
відповідає нормам матеріального права.
Таким же є і висновок щодо відсутності правових підстав для
задоволення позову в частині визнання недійсним спірного рішення
ДПІ про донарахування податкових зобов'язань по податку на
прибуток у сумі 153000 грн. та застосування штрафної санкції по
податку на прибуток у розмірі 30530 грн., поскільки позивачем
були допущені порушення податкового законодавства при включенні
до валових витрат 558900 грн. балансової вартості основних
фондів, 5400 грн. витрат на навчання працівників та було
безпідставно занижено на 21700 грн. балансову вартість
товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного кварталу.
Відповідно до частини 1 ст. 7 Декрету КМ України “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
у
розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах
торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна
валюта, а розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Одночасно Кабінет Міністрів України спільно з Національним
банком України, на який статтею 16 названого Декрету покладені
повноваження щодо застосування штрафних санкцій за порушення
вимог цього Декрету, в листі від 26.04.93р. № 19029/730 дали
роз'яснення, що положення абзацу першого статті 7 Декрету не
поширюється на розрахунки між резидентами і нерезидентами країн
зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в
національній валюті України, якщо це передбачено
зовнішньоекономічним контрактом.
Враховуючи, що 2000 грн. надійшли позивачу як розрахунок за
електроенергію ТОВ “Прогрес” (Російська Федерація) згідно
договору від 15.05.98 р. № 4072/3, умовами якого передбачався
розрахунок в національній валюті України, як це встановлено по
справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку
про неправомірність спірного рішення ДПІ у частині застосування
до позивача штрафної санкції в розмірі 2000 грн. за порушення
валютного законодавства.
Вирішуючи спір стосовно донарахування позивачу збору до
Державного інноваційного фонду за 2000 рік суди попередніх
інстанцій обгрунтовано виходили з того, що по своїй природі
спірні правовідносини підпадають під регулювання, зокрема,
частини 4 ст. 11 Закону України “Про Державний бюджет України на
2000 рік” та ст. 1 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
. Разом з тим, висновок суду про неправомірне
донарахування збору в зазначеній сумі з тих підстав, що
донарахування було здійснене на вартість придбаної позивачем
електроенергії на ОРЕ, не може вважатися таким, що відповідає
вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на
підставі всебічного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи. Так, з акта перевірки від 14.06.2001 р.
вбачається, що вказаний збір в сумі 6735590,00 грн. був
донарахований на суму реалізованих послуг (ремонти, математичне
забезпечення, підключення лічильників, телефонний зв'язок,
водопостачання, транспортні послуги), що склала 2.904.099, 71
грн. та суму купленої електроенергії – 670.654.910,00 грн. Судом
же як першої так і апеляційної інстанції будь-яка оцінка акта
перевірки від 14.06.2001 р. в цій частині не дана, у зв'язку з
чим висновок щодо бази визначення зобов'язання позивача по
сплаті збору до Державного інноваційного фонду не є таким, що
грунтується на встановленні всіх обставин, що мають значення по
справі. Останнє, в свою чергу, виключає можливість висновку
стосовно правильності застосування судом норм матеріального
права при вирішенні спору в цій частині.
У зв'язку з цим, виходячи з повноважень касаційної інстанції,
передбачених ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо перевірки
повноти встановлення обставин справи в рішенні місцевого і
постанові апеляційного суду, та з положень пункту 3 ст. 111-9
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського
судуУкраїни приходить до висновку про наявність підстав для
скасування постановлених по справі судових рішень в частині
визнання недійсним спірного рішення ДПІ в частині донарахування
до Державного інноваційного фонду в сумі 6.735.590,09 грн. з
передачею справи в цій частині на новий розгляд.
Поскільки Законом України “Про Державний бюджет України на 2000
рік”, а також іншими Законами, як це випливає із частини 3 ст. 1
Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, не
встановлені строки сплати збору до Державного інноваційного
фонду, не передбачено обов'язок платника щодо податкової
звітності по цьому збору та власне звітні періоди, колегія
суддів приходить до висновку про відсутність підстав,
передбачених статтею 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами “, яка набрала чинності на день закінчення
перевірки позивача податковою інстанцією, для накладення
штрафної санкції за несплату вказаного збору у розмірі 10% від
донарахованої суми збору. Як передбачено преамбулою названого
Закону, він є спеціальним законом з питань оподаткування, який
установлює, зокрема, порядок нарахування і сплати штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами.
У зв'язку з цим висновок судів попередніх інстанцій про
неправомірне застосування до позивача штрафної санкції у розмірі
673559,01 грн. є таким, що відповідає чинному законодавству
безвідносно до мотивів такого висновку.
Під час нового розгляду справи в частині позовних вимог про
визнання рішення від 23.06.2001р. № 33-32-03-001300926 в частині
донарахування збору до Державного інноваційного фонду суду
першої інстанції слід взяти до уваги зазначене в цій постанові
стосовно підстав часткового скасування постановлених по справі
судових рішень, вжити всі передбачені чинним законодавством
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності із законом вирішити спір.
Керуючись 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С ТА Н О В ИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Запорізької області від
13.11.2001р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 14.01.2002р. по справі № 1/3/943 в
частині визнання недійсним рішення ДПІ у м. Запоріжжі від
23.06.2001р № 33-32-03-00130926 про донарахування збору до
Державного інноваційного фонду в сумі 6735590,09 грн., справу в
цій частині передати на новий розгляд до господарського суду
м. Запоріжжя.
В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області
від 13.11.2001р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 14.01.2002р. залишити без змін.
Головуючий Є.Усенко
С у д д і О.Глос
В.Цвігун